Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 756/16649/13-ц

провадження № 61-26702св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у складі судді Жука М. В. та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В.А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2010 року відповідач, керуючи автомобілем марки SAMAND LX, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , внаслідок чого останній загинув. ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 03 жовтня 2011 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Постановою старшого слідчого відділу з розслідування ДТП СУ УМВС України в Хмельницькій області від 12 жовтня 2011 року позивач була визнана потерпілою як рідна сестра ОСОБА_3

Постановою старшого слідчого ВР ДТП СУ УМВС України в Хмельницькій області від 15 листопада 2012 року зазначену кримінальну справу закрито за відсутністю в діях відповідача складу злочину. Цивільний позов до відповідача в межах зазначеної кримінальної справи ОСОБА_1 не заявлявся.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 за власні кошти здійснила поховання брата та встановила йому надгробний пам`ятник, позивач просила стягнути з відповідача на її користь на відшкодування матеріальну шкоду у розмірі 23 258,32 грн.

Крім того, своїми діями та байдужим ставленням до події ОСОБА_2 завдав позивачу моральної шкоди, яку вона оцінила у 15 000,00 грн та просила стягнути на її користь з відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 23 258,32 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, судовий збір в дохід держави в розмірі 232,58 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 як володілець джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоду, зобов`язаний відшкодувати таку шкоду незалежно від його вини (стаття 1187 ЦК України).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

13 липня 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій з просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, не врахував відсутність в діях ОСОБА_2 вини та наявності непереборної сили. Про наявність непереборної сили свідчить перебування на проїзній частині потерпілого у стані сильного алкогольного сп`яніння, непередбачувані дії якого і призвели до ДТП.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Оболонського районного суду міста Києва.

12 жовтня 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 04 червня 2019 року № 506/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-16634св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві - Курило В. П.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка обставин справи та мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника (абзац 1 частини першої статті 1201 ЦК України).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимим доказами, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь 23 258,32 грн витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника є законним та обґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги про наявність непереборної сили, яка виключає відповідальність за завдану шкоду, необґрунтовані, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, зводяться до не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко