Постанова

Іменем України

21 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 380/715/19

провадження № 61-17654св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука 0. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватна агрофірма «Промінь»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватної агрофірми «Промінь» про визнання договору оренди землі недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 214 від 17 січня 2014 року щодо земельної ділянки площею 3,0281 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером: 3224684000:05:010:0017, укладений між ОСОБА_2 та Приватною агрофірмою «Промінь», та скасувати його державну реєстрацію, посилаючись на те, що ОСОБА_2 вказаний договір не укладав, підпис в договорі від його імені поставлений іншою особою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тетіївський районний суд Київської області рішенням від 15 квітня 2021 року під головуванням судді Косович Т. П. позовні вимоги задовольнив частково.

Скасував запис про проведену Реєстраційною службою Тетіївського районного управління юстиції Київської області державну реєстрацію договору оренди від 17 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та Приватною агрофірмою «Промінь» щодо оренди земельної ділянки площею 3,0281 га, яка належала ОСОБА_2 та розташована на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 3224684000:05:010:0017.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Місцевий суд взяв до уваги висновок експерта та встановив, що спірний договір оренди не був укладений, а відтак відмовив у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту, що не позбавляє його права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки. В той же час суд першої інстанції визнав доведеними підстави для скасування державної реєстрації договору оренди землі (запису про інше речове право на нерухоме майно), проведеної державним реєстратором. Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності суд першої інстанції вважав такий строк не пропущеним, оскільки вважав, що перебіг строку позовної давності для позивача почався з часу отримання ним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та реєстрації землі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Київський апеляційний суд постановою від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу Приватної агрофірми «Промінь» задовольнив. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 15 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд вважав, що як убачається із матеріалів справи експертам для порівняльного дослідження були надані вільні зразки почерку та підпису, які не відповідають об`єкту, який досліджується, за часом виконання, на що звертав увагу відповідач та надав суду докази того, що найближчий за часом виконання зразок, а саме підпис ОСОБА_2 на копії заповіту від 27 жовтня 2016 року, також є самостійним об`єктом дослідження експертів у іншій цивільній справі про визнання заповіту недійсним.

Таким чином, висновок експертів не може бути визнаний як беззаперечний доказ, що усуває будь-які сумніви щодо неукладення померлим оспорюваного договору оренди землі, без урахування інших доказів, які були надані сторонами до матеріалів справи.

Позивачем до справи були надані акт про визначення меж земельної ділянки та передачу орендарю на зберігання межових знаків в межах Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області від 17 січня 2014 року та акт прийому-передачі земельної ділянки від 17 січня 2014 року. Указані акти містять підпис ОСОБА_2 . Справжність підпису на вказаних документах не спростована. Зміст указаних актів свідчить про передання орендодавцем та приймання орендарем земельної ділянки площею 3,0281 га згідно з договором оренди від 17 січня 2014 року № 214.

Позивачем також у позові зазначено обставини про наявність у ОСОБА_2 іншої земельної ділянки, яка також була надана в оренду відповідачеві згідно з договором оренди від 12 вересня 2012 року за № 116. Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Кропивницького відділення від 18 лютого 2019 року № 265/266/19-27 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі № 116 від 12 вересня 2012 року, виконаний самим ОСОБА_2 .

Апеляційний суд дійшов висновку, що спадкодавець позивача мав за життя дві земельні ділянки, щодо яких наявні договори про передачу цих земельних ділянок в оренду відповідачеві, підпис на одному із яких визнано виконаним ОСОБА_2 . Крім того, відповідачем надані відомості про сплату орендарем та отримання орендодавцем орендної плати як у натуральному так і грошовому виразі. Підпис орендодавця у цих відомостях також не спростований.

Позивачем також не надані докази у спростування заперечень відповідача, що за життя спадкодавець позивача не оспорював факт укладення спірного договору оренди земельної ділянки. Не надано також доказів, що спірна земельна ділянка використовувалась самостійно спадкодавцем, чи взагалі ніким не використовувалась.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Порхун О. П. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 рокув якій просила оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Вказує, що у наведеній постанові Верховний Суд зробив висновок про те, що наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину який не вчинено. На час прийняття вказаної постанови розгляд цієї справи здійснювався вже на стадії судового розгляду, а тому змінити позовні вимоги позивач вже не міг.

Місцевий суд врахував вказаний висновок та ухвалив рішення, яке відповідає нормам як матеріального так і процесуального права.

Також вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про можливість відхилення висновку експерта помилкові, однак в цій ситуації відсутній правовий висновок Верховного Суду.

Представник заявника додатково вказувала, що акт погодження меж, акт приймання-передачі земельної ділянки та відомості на виплату орендної плати (без зазначення підстави нарахування та виплати) не можуть бути доказом погодження всіх істотних умов договору оренди землі та його укладання.

Вважає, що в даному випадку апеляційний суд не врахував висновку Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, визнавши укладеним договір оренди, який не підписаний власником землі. Додатково вказує, що суд апеляційної інстанції не зазначив, якими нормами права передбачено відібрання умовно-вільних та експериментальних зразків підпису у померлої особи та чи може відсутність таких матеріалів, за наявності достатньої кількості вільних зразків підписів, бути підставою для відхилення висновку експерта.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року представник відповідача Приватної агрофірми «Промінь» - адвокат Кочин С. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 , в якому у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість доводів останньої.

Представник відповідача зазначає, що висновки апеляційного суду правильні. Відповідач заперечує достовірність висновку експертизи, оскільки особа, підпис якої досліджувався експертами померла, тому експерту не були надані умовно-вільні та експериментальні зразки підпису.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом є власником земельної ділянки площею 3,0281 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером: 3224684000:05:010:0017, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27 червня 2018 року (а. с. 7 том 1) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 червня 2018 року (а. с. 8 том 1).

17 січня 2014 року між спадкодавцем ОСОБА_2 та відповідачем Приватною агрофірмою «Промінь» було укладено договір оренди цієї земельної ділянки строком на 25 років з правом пролонгації, зареєстрований державним реєстратором Реєстраційної служби Тетіївського районного управління юстиції Київської області 15 грудня 2014 року, номер запису про інше речове право 18163143 (копія договору - а. с. 9, 10 том 1, копія акту визначення меж земельної ділянки та передачі орендарю межових знаків - а. с. 11 том 1, копія акту прийому-передачі земельної ділянки - а. с. 12 том 1, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19 грудня 2014 року - а. с. 13 том 1).

Із висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14 серпня 2019 року № 19803-19805/19-32 вбачається, що підпис в договорі оренди землі від 17 січня 2014 року № 214, укладеному між ОСОБА_2 та Приватною агрофірмою «Промінь», код ЄДРПОУ 30368189, щодо оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3224684000:05:010:0017, в графі « Орендодавець___ОСОБА_2 » виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а. с.140-145).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Тетіївського районного суду Київської області.

25 листопада 2021 року цивільна справа № 380/715/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Реєстрація права оренди на земельну ділянку, коли договір оренди власник ділянки фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не врахував, що підставою для прийняття оскарженого рішення державного реєстратора був саме договір, який спадкодавець позивача - ОСОБА_2 не підписував, що підтверджено висновком експерта.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що висновок експертів не може бути визнаний як доказ, що усуває сумніви щодо неукладення померлим оспорюваного договору оренди землі, оскільки експертам для порівняльного дослідження були надані вільні зразки почерку та підпису, які не відповідають об`єкту, який досліджується, за часом виконання, на що звертав увагу відповідач та надав суду докази того, що найближчий за часом виконання зразок, а саме підпис ОСОБА_2 на копії заповіту від 27 жовтня 2016 року, також є самостійним об`єктом дослідження експертів у іншій цивільній справі про визнання заповіту недійсним з огляду на таке.

Суди встановили, що із висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 19803-19805/19-32 від 14 серпня 2019 року вбачається, що підпис в договорі оренди землі від 17 січня 2014 року № 214, укладеному між ОСОБА_2 та приватною агрофірмою «Промінь», код ЄДРПОУ 30368189, щодо оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3224684000:05:010:0017, в графі «Орендодавець ОСОБА_2 » виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи, або виконані після відкриття провадження у справі, але не в зв`язку з її обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням органу, який призначив експертизу, у зв`язку з призначенням даної експертизи.

Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган, який призначив експертизу, повинен пред`явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім`я, по батькові), та посвідчити це своїм підписом.

У разі неможливості пред`явити зазначені зразки особі, яка підлягає ідентифікації (смерть виконавця, від`їзд тощо), як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (п. 1.4).

Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5-8 аркушів (пункти 1.3, 1.4, 1.8 розділу І Науково-практичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року).

Пункт 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, встановлює, що експерт може відмовитися від проведення експертизи, якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов`язків, а витребувані додаткові матеріали не надані, або якщо поставлені питання виходять за межі його спеціальних знань.

Аналіз зазначених положень Інструкції і Рекомендацій дає підстави для висновку, що Рекомендації визначають приблизну, проте не обов`язкову кількість вільних зразків підпису, які бажано надати експерту, а достатність чи недостатність матеріалу для надання висновку експерт вирішує самостійно.

Таким чином, враховуючи те, що питання достатності чи недостатності матеріалу експерт вирішує самостійно, колегія суддів вважає висновок апеляційного суду про те, що висновок експертів не може бути визнаний як доказ, що усуває сумніви щодо неукладення померлим оспорюваного договору оренди землі помилковим, а тому вважає обґрунтованими аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що спірний договір оренди не був укладений.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та Приватною агрофірмою «Промінь» спору про право оренди належної йому земельної ділянки, оскільки, на думку позивача, договір його батько він не підписував, а отже було відсутнє його волевиявлення на укладання такого правочину, державна реєстрація такого правочину порушує його права на користування та розпорядження власністю.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Встановивши, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31310750 від 19 грудня 2014 року, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:010:0017 за Приватною агрофірмою «Промінь» прийнято на підставі договору оренди землі від 17 січня 2014 року, який підписано не власником земельної ділянки ОСОБА_2 і не уповноваженою ним особою, тобто такий договір є неукладеним, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію.

Разом з тим, враховуючи, що суд першої інстанції зробив висновок, що оспорюваний позивачем правочин, сторони не укладали, відсутнє його волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині скасування запису державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішення про проведену державну реєстрацію речового права, а саме договору оренди земельної ділянки, належної позивачу.

Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення місцевого суду слід змінити в частині вирішення позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справах №№ 656/239/18 (провадження № 61-1429св21), 656/240/19 (провадження № 61-2022св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке частково відповідає закону, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року підлягає скасуванню, а рішення Тетіївського районного суду Київської області від 15 квітня 2021 року - зміні на підставі статті 412 ЦПК України, а саме в частині вирішення позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив частково, постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції змінив в частині вирішення позовних вимог про скасування запису державної реєстрації речового права, на користь ОСОБА_1 за рахунок Приватної агрофірми «Промінь» підлягають відшкодуванню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, в розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 141 400 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року скасувати.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 15 квітня 2021 рокузмінити в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію речового права, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Скасувати рішення державного реєстратора від 27 червня 2018 року № 41830344 про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 3,0281 га, кадастровий номер 3224684000:05:010:0017, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Стягнути з Приватної агрофірми «Промінь» на користь ОСОБА_1 1 536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок у відшкодування судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

О. С. Ткачук