Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 715/1572/21
провадження № 61-4205св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк», приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Козлова Наталія Володимирівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області, у складі судді Цуренка В. А., від 17 грудня
2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Владичан А. І., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б., від 30 березня
2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Козлової Н. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, -
ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності і запису про державну реєстрацію права власності.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що за договором дарування
від 13 жовтня 1998 року є власником квартири
АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
04 червня 2007 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір № 159 з АКБСР «Укрсоцбанк» та тривалий час його виконував.
Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 05 червня 2007 року нею було укладено з банком іпотечний договір № 159, предметом якого є спірна квартира.
У квітні та червні 2020 року боржник за кредитним договором ОСОБА_2 отримав повідомлення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом позасудового врегулювання, на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення). Вказаним повідомленням вимагалось протягом 30-ти днів сплатити борг за кредитним договором, розмір якого, за розрахунком банку, станом на 10 квітня 2020 року складає 86 091,88 доларів США.
22 квітня 2021 року приватний нотаріус Козлова Н. В. зареєструвала право власності на квартиру за банком в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте позивач стверджувала, що не отримувала жодних повідомлень щодо звернення стягнення на належну їй квартиру.
Крім того звертає увагу, що банк раніше вже направляв ОСОБА_2 претензію про погашення заборгованості за договором кредиту від 09 липня 2010 року № 17-29/934-191, відповідно до якої у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, договір вважається таким, що закінчився, а кредит підлягає достроковому поверненню. Пред`явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, а подальше нарахування процентів та штрафних санкцій є неправомірним.
Звіт про оцінку спірної квартири проведений без огляду предмету іпотеки, а звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку здійснено всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» без згоди власника майна.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Козлової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57812593
від 22 квітня 2021 року, державну реєстрацію вказаного права та запис про право власності № 41651428, яким за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право власності на спірну квартиру.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса
Козлової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57812593 від 22 квітня 2021 року і державну реєстрацію вказаного права за АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно - квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею
88 кв. м, у тому числі житловою площею 49,2 кв. м. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що іпотекодержатель належним чином не виконав свого обов`язку щодо надсилання іпотекодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання (вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності). Крім того, у повідомленні (вимозі) було вказано значну більшу суму заборгованості, що унеможливлювало виконання цієї вимоги
ОСОБА_1 .
Звіт про оцінку квартири проведений без огляду предмету іпотеки, а державна реєстрація права власності за банком вчинена під час дії та всупереч положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
В іпотеку було передано трикімнатну квартиру, площею 67,10 кв. м, а банком звернуто стягнення на чотирикімнатну квартиру, площею 88 кв. м. При цьому зміна власника квартири, яка є житлом для позивача та її дочки, відбулась за відсутності висновку органу опіки та піклування.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції врахував, що вимога про скасування запису про реєстрацію права власності на об`єкт спірного нерухомого майна є неналежним способом захисту. Також враховано, що у даній справі спір виник між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», а тому приватний нотаріус є неналежним відповідачем.
Рішення суду першої інстанції переглядалось в апеляційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог.
Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк»,погодився з висновками суду першої інстанції про те, що іпотекодавець належним чином не був повідомлений про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також те, що при цьому не було визначено реальну вартість предмета іпотеки.
З приводу наявних розбіжностей щодо суми заборгованості, колегія суддів зазначила, що розмір заборгованості не впливає на право іпотекодержателя реалізувати позасудовий спосіб захисту своїх прав.
Також апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо звернення стягнення на предмет іпотеки під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Проте, як вважав апеляційний суд, вказані помилкові висновки суду першої інстанції не вплинули на правильність вирішення справи по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
04 травня 2022 року АТ «Альфа-Банк» подало касаційну скаргу на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 березня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц,
від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 715/2669/19, від 22 лютого 2021 року у справі № 344/16105/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 715/2670/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20, від 08 квітня 2020 року у справі № 755/21962/15, від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14,
від 17 січня 2020 року у справі № 753/4448/16-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 20 травня 2020 року у справі № 653/4813/17,
від 20 жовтня 2021 року у справі № 911/3001/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 501/1346/48, у постанові Верховного Суду України від 11 квітня
2017 року у справі № 21-1458а16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що предметом спору не є питання вартості майна, дійсності оцінки, розміру суми заборгованості або ж стягнення різниці вартості майна відносно суми заборгованості, а є питання правомірності рішення державного реєстратора.
У матеріалах справи наявний звіт про вартість предмета іпотеки, який не оскаржувався, виконавець звіту до участь у справі не залучався, а обставини щодо огляду спірної квартири оцінювачем в суді не досліджувались.
Стверджує, що оператор поштового зв`язку заповнив бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа за встановленою формою, чим повідомив відправника про вручення такого листа, про що одержувач або його представник (повнолітній член сім`ї) розписався в окремій книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка.
Вважає недоведеними доводи позивача про перебування за кордоном на час отримання вимоги банку, оскільки останній штамп про виїзд за межі України датований 03 лютого 2020 року, а вимога банку вручена 16 квітня 2020 року, матеріали справи не містять відомостей про те, коли позивач повернулась до України.
В матеріалах справи відсутні докази того, що повідомлення про вручення було підписано не отримувачем, адже належність підпису особі може бути встановлено тільки за результатами проведення почеркознавчої експертизи, яка у даній справі не проводилась.
Звертає увагу, що разом із позивачем за адресою іпотечного майна зареєстровані інші повнолітні члени її сім`ї, які відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку мали право отримати вимогу іпотекодержателя.
Зазначає, що неотримання вимоги іпотекодавцем не може бути підставою для задоволення позову, оскільки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Обраний позивач спосіб захисту порушеного права не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення порушеного права ОСОБА_1 , оскільки нею не заявлено вимог про припинення права власності банку на спірне майно.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Наголошує, що звіт про оцінку предмета іпотеки є протиправним та не може братися до уваги, оскільки проведений без огляду майна. Оскарження звіту про оцінку майна не є ефективним способом захисту її порушених прав.
Звертає увагу, що банк ототожнює рекомендоване повідомлення із повідомленнями із оголошеною цінністю. При цьому судом першої інстанції обґрунтовано вказано, що іпотекодержатель визнав факт неотримання іпотекодавцем вимоги. Зазначений факт також визначається в касаційній скарзі, де вказано, що копія повідомлень про вручення не містить відміток «вручити особисто».
Стверджує, що не допускала недбальства та не вчиняла жодних дій щодо ухилення від отримання вимоги банку.
Державна реєстрація права власності на спірну квартиру відбулася без відповідного рішення. Кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту після шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу. Банк у вимозі зазначає про наявність заборгованості в значно більшому розмірі, що позбавило її можливості виконання такої вимоги банку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , на підставі договору дарування від 13 жовтня 1998 року, є власником квартири
АДРЕСА_1 вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 разом із дітьми:
ОСОБА_3 , 2002 року народження, ОСОБА_4 , 1997 року народження, та ОСОБА_5 , 2004 року народження.
04 червня 2007 року ОСОБА_2 уклав з АКБСР «Укрсоцбанк» кредитний договір № 159, згідно з яким отримав кредитні кошти у сумі 40 000 доларів США зі сплатою 13% річних строком повернення до 29 травня 2017 року.
05 червня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір № 159, предметом якого була спірна квартира.
Згідно з пунктом 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до пункту 6.2. іпотечного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
27 вересня 2010 року рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 1269/10 із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнено заборгованість за кредитним договором у розмірі 275 955,74 грн.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року у справі № 715/305/21 стягнуто із ОСОБА_2 заборгованість за період з
16 січня 2018 року по 15 січня 2021 року у розмірі 74 942,27 грн, яка складається із 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з невиконанням рішенням третейського суду, та судові витрати у розмірі 5 020,10 грн.
Згідно повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням АТ «Альфа-банк» вимагало від ОСОБА_4 та ОСОБА_1 сплатити борг, який утворився станом на
10 квітня 2020 року у розмірі 86 091,88 доларів США, та повідомило про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».
З реєстру № 155 цінних почтових відправлень вбачається, що пересилаються в межах України два цінних листа, направлені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 13 квітня 2020 року.
Згідно копії поштового відправлення № 1402405697593, воно направлене ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_2 , та містить відмітку про вручення 16 квітня 2020 року, однак не містить підпису отримувача.
Згідно висновку про вартість майна від 21 квітня 2021 року вартість предмета іпотеки на час звернення стягнення на нього складала 1 013 000 грн.
Відомостей про звернення до ОСОБА_1 з вимогою про надання доступу до спірної квартири для проведення оцінки, матеріали справи не містять.
22 квітня 2021 року за АТ «Альфа-Банк» зареєстровано право власності на спірну квартиру.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня
2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» положеннями
статті 37 Закону України «Про іпотеку» в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ураховуючи наведене, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
Суди встановили, що реєстрація права власності на спірне майно за
АТ «Альфа-Банк» відбулася на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» (право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки) та відповідного застереження в іпотечному договорі.
Згідно з пунктом 4.5 іпотечного договору від 05 червня 2007 року іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться за заявою особи шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).
Згідно з пунктом 61 Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Перевірка документів на наявність підстав, зокрема для прийняття відповідних рішень, є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 зазначено, що в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Відповідно до пункту 6.2. іпотечного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.
Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку поштовому відправленню
№ 1402405697593 від 13 квітня 2020 року, встановили, що банк не виконав умови іпотечного договору щодо надсилання повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателю рекомендованим листом, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому відправником у повідомленні про вручення поштового відправлення № 1402405697593 вказано не банк, а ТОВ «Кредитні ініціативи».
Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», в чинній на час реєстрації права власності за банком редакції, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення
90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент набуття у власність предмета іпотеки банк не дотримався норм статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Встановивши не надання банком всіх документів, передбачених пунктом 61 Порядку № 1127, а також порушення ним статті 37 Закону України «Про іпотеку», суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора.
Колегія суддів також враховує, що у справі № 715/1394/20 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року № 159, який укладений між
ОСОБА_2 і АКБСР «Укрсоцбанк», вже стягнута рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі
№ 1269/10 у розмірі 275 955,74 грн, просили визнати неправомірним дії
АТ «Альфа-Банк» щодо визначення розміру заборгованості у значно більшому розмірі, а саме у сумі 86 091,88 доларів США та направлення їм відповідних повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки (вимог про усунення порушення).
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2020 року у справі № 715/1394/20 позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до
АТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Визнано протиправними дії
АТ «Альфа-Банк» щодо визначення розміру заборгованості у розмірі
86 091,88 доларів США за кредитним договором від 04 червня 2007 року
№ 159, укладеним між ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 грудня
2020 року в частині задоволених позовних вимог скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що обраний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними дій АТ «Альфа-Банк» щодо визначення розміру заборгованості у сумі 86 091,88 доларів США за кредитним договором від 04 червня 2007 року № 159 є неефективним, оскільки сам по собі не сприяє відновленню порушеного права. Визначення банком у повідомленнях про звернення стягнення на предмет іпотеки розміру заборгованості за кредитним договором є лише фіксацією такої заборгованості, тому оскарження факту визначення розміру заборгованості, який не встановлює для боржників будь-яких обов`язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.
Постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишено без змін.
Верховний Суд, погоджуючись з висновками апеляційного суду всправі
№ 715/1394/20, вказав, що повідомлення із зазначенням розміру заборгованості можуть бути визнані як докази (із наданням їм відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо стягнення заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки, тощо, при вирішенні яких суд зобов`язаний дати оцінку щодо правильності нарахування такого боргу. На даний час визначений банком розмір заборгованості у вимозі не встановлює для боржника обов`язку сплати саме такий її розмір та у разі незгоди з ним, боржник вправі захищати свої права, у тому числі у відповідній цивільній справі.
Отже у розглядуваній справі суд першої інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду у постанові від 03 березня 2021 року в справі № 715/1394/20, правильно надав оцінку правомірності визначення АТ «Альфа-Банк» розміру заборгованості у вимозі про усунення порушення.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач обрала неефективний спосіб захисту в частині задоволених позовних вимог, є помилковими, що підтверджено, зокрема висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Інші аргументи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів, підлягають відхиленню, оскільки дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17,
від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц,
від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 715/2669/19, від 22 лютого 2021 року у справі № 344/16105/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 715/2670/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20, від 08 квітня 2020 року у справі № 755/21962/15, від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14,
від 17 січня 2020 року у справі № 753/4448/16-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 20 травня 2020 року у справі № 653/4813/17,
від 20 жовтня 2021 року у справі № 911/3001/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 501/1346/48, у постанові Верховного Суду України від 11 квітня
2017 року у справі № 21-1458а16, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Зважаючи на викладене, переглянувши оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 грудня
2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 березня
2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович