Постанова

Іменем України

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 337/3351/20

провадження № 61-9030св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Дар`я Дмитрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 грудня 2022 року в складі судді Котляр А. М. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 03 травня 2023 року в складі колегії суддів Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенка Е. А.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивувала тим, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її батько мав рідного брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто, ОСОБА_4 є її рідним дядьком.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її дядько ОСОБА_4 .

З огляду на те, що на момент смерті дядька її батько помер, вона є спадкоємцем другої черги за правом представлення після смерті дядька ОСОБА_4 .

Зазначає, що 21 травня 2020 року звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д. Д. з заявою про прийняття спадщини за правом представлення після смерті дядька - ОСОБА_4 . Приватний нотаріус повідомив позивачку про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 уже заведена за заявою ОСОБА_5 , яка є спадкоємцем майна ОСОБА_4 на підставі заповіту № 65778597 від 24 квітня 2020 року.

ОСОБА_1 вважає, що цей заповіт складений з порушенням закону і не відображає дійсну волю заповідача. Вказує, що дядько помер у віці 74 років внаслідок тяжкої хвороби. ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні з 10 до 21 квітня 2020 року. Дядька лікували за допомогою сильнодіючих знеболювальних препаратів. Через три дні після виписки з лікарні, 24 квітня 2020 року дядько, знаходячись під дією цих препаратів, склав заповіт за п`ять днів до смерті. Вважає, що ОСОБА_4 на момент складення заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З урахуванням наведеного просила визнати недійсним заповіт № 65778597, складений 24 квітня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д. Д.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 01 грудня 2022 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя позов ОСОБА_1 задовольнив; визнав недійсним заповіт, складений 24 квітня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою від 03 травня 2023 року Запорізький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення; рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, урахувавши висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 02 серпня 2021 року № 331 та показання допитаних у судовому засіданні свідків, дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивачки про те, що під час складання заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України є підставою для визнання заповіту недійсним.

Суди додатково зазначили, що висновок судово-психіатричної експертизи від 02 серпня 2021 року № 331 належно обґрунтований та аргументований, його дослідницька частина узгоджується з підсумковими висновками експертизи та наявними у справі доказами. Результати експертизи містять чіткі, конкретні та категоричні висновки щодо психологічного стану заповідача на час посвідчення заповіту (24 квітня 2020 року), відповідно до яких в момент посвідчення заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Аргументи учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, вказавши на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що при вирішені позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково взяв до уваги висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 02 серпня 2021 року № 331, який не відповідає критеріям допустимості, достовірності та надійності.

Суди не звернули увагу, що комунальний заклад «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради не є державною спеціалізованою судово-психіатричною установою Міністерства охорони здоров`я України і не мав права проводити судово-психіатричну експертизу. Згідно чинного законодавства судово-психіатричні експертизи проводити мають право лише дві установи: «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерство охорони здоров`я України» та «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров`я України».

Зважаючи на наявність недопустимого доказу - висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 02 серпня 2021 року № 331, відповідач подала до апеляційного суду клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи померлого ОСОБА_4 у належній установі, яке у встановленому законом порядку апеляційний суд не розглянув, чим порушив положення пункту 3 частини першої статті 43 ЦПК України.

01 серпня 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому її представник адвокат Черкашин І. І. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що аргументи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рух справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 червня 2023 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачеві Стрільчуку В. А.

Ухвалою від 03 липня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 грудня 2022 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 03 травня 2023 року; відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача; витребував з районного суду справу № 337/3351/20; надав учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

18 липня 2023 року матеріали справи № 337/3351/20 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві ОСОБА_6 .

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2023 року № 1091/0/226-23, протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 вересня 2023 року, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 справу призначено судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді у касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі 03 липня 2023 року Верховний Суд зазначив, що підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду заявник зазначає пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та суд не дослідив зібрані в справі докази).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_4 є рідним дядьком ОСОБА_7

ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Міська лікарня № 9» ЗМІР у період з 10 квітня 2020 року до 21 квітня 2020 року.

24 квітня 2020 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів усе своє майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_4 на його особисте прохання та за його дорученням текст заповіту записаний нотаріусом, прочитаний уголос та підписаний свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_9

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Тізенберг Д. Д. звернулись позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Інші спадкоємці, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , відсутні.

ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 331 від 02 серпня 2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на період складання заповіту 24 квітня 2020 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вираженого астенічного розладу, внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу: судинного (церебросклероз, фіброз м`яких мозкових оболонок, гіпертонічна хвороба, тромбоемболія легеневої артерії), гіпоксичного (за рахунок анемії), інтоксикаційного. Тому, під час складання заповіту 24 квітня 2020 року ОСОБА_4 не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, не міг усвідомлювати факт і наслідки складання ним заповіту. У висновку експертизи зазначено, що «при вираженому астенічному розладі значно зменшується здатність до цілеспрямованого концентрування уваги, різко знижується продуктивна психічна діяльність, відбувається виснаженість розумових процесів, осмислення ситуації не є можливим, критичні і прогностичні функції знижені, з`являється пасивна підкоряємість. Виражений астенічний розлад супроводжується глибоким пригніченням потягів та вітальних функцій, підекспертний потребував сторонньої допомоги, був у залежному стані. Загальмованість, сомнолентність, що мали місце у підекспертного свідчать про глибину виразності психічного розладу. Відомостей про покращення стану не має. Ступінь психічних розладів був такий, що під час складання заповіту 24.04.2020 ОСОБА_4 , 1946 р.н., не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, не міг усвідомлювати факт і наслідки складання ним заповіту».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Аналіз змісту наведених норм свідчить, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою, другою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

При зверненні до суду з вимогами про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 зазначала, що в момент посвідчення заповіту ОСОБА_4 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За змістом положень статей 102 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Призначення експертизи судом є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).

У постанові від 30 серпня 2023 року в справа № 317/1029/20 (провадження № 61-11588св22) Верховний Суд зазначив, що «за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складення заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїй дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути лише висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається:

ухвалою від 02 березня 2021 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя задовольнив клопотання ОСОБА_1 ; призначив посмертну судово-психіатричну експертизу. Проведення експертизи доручив спеціалістам комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради (м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 10-а), попередивши експертів про кримінальну відповідальність згідно статей 384 385 КК України;

у висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 02 серпня 2021 року зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 24 квітня 2020 року за своїм психічним станом, з урахуванням здійснюваної йому тоді медикаментозної терапії, не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними, не міг усвідомлювати факт і наслідки складання ним заповіту;

встановивши, що позивачка довела за допомогою належних та допустимих доказів ту обставину, що ОСОБА_4 на час складання заповіту 24 квітня 2020 року перебував у стані, який не давав йому можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 02 серпня 2021 року не відповідає критеріям допустимості, достовірності та надійності, оскільки суд першої інстанції призначив проведення посмертної судово-психіатрична експертизи в експертному закладі, який не є державною спеціалізованою судово-психіатричною установою Міністерства охорони здоров`я України, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про судову експертизу» (тут і далі - в редакції на час визначення судом установи для проведення експертизи) судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про судову експертизу» виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України належать до державних спеціалізованих установ (частина друга статті 7 Закону України «Про судову експертизу»).

Відповідно до частини другої статті 71 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, Міністерство охорони здоров`я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших функцій воно здійснює організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами; державний контроль діяльності психіатричних установ незалежно від форми власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги; затверджує порядки проведення судово-медичної експертизи та судово-психіатричної експертизи; присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних і судово-психіатричних експертів (підпункт 10 пункту 4 Положення).

Отже, при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною в розумінні статті 7 Закону України «Про судову експертизу» слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а з сфери управління її діяльністю та організації державного контролю.

З наведеного Положення вбачається, що саме держава в особі її центрального органу виконавчої влади - Міністерства охорони здоров`я України здійснює владні повноваження стосовно закладів, які вправі проводити судово-медичні та судово-психіатричні експертизи.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2022 року в справі № 757/28174/18-ц (провадження № 61-10971св21), від 05 жовтня 2022 року в справі № 757/23700/15 (провадження № 61-17069св21), від 31 серпня 2022 року справі № 322/506/19 (провадження № 61-2363св22), від 30 березня 2020 року в справі № № 462/3998/19.

За таких обставин доводи касаційної скарги стосовно того, що судово-психіатрична експертиза у цій справі не відповідає критеріям допустимості, достовірності та надійності, є безпідставними.

Висновок судово-психіатричної експертизи № 331 від 02 серпня 2021 року складений особами, які відповідають вимогам статті 10 Закону України «Про судову експертизу», мають кваліфікацію судово-психіатричного експерта та попереджені про відповідальність за відмову від виконання без поважних причин покладених на них обов`язків або надання завідомо неправдивого висновку.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вірно зазначив, що відповідачка у передбаченому законом порядку відводів експертам не заявляла.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 також не ставить під сумнів наявність у експертів спеціальних знань в галузі судової психіатрії та відповідної кваліфікації з огляду їх освіти, стажу роботи, кваліфікаційної категорії, кваліфікаційного класу, тощо, необхідних для дослідження питань про психічний стан здоров`я особи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання про призначення судової посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 19 квітня 2023 року, є безпідставними, оскільки апеляційний суд протокольною ухвалою від 03 травня 2023 року відмовив у задоволенні вказаного клопотання, про що додатково зазначив у мотивувальній частині постанови від 03 травня 2023 року.

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав уважати, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 01 грудня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук