Постанова
Іменем України
21 березня 2023 року
м. Київ
справа № 547/23/21
провадження № 61-18309св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Оболонська сільська рада об`єднаної територіальної громади,
третя особа - приватний нотаріус Семенівського районного нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Трембач Неля Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2021 року у складі судді Самойленко Л. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оболонської сільської ради об`єднаної територіальної громади, третя особа - приватний нотаріус Семенівського районного нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Трембач Н. В., про визнання права власності в порядку спадкування.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) від 06 квітня 1997 року серії ПЛ № 0283079 ОСОБА_2 належала земельна частка (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Наріжанське», розміром 2,3 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), на території Наріжанської сільської ради Семенівського району Полтавської області.
Заповіт ОСОБА_2 не складала. Інших спадкоємців у неї немає.
При зверненні до приватного нотаріуса Семенівського районного нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Трембач Н. В. для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду, оскільки вона не надала належним чином оформленого документа, що підтверджує право власності ОСОБА_2 на земельну частку (пай).
ОСОБА_1 вважала, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 шляхом спільного проживання на час відкриття спадщини.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 1258 1261 1268 1270 1274 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай), яка належала ОСОБА_2 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) від 06 квітня 1997 року серії ПЛ № 0283079.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР).
ОСОБА_1 , як племінниця ОСОБА_2 , не входить до жодної з черг спадкування за законом, передбачених ЦК Української РСР, тобто не є спадкоємцем померлої і не наділена правом на спадкування її майна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто спадщина відкрилася до 01 січня 2004 року, а ОСОБА_1 не входить у коло спадкоємців, передбачених нормами ЦК Української РСР, оскільки цим Кодексом не було передбачено спадкоємців третьої, четвертої та п`ятої черг.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували вимоги статті 549 ЦК Української РСР до спірних правовідносин, оскільки вона фактично вступила в володіння спадковим майном.
Також суди попередніх інстанцій не застосували вимоги статті 1296 ЦК України до спірних правовідносин.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема те, що ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_2 підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 19 лютого 1963 року Наріжанською сільською радою Семенівського району Полтавської області, свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , видане 05 лютого 1983 року Наріжанською сільською радою Семенівського району Полтавської області, посвідка про народження серії НОМЕР_3 , посвідка про народження серії НОМЕР_4 (а. с. 7-10).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 , видане 08 квітня 1996 року Наріжанською сільською радою Семенівського району Полтавської області (а. с. 11).
Відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) від 06 квітня 1997 року серії ПЛ № 0283079 ОСОБА_2 належала земельна частка (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Наріжанське», розміром 2,3 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), на території Наріжанської сільської ради Семенівського району Полтавської області (а. с. 13).
Згідно з витягом з технічної документації нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки становить 63 315,07 грн (а. с. 14).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Наріжанської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 23 листопада 2020 року № 384/02-24 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала на АДРЕСА_1 . Разом з нею в будинку була зареєстрована її племінниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт ОСОБА_2 не складала (а. с. 15).
З постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 11 грудня 2020 року вбачається, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Семенівського районного нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) Трембач Н. В. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом на майно ОСОБА_2 . Однак їй було відмовлено в оформленні спадкових прав у зв`язку з відсутністю належним чином оформленого відповідно до законодавства, яке діяло до 06 березня 2013 року, правовстановлюючого документа на земельну частку (пай) (а. с. 16).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.
При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та те, що визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 закінчився в жовтні 1996 року, тобто до 01 січня 2004 року, до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно зі статтями 525 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.
Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
На відміну від ЦК України ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких племінниця чи племінник спадкодавця до спадкування за законом не закликалися.
Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР також не передбачав.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що за нормами чинного на час відкриття спадщини законодавства (ЦК Української РСР) ОСОБА_1 не мала права на спадкування за законом майна померлої у 1996 році ОСОБА_2 (не відносилася до кола її спадкоємців), дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки ОСОБА_1 не є спадкоємцем, тому не може вважатися особою, яка прийняла спадщину відповідно до вимог статті 549 ЦК Української РСР.
Спадщина після смерті ОСОБА_2 ніким не прийнята, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства переходить до держави.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, на який заявник посилався у касаційній скарзі, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 13 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович