Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 489/811/16-ц

провадження № 61-611 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва у складі головуючого судді Спінчевської Н. А. від 22 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області у складі головуючого судді Локтіонової О. В., суддів: Косовського С. Ю., Ямкової О. О. від 20 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

22 лютого 2016 року ОСОБА_3 подала позовну заяву про стягнення з відповідача на її користь як повнолітньої дитини, яка продовжує навчання аліментів у розмірі 35 % з усіх видів доходів до закінчення навчання.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_5 є батьком позивачки, яка на даний час досягла повноліття, проте продовжує навчання у відокремленому підрозділі «Миколаївський факультет менеджменту і бізнесу Київського університету культури» денного контрактного відділення та потребує матеріальної допомоги, яку відповідач у добровільному порядку не надає.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 22 лютого 2016 року на весь період навчання, але не довше ніж до досягнення ОСОБА_3 двадцяти трьох років. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач має стабільний заробіток та можливість надавати доньці матеріальну допомогу, а тому з урахуванням потреб позивача, на її користь підлягають стягненню аліменти у розмірі 1/8 частки від усіх видів заробітку ОСОБА_7

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права та, зокрема, вказано про те, що визначений розмір стягнення аліментів є достатнім для забезпечення ОСОБА_3; позивач проживає з матір'ю, яка також зобов'язана надавати їй матеріальну допомогу; підтвердження про необхідність постійного забезпечення позивача ліками та вартості лікування в матеріалах справи відсутні.

06 травня 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме скаржник вказує на те, що при визначенні розміру аліментів судами не врахованого того, що в її житті відбулися зміни, які потребують значних матеріальних витрат; мати ОСОБА_3 не має змоги її утримувати через скрутне матеріальне становище в родині; відповідач має високий стабільний дохід, матеріальний та сімейний стан його не змінювався, однак він не робить всього можливого для отримання нею належної освіти.

16 травня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення коштів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 грудня 2017 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що позивач є донькою ОСОБА_7, яка на момент звернення до суду із вказаним позовом досягла повноліття та проживає окремо від батька.

З 01 вересня 2015 року ОСОБА_3 навчається у відокремленому підрозділі «Миколаївський факультет менеджменту і бізнесу Київського університету культури» на денній формі навчання на контрактній основі. Строк навчання за умовами договору від 30 серпня 2015 року про підготовку фахівця з вищою освітою визначено до 30 червня 2019 року, а суму оплати за семестр навчання встановлено у розмірі 3 100 грн.

Відповідач працює у Приватному акціонерному товаристві «Лакталіс-Миколаїв» та має регулярний дохід у вигляді заробітної плати.

Згідно із статтею 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

За змістом статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, в редакції Закону № 936-VIII від 26 січня 2016 року, яка була чинною на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, суди, встановивши те, що відповідач отримує заробітну плату та має можливість сплачувати кошти на утримання своєї повнолітньої доньки, яка навчається й потребує допомоги, однак в добровільному порядку такої допомоги в достатньому обсязі їй не надає, дійшли обґрунтованого висновку про зобов'язання ОСОБА_7 утримувати позивача на період навчання до досягнення нею двадцяти трьох років.

При цьому, визначаючи розмір аліментів у розмірі 1/8 частки від усіх заробітків відповідача, судами першої та апеляційної інстанції правильно враховано вартість навчання позивача за контрактом і проживання ОСОБА_3 неподалік місця знаходження навчального закладу, а також стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів.

Що стосується доводів позивача у касаційній скарзі про те, що в її житті відбулися серйозні зміни, які потребують значних матеріальних витрат, то варто зазначити, що судами при визначені розміру аліментів надано належну оцінку в тому числі і рівню серйозності вказаних позивачкою обставин з урахуванням можливості відповідача сплачувати аліменти. При цьому судом враховується, що норми глави 16 СК України щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на працездатних дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку обставин справи і висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В.Черняк