Постанова

Іменем України

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 206/3948/21

провадження № 61-8368св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , від імені якого діє законний представник ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ),

третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Дроздом Романом Юрійовичем, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року у складі судді Плінської А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , від імені якого діє законний представник - його мати ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), про втрату права на користування житлом.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 грудня 2014 року, виданого державним нотаріусом Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2-2288.

За вказаною адресою також зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - син його колишньої дружини ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) від іншого чоловіка.

У квартирі АДРЕСА_1 відповідач не проживає з квітня 2019 року.

Відповідач є неповнолітнім та проживає разом зі своєю матір`ю в іншому місці за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач вважає, що реєстрація ОСОБА_2 в належній йому квартирі порушує його право власності на житло, створює перепони у розпорядженні майном, а також породжує додаткові фінансові витрати по оплаті комунальних послуг.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки у спірній квартирі він зареєстрований за згодою власника ОСОБА_1 , іншого житла не має, будучи малолітнім не міг самостійно визначати своє місце проживання та змушений був перебувати разом із матір`ю, якій рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року усунуто перешкоди у користуванні спірним житлом, вселено її у квартиру та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити їй перешкод в користуванні вказаною квартирою.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника - адвоката Дрозда Р. Ю. звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 рокуапеляційну скаргу Дрозда Р. Ю. , який діяв від імені ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2022 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Дрозда Р. Ю. звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у вказаній цивільній справі.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 грудня 2014 року.

З 31 травня 2013 року за вказаною адресою зареєстровані також ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) та її син - ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), яка з 08 лютого 2013 року перебувала з позивачем ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

20 жовтня 2020 року ОСОБА_3 змінила ім`я на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 .

Згідно з актом обстеження домогосподарства за адресою: АДРЕСА_3 від 18 серпня 2021 року, ОСОБА_2 не проживає за вказаною адресою з квітня 2019 року до теперішнього часу.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року у справі № 206/6610/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні житлом; вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; надано дублікат ключів від замка на вхідних дверях.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року залишено без змін.

ОСОБА_2 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_3 не проживають у спірній квартирі з 2019 року, однак періодично роблять спроби вселитись, рішення суду про вселення матері не виконується, що сторонами не оспорювалось, а також підтверджено в судовому засіданні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми ЦК України при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідач є сином ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), яка з 08 лютого 2013 року по 16 січня 2020 року перебувала з позивачем у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) вселилась у спірне приміщення зі згоди позивача, з 31 травня 2013 року вона та її син ОСОБА_2 (відповідач у справі) були зареєстровані та мешкали у спірному приміщенні в якості членів сім`ї ОСОБА_1 .

З 2019 року ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) та її син не проживають у спірній квартирі.

Встановлено, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року,у справі № 206/6610/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні житлом, вселено ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 , зобов`язано ОСОБА_1 не чинити їй перешкод в користуванні указаною та надано дублікат ключів від замка на вхідних дверях.

Рішення суду набрало законної сили, однак не виконано, що сторонами під час розгляду справи підтверджено та не оспорено.

На час вибуття із спірного житла та на час звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду відповідач ОСОБА_2 був малолітнім.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що малолітня

дитина обмежена у праві самостійно обирати місце свого проживання.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. На поважність причин не проживання дитини не впливає і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17 (провадження № 61-11933св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц (провадження № 61-37367св18), від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17 (провадження № 61-31119св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19).

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Установивши, що ОСОБА_2 іншого житла не має, будучи малолітнім не міг самостійно визначати своє місце проживання та змушений був перебувати разом з матір`ю, якій рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2020 року у справі № 206/6610/19 усунуто перешкоди у користуванні спірним житлом, вселено у квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити їй перешкод в користуванні указаною квартирою, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 права на житло шляхом визнання його таким, що втратив право користування цим житлом.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним ними в апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судом, а тому не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Дроздом Романом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов