Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 446/1502/16-ц

провадження № 61-10829св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Неслухівська сільська рада Кам`янка-Бузького району Львівської області,

третя особа - державне підприємство «Дослідне господарство «Львівське»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року у складі судді: Котормуса Т. І.,та постанову апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Неслухівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, зобов`язання не чинити перешкоди у використанні земельної ділянки, стягнення майнової та моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що в 1972 році ОСОБА_1 влаштувався на роботу у Неслухівську науково-дослідну станцію садівництва НААН України. У 1979 році ОСОБА_1 , як працівнику станції, було надано земельну ділянку, якою він користувався разом із сім`єю. Підтвердити документально факт надання земельної ділянки не має можливості через втрату архіву станції. 12 березня 2014 року без будь-яких розпоряджень, рішень чи просто пояснень з боку Неслухівської сільської ради, відповідачі самовільно зайшли на земельну ділянку, яка була в їх користуванні та яка була загородженою, закрита на хвіртку та замок, зрізали і викорчували дерева, спалили сад. Крім цього, на цій ділянці знаходився господарського призначення дерев`яний піднавіс під шифером, де були дерев`яні шафи з робочим одягом та інвентарем, будівельний матеріал тощо. Загальна сума шкоди становить 79 295 грн, а розмір компенсації моральної шкоди становить 100 000 грн.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:

визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,326 га, яка розташована в АДРЕСА_6 за давністю користування;

зобов`язати відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою площею 0,326 га, розташованої в АДРЕСА_3 ;

стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 79 295 грн заподіяної майнової шкоди знищенням майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 100 000 грн компенсації моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом не здобуто будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивачам виділялась певна земельна ділянка із складу земель ДП ДГ Львівська дослідна станція садівництва, натомість у матеріалах справи міститься довідка ДП «ДГ Львівське» від 09 грудня 2014 року № 81, якою надано відповідь на адвокатський запит про те, що документи щодо виділення земельної ділянки позивачам представити неможливо у зв`язку із втратою архіву. Відтак, посилання позивачів на те, що ОСОБА_1 виділялась земельна ділянка як працівнику станції є недоведеними перед судом на підставі належних та допустимих доказів, а тому суд відхилив ці посилання як недоведені. Відсутні докази того, що позивачам виділялась земельна ділянка із складу земель Неслухівської сільської ради. А відтак вимоги щодо визнання за позивачами права власності та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою є безпідставними. Позовні вимоги позивачів щодо стягнення матеріальної шкоди обґрунтовані тим, що така шкода їм спричинена вирубкою дерев та знищенням їх майна. В матеріалах справи міститься Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Неслухівської сільської ради №349/03 від 17 березня 2014 року згідно якого обстеженням встановлено, що на земельній ділянці біля житлового будинку в АДРЕСА_4 виявлено пні зрізаних дерев. В ході перевірки встановлено, що зрізку даних дерев здійснив ОСОБА_3 при відсутності відповідного рішення та ордеру Неслухівської сільської ради. Згідно листа Державної екологічної інспекції у Львівській області від 07 травня 2014 року адресованого ОСОБА_3 сума збитків заподіяних державі становить 1 587,50 грн. Така сума була сплачена 05 червня 2014 року. Постановою слідчого Кам`янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області від 03 лютого 2017 року кримінальне провадження за частиною першою статті 194 КК України закрито у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, а за частиною першою статті 185 КК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення. Належних доказів пошкодження інших насаджень та майна позивачів суду надано не було.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щонедоведеним факт порушення відповідачами прав саме позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду. А тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що слід відмовити позивачам у задоволенні їх вимог щодо визнання за ними права власності та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Мала місце вирубка дерев, яка проведена із порушенням встановлено законом порядку. Разом з тим, такими діями було заподіяно шкоди державі, а не позивачам і така шкода відшкодована у повному обсязі. Відтак, відсутні правові підстави для висновку, що такою вирубкою дерев завдано шкоди позивачам. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Позивачами не доведено неправомірності дій відповідачів, вини відповідачів у завданні такої шкоди. Висновок суду першої інстанції про безпідставність позову ґрунтується на досліджених судом доказах, і колегія суддів погодилася з таким висновком суду.

При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що позивачам виділялась земельна ділянка із складу земель Неслухівської сільської ради апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи міститься рішення, яким позивачу ОСОБА_1 відмовлено у наданні земельної ділянки в користування, відтак вимоги щодо визнання за позивачами будь-якого права (в т.ч. права власності) є безпідставними.

Аргументи учасників справи

У січні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, в якій просили оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, посилалися на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не надали жодної оцінки доказам, що були надані позивачами, не врахували, що спірна земельна ділянка відноситься до земель ДП «Дослідне господарство Львівське» з балансу підприємства не знімались і на баланс Неслухівської сільської ради не передавалась. Суди при ухваленні рішень послалися на рішення сільської ради, які стосуються інших земельних ділянок, а не спірної, і не мають жодного відношення до предмету позовних вимог. Спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 користується 42 роки і вона була надана в законному порядку підприємством на якому він працював. Не враховано показань представника третьої особи, що спірна земельна ділянка належить ДП «Дослідне господарство «Львівське» і сільській раді не передавалась.

Вказується, що суди не врахували, що Неслухівська сільська рада двічі відмовляла ОСОБА_1 , який користується спірною земельною ділянкою, в наданні дозволу на приватизацію спірної земельної ділянки. Втім, Неслухівська сільська рада Кам`янка-Бузького району Львівської області надала дозвіл на приватизацію спірної земельної ділянки відповідачам. Крім цього, ОСОБА_1 , як особа, яка добросовісно, відкрито і безперервно користується спірною земельною ділянкою і не має документів, які б свідчили про наявність в нього права на земельну ділянку, мав правомірне та обґрунтоване право на звернення до суду, в тому числі з позовом про визнання права власності на таку земельну ділянку відповідно до статті 119 ЗК України 1992 року.

У липні 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, щопозивач ОСОБА_2 не є мешканцем с. Неслухів, зареєстрована та проживає у м. Львові, жодного разу не зверталась до Неслухівської сільської ради із заявою про передачу власність їй спірної земельної ділянки в с. Неслухів. Судами не здобуто належних доказів про передачу у власність чи постійне користування ОСОБА_2 земельної ділянки в межах с. Неслухів.

Звертають увагу, що єдиною ділянкою в межах с. Неслухів якою ОСОБА_1 користується та веде на ній господарську діяльність, є ділянка площею 0, 0325 га по АДРЕСА_3 . Набуття права власності за набувальною давністю здійснюється па підставі та у спосіб, що визначений ЗК України, шляхом звернення до відповідного органу (стаття 119 ЗК України), а відтак дана позовна вимога є безпідставною. Більше того, сама заява ОСОБА_1 від 09 грудня 2013 року до Неслухівської сільської ради про закріплення за ним земельної ділянки є додатковим доказом того, що скаржник не був землекористувачем спірною ділянкою, яка розташована поза межами його будинковолодіння. Судами обох інстанцій не здобуто доказів землекористування позивачами земельною ділянкою в с. Неслухів, поза межами будинковолодіння ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 , що вказує на безпідставність позову про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. В матеріалах справи відсутні докази користуванням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірною земельною ділянкою, а тому твердження позивачів про самовільне захоплення їх земельної ділянки відповідачами - необґрунтовані. Необґрунтованими є твердження про пошкодження належних позивачам дерев та майна. ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності та стягнуто з нього збитки завдані навколишньому природному середовищу, а не ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 . Під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_1 про розташування на земельній ділянці будь-яких господарських будівель чи споруд.

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав пояснення, в яких зазначав, що відповідачі вчиняли дії щодо знищення саду позивачів всупереч ухвалі про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії на спірній земельній ділянці. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є депутатами Неслухівської сільської ради. Довідки, які видавала сільська рада, містять різну інформацію про землю. Вказує, що будинок і земельна ділянка не передані сільській раді.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 працював водієм у ДП дослідне господарство «Львівське ІСГ Карпатського регіону НААН» та був звільнений за власним бажанням на підставі заяви від 12 лютого 2014 року.

Відповідно до витягу із протоколу № 10 засідання президії Української академії аграрних наук від 20 липня 2000 року, було надано згоду на вилучення 50 га землі із землекористування Львівської дослідної станції садівництва Інституту землеробства і тваринництва західного регіону для ведення особистих підсобних господарств працівниками станції.

Рішенням сесії Неслухівської сільської ради від 30 серпня 2001 року № 2 вирішено прийняти на баланс Неслухівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 4 га, яка належала Львівській дослідній станції садівництва.

Відповідно до витягу з наказу № 70в по Львівській дослідній станції садівництва від 24 грудня 2001 року, знято з балансу Львівської дослідної станції садівництва і передано на баланс Неслухівської сільської ради землю загальною площею 20,00 га.

Відповідно до листа Відділу Держгеокадастру у Кам`янка-Бузькому районі від 14 березня 2017 року за ДП «ДГ Львівська дослідна станція садівництва» на території Неслухівської сільської ради обліковуються земельні ділянки загальною площею 668,5000 га, які знаходяться за межами населених пунктів та перебувають у постійному користуванні, правовстановлюючі документи у відділі відсутні.

Відповідно до листа Директора ДП «Дослідне господарство «Львівське»» від 15 листопада 2016 року протягом 2000-2001 років на звернення Неслухівської сільської ради, рішенням Української академії аграрних наук про передачу землі з балансу ДПСС на баланс Неслухівської сільської ради, Львівська дослідна станція садівництва зняла з балансу і передала на баланс Неслухівської сільської ради земельні ділянки, які знаходяться за межами адміністративної території села. Земельні ділянки до 0,05 га, які знаходяться на території села Неслухів, перебувають на балансі Неслухівської сільської ради та відносяться до земель ДП «Дослідне господарство «Львівське»», - з балансу господарства не знімались і на баланс Неслухівської сільської ради не передавались, а відтак є землями ДП «Дослідне господарство «Львівське».

Згідно з довідкою Неслухівської сільської ради від 23 квітня 2014 року № 114 земельна ділянка, яка належить Неслухівській сільській раді площею 0,326 га в с. Неслухів, яка знаходиться навпроти АДРЕСА_4 , з другого боку навпроти будинку ОСОБА_7 , ні за ким не зареєстрована і не приватизована.

Рішенням Неслухівської сільської ради № 30 від 18 серпня 2011 року відмовлено ОСОБА_8 у приватизації земельної ділянки.

Рішенням Неслухівської сільської ради № 7 від 15 грудня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу користуватись земельною ділянкою площею 0,0150 га, оскільки немає підстав (рішення), що дана земельна ділянка належить (закріплена) за ОСОБА_1 .

Рішенням Неслухівської сільської ради № 13 від 26 травня 2016 року земельну ділянку площею 0,0326 га, яка розташована між багатоквартирним будинком по АДРЕСА_4 і житловим будинком АДРЕСА_5 , який належить ОСОБА_7 , надано ОСОБА_9 в користування для садівництва в с. Неслухів.

Відповідно до Акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Неслухівської сільської ради №349/03 від 17 березня 2014 року на земельній ділянці біля житлового будинку в АДРЕСА_4 виявлено пні зрізаних дерев. В ході перевірки встановлено, що зрізку даних дерев здійснив ОСОБА_3 при відсутності відповідного рішення та ордеру Неслухівської сільської ради. Згідно листа Державної екологічної інспекції у Львівській області від 07 травня 2014 року адресованого ОСОБА_3 сума збитків заподіяних державі становить 1 587,50 грн. Така сума була сплачена 05 червня 2014 року.

Постановою слідчого Кам`янка-Бузького ВП ГУ НП у Львівській області від 03 лютого 2017 року кримінальне провадження за частиною першою статті 194 КК України закрито у зв`язку із відсутністю у діях ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, а за частиною першою статті 185 КК України у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що «індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору».

У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженої постанови суду апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано, що «умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений у ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу».

У статті 79 ЗК УРСР 1970 року передбачалося, що робітникам, спеціалістам і службовцям радгоспів, інших державних сільськогосподарських підприємств, а також вчителям, медичним працівникам та іншим спеціалістам, що працюють у сільській місцевості і не мають присадибних ділянок, можуть надаватись земельні ділянки під індивідуальні городи в розмірі не більше 0,15 гектара на сім`ю. Робітникам і службовцям, які мають присадибні ділянки менше 0,15 гектара, індивідуальні городи виділяються в таких розмірах, щоб загальна площа присадибної ділянки і городу не перевищувала 0,15 гектара.

З метою раціонального використання дрібних земельних ділянок розміром не більше 0,05 гектара, які не можуть бути використані продуктивно колгоспами або іншими господарствами, за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) або за рішенням адміністрації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, що затверджуються виконавчими комітетами сільських Рад депутатів трудящих, ці ділянки можуть бути залишені в тимчасове користування осіб, які ними користувалися, або передані суміжним колгоспним дворам чи сім`ям робітників і службовців (стаття 80 УРСР 1970 року).

Відповідно до абзацу 7 частини четвертої статті 4 ЗК України 1990 року не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в листі ДП «Дослідне господарство «Львівське» від 15 листопада 2016 року № 114, в якому вказується, що «протягом всього часу існування та діяльності станції садівництва надавались у користування земельні ділянки невеликих розмірів,в основному до 0.15 га. за межами адміністративної території села із земельного фонду станції, та в межах адміністративної території села Неслухів, зокрема, для обслуговування прибудинкових територій та городництва, садівництва в межах до 0,05 га при наявності вільних земельних ділянок. Земельні ділянки надавалися в користування виключно працівникам станції відповідно до статей 77 78 80 ЗК в редакції 1970 року. Ці норми дозволяли надати в користування дрібні земельні ділянки розміром 0,05 га, які не могли бути використані продуктивно основними землекористувачами земель, які перебували у їх постійному землекористуванні чи володінні. З цих підстав була надана земельна ділянка площею 0,326 га, яка знаходиться неподалік від будинку разом з земельними ділянками інших шести колишніх працівників станції, частина з яких уже померли і ділянки використовують члени їх сімей, - працівнику станції садівництва, водію ОСОБА_1 . Дана земельна ділянка, і інші земельні ділянки, надані працівниками в межах села на баланс Неслухівської сільської ради станцією не передавались і пере6увають у володінні ДП «Дослідне господарство Львівське» (остання назва Неслухівської дослідної станції садівництва) (том. 1, а. с. 160 - 161).

Разом з тим, при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою суди: не встановили чи виділялася земельна ділянка ОСОБА_1 Неслухівською науково-дослідною станцією садівництва НААН України; не з`ясували на яку земельну ділянку просив визнати право власності та в користуванні якою земельною ділянкою усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 ; який правовий режим спірної земельної ділянки площею 0,326 га та до якої категорії земель вона відноситься. Тому суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Встановивши, що відсутні умови, необхідні для компенсації моральної та відшкодування майнової шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про відмову позивачам в стягненні компенсації моральної шкоди та відшкодування майнової шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою ухвалені з порушенням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди та відшкодування майнової шкоди ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення в частині вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 визнання права власності та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкоюскасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суд першої інстанції,оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди та відшкодування майнової шкоди слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 рокута постанову апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Неслухівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, третя особа: державне підприємство «Дослідне господарство «Львівське» про визнання права власності та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою скасувати.

Передати справу № 446/1502/16-цв частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Неслухівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, третя особа: державне підприємство «Дослідне господарство «Львівське» про визнання права власності та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою на новий розгляд до суд першої інстанції.

В іншій частині рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2017 року та постанова апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук