Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 307/3630/13-ц

провадження № 61-12960св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец Марина Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2015 року у складі судді Розмана М. М. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю., про визнання договорів дарування та купівлі-продажу нерухомого майна недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що договір дарування від 01 жовтня

2012 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 укладено помилково, на вкрай невигідних умовах, під впливом тяжкої обставини та внаслідок психічного тиску.

Вона є пенсіонером, людиною похилого віку, а після смерті чоловіка потребувала постійного догляду та медичної допомоги. Таку допомогу їй надавав у тому числі й ОСОБА_3 Через деякий час він почав вимагати укладення договору довічного утримання, на що вона спочатку не погоджувалася. Однак, через деякий час унаслідок хворобливих явищ і нервового потрясіння вона фактично не могла розуміти значення своїх дій, чим скористався ОСОБА_3 і примусив її укласти правочин. Перебуваючи у приватного нотаріуса, вчинила також оспорюваний правочин під впливом помилки та обману, оскільки її волевиявлення було спотворене.

Після укладення договору дарування вона продовжує проживати в будинку та користуватися ним, а ОСОБА_3 навіть не отримав ключів від будинку і лише здійснив його перереєстрацію.

Також ОСОБА_3 шантажував її перед укладенням правочину, чим здійснював на неї психологічний тиск. Окрім того, правочин укладено внаслідок тяжкої хвороби та на вкрай невигідних умовах. Якби вона не була хворою людиною, то ніколи б не подарувала своє єдине житло.

Вважає свій підпис на правочині помилкою, оскільки текст на документі був уже набраний, а його зміст їй не читали та не роз`яснювали.

Зазначала, що 01 жовтня 2003 року між її чоловіком ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0056 га, який було укладено з порушенням приписів частини другої статті 65 СК України.

Договір дарування від 01 жовтня 2012 року земельної ділянки площею

0,0310 га, укладений між нею і ОСОБА_3 було укладено під впливом неправомірних дій останнього, а внаслідок похилого віку та стану здоров`я вона помилилася щодо природи правочину.

Посилаючись на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 від 01 жовтня 2012 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за № 9582 та договір дарування земельної ділянки площею 0,0310 га

від 01 жовтня 2012 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за № 9578 і посвідчені приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області

Крец М. Ю. недійсними. Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,056 га за адресою: АДРЕСА_1 від 01 жовтня 2003 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 5440 недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який посвідчений

01 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. і зареєстрований в реєстрі за № 9582 недійсним.

Визнано договір дарування земельної ділянки площею 0,0310 га, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який посвідчений 01 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. і зареєстрований в реєстрі за № 9578, недійсним.

У задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0056 га, що розташована в

АДРЕСА_1 , який укладений 01 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за № 5440 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області

від 24 лютого 2016 року судові витрати позивачки ОСОБА_1 на оплату правової допомоги адвоката покладено на позивачку ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням того, що позивачка ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто особою похилого віку, має незадовільний стан здоров`я та вади слуху і зору й потребу у зв`язку з цим у сторонній допомозі, що також підтвердив допитаний свідок ОСОБА_5 , який є лікарем і надавав їй медичну допомогу, іншого житла вона не має, реально будинок обдарованому не передано і вона продовжує проживати в спірному будинку, що не заперечили в судовому засіданні також відповідач і його представники, суд вважав позов в частині визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна обґрунтованим.

При вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0056 га, що розташована в АДРЕСА_1 , який укладений 01 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , зареєстрованим в реєстрі № 5440, недійсним, то суд вважав, що підстав для задоволення позову в цій частині немає, оскільки позивачкою і її представниками не наведено належних і допустимих доказів, які б вказували на підстави недійсності правочину, які були передбачені нормами діючого на момент укладення оспорюваного договору ЦК України в редакції 1963 року. А посилання позивачки на норми статті 65 СК України суд вважав необґрунтованими, так як зазначений СК України на той час ще не діяв.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції щодо того, що вказані договори дарування було укладено під впливом помилки ґрунтується на нормах матеріального права та підтверджується матеріалами справи. Судом першої інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, має незадовільний стан здоров`я і потребує у зв`язку з цим сторонньої допомоги, іншого житла немає, після укладення правочинів продовжує проживати в будинку, а тому правильними визнав висновки районного суду про визнання правочинів недійсними на підставі статті 229 ЦК України. При цьому судом враховано правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-202цс15

від 21 жовтня 2015 року.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними, то апеляційний суд відповідно до статті 303 ЦПК України

2004 року перевірив законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец М. Ю., про визнання договорів дарування та купівлі-продажу нерухомого майна недійсними призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено ухвали суду першої інстанції про призначення психологічної експертизи та її скасування через не оплату її представником позивача. Відповідач здійснив реєстрацію оспорюваних правочинів відповідно до вимог законодавства. У цій справі не доведено та не встановлено, що дійсне волевиявлення обох сторін оскаржуваного правочину було спрямоване на укладення договору довічного утримання і що договір дарування вони уклали удавано, для приховування договору довічного утримання, який насправді уклали. Суд, визнавши договір недійсним, не зробив висновку про те, що сторони в дійсності уклали договір довічного утримання на відповідних умовах, не прийняв рішення про застосування до спірних правовідносин норм, що регулюють насправді вчинений правочин, не вирішив відповідно до нього спір, не зробив і висновку про правомірність укладеного договору та про застосування до нього відповідних наслідків.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_1 , подане представником - ОСОБА_2 , на касаційну скаргу ОСОБА_3 у якому вона просила залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , з яким 18 грудня 1989 року на підставі договору купівлі-продажу придбали 1/2 частину житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 (а. с. 8, т. 1, а. с. 18, т. 2).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер і ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, успадкувала належну йому частину вказаного житлового будинку та земельну ділянку площею 0,031 га за тією ж адресою, що призначена для його обслуговування (а. с. 11, 17, 72, т. 2).

Ще при житті, згідно договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2003 року земельної ділянки площею 0,0056 га, що розташована по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 продав цю земельну ділянку ОСОБА_3 (а. с. 47, т. 1).

Згідно договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який посвідчений 01 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. і зареєстрований в реєстрі за № 9582, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3

1/2 частину житлового будинку, що розташований по

АДРЕСА_1

(а. с. 78-79, т. 1).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , який посвідчений 01 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М. Ю. і зареєстрований в реєстрі за № 9578,

ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0310 га, що розташована по АДРЕСА_1 (а. с. 12, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України

від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суди, на підставі належно оцінених доказів про те, що позивач на час укладення оспорюваних односторонніх правочинів була особою похилого віку, мала незадовільний стан здоров`я і потребувала у зв`язку з цим сторонньої допомоги, іншого житла не мала, після укладення правочинів продовжує проживати в будинку, дійшли правильного висновку про те, що позивачем доведено наявність правових підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання недійсними договорів дарування у зв`язку з вчиненням таких правочинів внаслідок помилки щодо їх природи.

Доводи касаційної скарги про те, що у справі не доведено та не встановлено, що дійсне волевиявлення обох сторін оскаржуваного правочину було спрямоване на укладення договору довічного утримання є необґрунтованими, оскільки оспорювані правочини визнані судами недійсними з підстав, зазначених у частині першій статті 229 ЦК України, тобто на підставі помилки.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, і на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.

Отже, рішення суду першої інстанції та судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 грудня

2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович