Постанова

Іменем України

15 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 345/4153/22

провадження № 61-9356св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2023 року у складі судді Кулаєць Б. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів:

Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 26 серпня 2021 року приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Хомин Н. Б. за результатами розгляду заяви позивачки про прийняття спадщини відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що вона не подала заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Позивачка поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини обґрунтовує тим, що більше 10 років постійно проживає і працює за межами України, а саме: в Республіці Італія. Останній раз приїжджала на територію України 01 серпня 2018 року і виїхала 24 серпня 2018 року. Більше на територію України не приїжджала, а з 2019 року об`єктивно не могла приїхати, оскільки введеними карантинними заходами у зв`язку

із пандемією «COVID-19» було скасоване повітряне і наземне транспортне пасажирське сполучення між країнами. Крім того, у зв`язку із пандемією «COVID-19» фактично повністю був припинений прийом громадян консульськими установами України в Республіці Італія, що унеможливило складення заяви про прийняття спадщини у цій установі, посвідчення справжності її підпису подальше направлення заяви до нотаріуса для відкриття спадкової справи.

Прибути на територію України для подання заяви про прийняття спадщини вона змогла лише 30 липня 2021 року. Можливість її приїзду ускладнювалась також тим, що у неї є малолітні діти 2017 та 2020 років народження, яким потрібен догляд і опіка матері, та обов`язково мали бути створені безпечні умови для поїздки з Італії до України. Близьких осіб,

з якими діти могли б залишитись на тривалий період, в неї не було. Позивачка вказувала, що після прибуття до України зобов`язана була протягом 14 днів перебувати на самоізоляції на виконання вимог законодавства, тобто до 14 серпня 2021 року. Разом з тим, шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини сплив 12 серпня 2021 року.

Батько позивачки - ОСОБА_3 помер в селі Трубино Кашинського району Тверської області. Свідоцтво про смерть спадкодавця позивачка змогла отримати лише після прибуття в Україну і відбуття самоізоляції, так як його отриманням і перекладом на українську мову (зроблений 27 липня 2021 року) займались її родичі.

За наявності свідоцтва про смерть спадкодавця, вона могла б вчасно подати заяву про прийняття спадщини шляхом звернення до консульства України в Італії, нотаріального засвідчення справжності її підпису на заяві

і подальшої відправки заяви нотаріусу засобами поштового зв`язку. Однак свідоцтва про смерть у неї не було, а отримати його від установ рф, перебуваючи на території Республіки Італія, було неможливо.

Вважає, що вказані обставини підтверджують поважні, об`єктивні

і незалежні від волі позивачки причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на 3 місяці.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2023 року, яке залишене без змін постановою

Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини достатніх та належних доказів не надала та не довела наявність об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які б перешкоджали їй подати заяву про прийняття спадщини після смерті батька у встановлений законом строк.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою

на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області

від 22 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії оскаржених судових рішень відмовлено.

У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями Верховного Суду від 09 серпня 2023 року, у зв`язку із звільненням

у відставку судді ОСОБА_4 , суддею доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17,

від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 грудня 2021 року

у справі № 703/4978/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21 (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про відмову в позові, оскільки неповно з`ясували обставини справи та не надали оцінку усім доказам.

Вказує, що зазначені нею обставини є поважними, об`єктивними

та істотними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Під час ухвалення рішення суди повинні були взяти до уваги її тривале перебування за кордоном, знаходження спадкового майна у м. Калуші, велику відстань та пандемію коронавірусної хвороби.

Перебуваючи з дітьми на самоізоляції, вона дистанційно цікавилась про можливість надіслання заяви про прийняття спадщини поштовим зв`язком, але юристи, зокрема і приватний нотаріус Хомин Н. Б., однозначно стверджували, що така заява може бути подана тільки разом зі свідоцтвом про смерть спадкодавця, якого у неї не було.

Після прибуття до України разом з малолітніми дітьми 30 липня 2021 року вона зобов`язана була протягом 14 днів перебувати на самоізоляції до

14 серпня 2021 року.

Звертає увагу, що рішенням Калуського міськрайонного суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 345/4167/21 її позов про визначення додаткового строку для прийняття спадщини було задоволено, отже визнано поважними причини пропуску строку, проте постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року вказане рішення скасоване через незалучення належного відповідача.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами правових висновків, викладених у наведених позивачкою постановах Верховного Суду, вважає помилковим, оскільки обставини кожної справи відмінні від обставин справи, що переглядається, і рішення у цих справах ухвалені за інших фактичних обставин.

Не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини постійне проживання позивачки за кордоном та наявність встановлених карантинних обмежень (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20).

Стверджує, що суди, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 1272 ЦК України, для визначення позивачці додаткового строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини, оскільки вона не надала безспірних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06 травня 2021 року.

Після його смерті спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_2 - мати спадкодавця та ОСОБА_1 - дочка спадкодавця.

У визначеному законом порядку та у встановлений законом строк ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після смерті сина.

Листом приватного нотаріуса Хомин Н. Б. від 26 серпня 2021 року

№ 405/02-14 позивачку повідомлено про те, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , неможливо у зв`язку з тим, що вона у встановлений законом строк не подала заяву про прийняття спадщини.

Факт прибуття ОСОБА_1 в Україну 30 липня 2021 року та виїзд

з України 24 серпня 2021 року, підтверджено відповідними відмітками

у паспорті громадянина України для виїзду за кордон.

Позивачка є матір`ю ОСОБА_5 , 2017 року народження,

та ОСОБА_6 , 2020 року народження.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених

пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини;

2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними

є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року

у справі № 6-1320цс17, Верховного Суду у постановах від 26 червня

2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі

№ 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах

є усталеною.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалась на проживання за межами України, запровадження карантину

з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби і пов`язані із цим обмеження.

Суди, відмовляючи в позові, виходили з того, що за встановлених у справі обставин, наявність карантинних обмежень та віддаленість місця проживання позивачки не є поважними причинами пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Верховний Суд погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій.

Підпунктом 2.1. пункту 2 та підпунктом 3.5. пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (тут і далі в редакції на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ), передбачено, що спадкова справа заводиться нотаріусом зокрема на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини. У випадку, якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Із урахуванням наведеного, доводи позивачки про те, що у зв`язку

із віддаленістю місця проживання та необхідністю дотримання карантинних обмежень їй було створено непереборні перешкоди своєчасно подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька,

є помилковими.

З огляду на положення Порядку вчинення нотаріальних дій, позивачка не була позбавлена можливості протягом шестимісячного строку після смерті батька подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, у тому числі шляхом її направлення засобами поштового зв`язку, з подальшим дооформленням належним чином (із засвідченням справжності підпису) або особистим прибуттям до нотаріуса.

Сама по собі відсутність у ОСОБА_1 свідоцтва про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що узгоджується із висновками Верховного Суду

у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 310/2327/18.

Доводи касаційної скарги переважно аналогічні доводам апеляційної скарги, яким надано оцінку апеляційним судом та спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України. Не входить до повноважень суду касаційної інстанції

і прийняття нових доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так

і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня

2020 року у справі № 314/2550/17, від 17 березня 2021 року у справі

№ 638/17145/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19,

від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21.

У постанові від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються

в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи.

Подібні висновки викладено також у постанові Верховного Суду

від 27 квітня 2023 року в справі № 750/13008/21.

Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року в справі

№ 638/17145/17 вказав, що суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини.

З урахуванням обставин справи, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать узагальненим правовим висновкам, викладеним у наведених в касаційній скарзі постановах Верховного Суду.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников