Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 755/16032/15-ц

провадження № 61-18092св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлія Євгеніївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяна Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлія Євгеніївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяна Анатоліївна, про визнання недійсним заповіту

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т. А. 07 травня 2014 року.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3, після смерті якого вона звернулася до приватного нотаріуса Кузьмик Ю. Є. із заявою про прийняття спадщини, де дізналася, що 07 травня 2014 року її батько заповів усе своє майно, в тому числі належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, до цього не відомій ні їй, ні іншим її та батька родичам та знайомим ОСОБА_2.

На час складання заповіту її батько сильно хворів, впродовж декількох років перед смертю він страждав на тяжке онкологічне захворювання, яке стало причиною смерті. Батько проходив лікування у відомих онкологічних клініках, звертався за допомогою до нетрадиційної медицини, він був готовий на будь-які вчинки, які давали надію на вихід із становища, в яке він потрапив. Вочевидь це захворювання супроводжувалося змінами в психічному стані: порушився сон, з'явилась тривога, неспокій, він часто замикався в собі, з'явилась байдужість до близьких, різко знизився настрій.

У березні 2014 року Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України батьку поставлений діагноз: тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами, призначено медикаментозне лікування, госпіталізацію. Спроби поліпшити психічний стан батька позитивного результату не дали, чим скористалася відповідач, яка увійшла в довіру до нього та, використовуючи його вражений психічний стан, умовила скласти заповіт на її користь. Вважає, що заповіт був складений під впливом обману, помилки, або ж у момент його вчинення батько не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 23 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довела належними, достовірними та допустимими доказами того, що спірний заповіт ОСОБА_3 склав усупереч своїй волі, бажанню, що він перебував в такому стані, що не розумів значення своїх дій під час складання заповіту та/або не міг керувати ними. Крім того, позивач не довела, що вона взагалі бачилася та спілкувалася з батьком у період складання спірного заповіту, чи до цього, після цього, що цікавилася його життям, здоров'ям, що телефонувала йому.

Дніпровський районний суд м. Києва додатковим рішенням від 14 липня 2021 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 98 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2 400,41 грн.

Додаткове рішення мотивоване необхідністю вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року залишив без змін. Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року змінив у частині стягнення витрат на правничу допомогу, зменшив суму стягнення з 98 000,00 грн до 50 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Висновком комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 20 серпня 2020 року (проведені в рамках кримінального провадження від 26 квітня 2016 року № 12016100070002911), встановлено, що записи виконані лікарем-психіатром ОСОБА_4 щодо ОСОБА_3, одні складені не в указані в записах дати, а значно пізніше; щодо інших - дати встановити неможливо; виписка від 05 травня 2014 року складена пізніше липня 2014 року. Медичні документи клініки "Борис", де ОСОБА_3 лікувався з 2013 року до дня смерті, не містять доказів необхідності за станом здоров'я ОСОБА_3 огляду чи консультації з лікарем психіатром, психологом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 05 листопада 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 638/11783/14, від 26 серпня 2021 року у справі № 650/838/19, від 05 жовтня 2021 року у справі № 646/8766/18, від 14 липня 2021 року у справі № 495/3464/15, від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скарги заявник указує на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Так, суди відхилили як належний доказ категоричний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи; проігнорували пояснення експерта, який надав відповідний висновок; не забезпечили проведення повторної експертизи, хоча про це заявила клопотання сторона відповідача. Ухвалили рішення лише на підставі висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз 20 серпня 2020 року у рамках кримінального провадження від 26 квітня 2016 року № 12016100070002911, який має суто технічний характер, не спростовує і не встановлює психічного стану особи у момент вчинення заповіту.

Суди встановили обставини психічного стану ОСОБА_3 на підставі не допустимих для встановлення такого характеру обставин доказів.

Крім того, в оскаржуваних рішеннях не відображено правову оцінку тієї обставини, що згідно з медичною картою стаціонарного хворого № 1441, виданою клінікою "Борис", яка долучена як доказ стороною відповідача, ОСОБА_3 у період з 29 до 30 квітня 2013 року призначалися наркотичні засоби, що також могло впливати на його психічний стан. Отже, суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Також суди не застосували статтю 109 ЦПК України у цій справі, адже відповідач відмовилася від проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

26 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. По суті касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована незгодою із тим, що суди не визнали належним і допустимим доказом висновок судово-психіатричної експертизи від 10 жовтня 2016 року, однак вагомого спростування мотивування судів щодо відхилення вказаного висновку касаційна скарга не містить. Відповідач відмовилася від проведення повторної експертизи, оскільки висновки першої експертизи спростовані висновком комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, проведеної в рамках кримінального провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 грудня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, її батьком є ОСОБА_3, а матір'ю - ОСОБА_5.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 49 років.

Згідно з випискою з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_3, підписаною завідувачем консультативно-поліклінічним відділенням Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України ОСОБА_4, складеною 05 травня 2014 року, вказано дати в амбулаторно-поліклінічному закладі: захворювання - 14 березня 2014 року; направлення на стаціонар - 05 травня 2014 року; повний діагноз: F.32.3 Тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами. У виписці зазначено, що ОСОБА_3 уперше звернувся до інституту в березні 2014 року з дружиною через різкі зміни в психічному стані: порушився сон, з'явилася тривога, неспокій, поривався кудись іти, замикався в собі, з'явилась байдужість до близьких, різко знизився настрій.

Зі слів дружини до онкологічного захворювання раціонально харчувався, займався фітнесом, взагалі не вживав хімічних сполук, любувався своїм зовнішнім видом, ретельно підбирав засоби по догляду за шкірою та тілом. Після операції почав соромитися свого виду, вважав, що всі звернули увагу на те, як він змінився, безпричинно виправдовувався перед знайомими за свій зовнішній вигляд. При об'єктивному огляді пацієнта в клініці на перший план виступили тривожно-депресивна симптоматика, з психотичними включеннями, що обумовлювали поведінку. При подальших зверненнях стан хворого не змінювався через його відмову від медикаментозного лікування, безрезультатно звертався за допомогою до нетрадиційної медицини, сподівався на диво. При теперішньому огляді зберігається психотична симптоматика на фоні тяжкого депресивного стану. Рекомендовано стаціонарне лікування, надано направлення.

За умовами договору від 28 квітня 2013 року № 1441, укладеного між ТОВ "Борис" і ОСОБА_3, товариство взяло на себе обов'язок надавати ОСОБА_3 платні медичні послуги. До справи надано ряд замовлень у ТОВ "Борис" на надання медичної допомоги в період 2013-2014 років, консультативних заключень онколога за цей період, в яких зазначено номер телефону ОСОБА_3 НОМЕР_1.

Згідно з висновком Медичного центру "Інго" ТОВ "МЦ "Наша родина" від 19 січня 2016 року, складеним на запит ОСОБА_2, підписаним лікарем-онкологом ОСОБА_6, з наданих медичних документів встановлено, що хіміотерапія ОСОБА_3 проводилася, отже наявність у нього психічних захворювань є малоймовірною; лікарі клініки "Борис" пацієнту ОСОБА_3 жодного разу не рекомендували консультацію лікаря-психіатра та/або лікаря психолога.

Відповідно до висновку лікаря-психіатра Сніжко А. М. від 19 січня 2016 року, наданого на запит ОСОБА_2, за результатом оцінки наданих медичних документів жодних ознак розвитку та/або наявності у ОСОБА_3 психічних порушень, таких як тяжкий депресивний епізод з психотичними симптомами, у період січень-жовтень 2014 року немає.

З відповіді на запит суду від 17 лютого 2016 року Національний інститут раку повідомив, що ОСОБА_3 у період 2014-2015 років у них не обстежувався та не лікувався, медичної документації в інституті немає.

З матеріалів спадкової справи № 1/2014 щодо померлого ОСОБА_3 видно, що 16 грудня 2014 року приватному нотаріусу КМНО Кузьмік Ю. С. ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3, а 11 лютого 2015 року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 за заповітом.

07 травня 2014 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт, яким усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде йому належати за законом на день смерті, заповів ОСОБА_2. На заповіті міститься напис ОСОБА_3, що цей заповіт з його слів записаний вірно, відповідає його волі, ним уголос прочитаний. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом КМНО Кухтенко Т. А., зареєстрований в реєстрі за № 1177 та внесений до спадкового реєстру.

Згідно з медичною карткою стаціонарного хворого № 1441 клініки "Борис" ОСОБА_3 у період з 28 квітня до 06 травня 2013 року перебував на лікуванні з діагнозом "захворювання товстого кишківника". У період з 29 до 30 квітня 2013 року хворому призначалися наркотичні лікарські засоби. При первинному огляді було встановлено, що ОСОБА_3 має аденокарциномою товстої кишки з метастазами в печінку, лікувався в Ізраїлі, 25 січня 2013 року почав курс хіміотерапії, який був перерваний у зв'язку з декомпенсацією хронічної кишкової непрохідності. Стан хворого важкий через водно-електролітні порушення, інтоксикацію. У свідомості, доступний контакту. Здійснено оперативне втручання, після якого хворий у свідомості, адекватний, орієнтований.

13 вересня, 02,05,16 жовтня та 13 листопада 2014 року до ОСОБА_3 приїздила бригада невідкладної медичної допомоги "Борис".

У період з 13 до 16 жовтня 2014 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в клініці "Борис" (медична карта № 3458), де йому проведено лапороцентез. При огляді був у свідомості, доступним до продуктивного контакту.

У період з 13 до 16 листопада 2014 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в клініці "Борис" (медична карта № 3870), де йому було призначено наркотичні лікарські засоби у зв'язку з карциномою товстої кишки. При огляді був у свідомості, загальмований, доступний до продуктивного контакту. Виражена кахексія.

Із консультативних висновків онколога випливає, що ОСОБА_3 спостерігався та лікувався в клініці "Борис".

У період з 02 до 06 жовтня 2014 року ОСОБА_3 знаходився в клініці "Борис" на стаціонарному лікуванні, куди він поступив у важкому стані, де проведено інфузиозну гемостатичну протиязвову терапію, поповнено ОЦК, антибактеріальну та симптоматичну терапію, здійснено дренування плевральної порожнини.

Згідно з відповіддю Київського міського клінічного онкологічного центу від 03 березня 2016 року № 287 ОСОБА_3 перебував на диспансерному обліку з травня 2013 року до 17 листопада 2014 року. На стаціонарному лікуванні не перебував.

З Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології на вимогу суду надійшла медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_3 № 32/2014, де лікар ОСОБА_7 зазначив, що 14,29 березня та 09 квітня 2014 року до нього звертався ОСОБА_3. Встановлено діагноз F32.3.14 березня 2014 року зазначено, що пацієнт на прийомі вперше, звернувся самостійно. Скаржився на зміни психічного стану: більше двох місяців відчуває безсилля, безвихідь, страх смерті, тривожний сон з кошмарами, збільшилась слабкість, нудота. Протягом півроку після операції почував себе відносно добре за настановами цілителя, що живе під Києвом, відмовився від запропонованої терапії. Кинув плани на майбутнє.

Стан став мінятися після Нового року, з появою слабкості, зниження настрою, порушення сну. Періодично з'являлися напади страху смерті. Діагноз: тяжкий депресивний епізод, F32.3 . 29 березня 2014 року ОСОБА_3 був на прийомі з дружиною, повідомив про зміну місця проживання. Стан без істотних змін, казав, що спить як в чорній ямі, вважає себе "источником заразы", хворобу вважає покаранням. Діагноз: F32.3.09 квітня 2014 року ОСОБА_3 був на прийомі після запрошення. Стан погіршився, значно схуд, ходить сутулий, дивиться в підлогу, голос без емоційних фарб, страждає від свого стану. Казав, що "лікар мав вирізати хворобу, а вирізав усе; не слухав лікаря про те, що без органів жити неможливо; вважає, що всередині нього нічого немає, одна оболонка". Діагноз:

F32.3. Рекомендовано госпіталізацію в психіатричне відділення стаціонару. В Журналі реєстрації амбулаторних хворих за 2013-2015 роки зазначено інформацію про первинний візит ОСОБА_3 14 березня 2014 року.

З медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 відомо, що він лікувався в КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Русанівка" Дніпровського району м.

Києва" в жовтні - листопаді 2014 року, де йому призначалися наркотичні лікарські засоби у зв'язку з поставленим діагнозом - карцинома товстої кишки. Згідно з актом констатації смерті № 2032 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 о 16:00.

10 жовтня 2016 року Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології на виконання ухвали суду від 15 липня 2016 року складено Висновок судово-психіатричної експертизи № 19, згідно з яким ОСОБА_3 під час підписання заповіту від 07 травня 2014 року виявляв ознаки афективних розладів з маячною симптоматикою, що при співставленні з діагностичними стандартами та діючою в Україні Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду відповідає діагнозу "Тяжкий депресивний епізод з психотичими симптомами" (F32.3.). Ступінь виразності наявного у підекспертного психічного розладу був таким, що позбавляв ОСОБА_3 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тобто за своїм психічним станом ОСОБА_3 під час підписання заповіту від 07 травня 2014 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

16 вересня 2019 року доктор медичних наук, професор, судово-психіатричний експерт Вищий кваліфікаційний клас Первомайським В. Б. склав рецензію на висновок судово-психіатричної експертизи від 10 жовтня 2016 року № 19 щодо ОСОБА_3, складений в Українському НДІ соціальної і судової експертизи психіатрії та наркології експертами ОСОБА_9 і ОСОБА_8, згідно з якою зазначений висновок містить фальсифікації, є належним чином не обґрунтований, суперечить іншим викладеним в ньому матеріалам, що викликає мотивовані сумніви в його правильності.

20 серпня 2020 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (проведеної в рамках кримінального провадження від 26 квітня 2016 року №12016100070002911) складено висновок за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 24820/24821/19-34/24822/24823/19-32/21103-21127/20-34, згідно з яким записи та підписи від імені ОСОБА_4, датовані 14,29 березня 2014 року, що містяться в медичній карті № 32/2014 хворого ОСОБА_3, виконані пишучими приладами, спорядженими чорнилом синього та чорного кольору, встановити час нанесення вказаних записів і підписів від імені ОСОБА_4 не видається можливим у зв'язку з відсутністю у експертів упроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів та підписів, виконаних чорнилами. Запис та підпис від імені ОСОБА_4, датований 09 квітня 2014 року, що міститься в медичній картці хворого ОСОБА_3 № 32/2014, та підпис від імені ОСОБА_4, що міститься у виписці б/н, датованій 05 травня 2014 року, виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору, і вказані запис та підписи виконані пізніше липня 2014 року. - Встановити час виконання відтиску круглої печатки "Для довідок" від імені Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ, що міститься на лицьовому боці виписки б/н, датованої 05 травня 2014 року, не виявилось можливим у зв'язку з недостатньою кількістю наданих зразків порівняння з характерними ознаками експлуатаційного характеру.

Допитаний як свідок лікар ОСОБА_4 пояснив, що в 2014 році у нього на прийомі був пацієнт ОСОБА_3. Він надав йому за усною згодою психіатричну допомогу. Все викладене в документації відповідає його підписам. Було звернення за усним проханням, чи давав ОСОБА_3 якісь документи, не може згадати. За персональну інформацію відповідальність несе він. Чому не надавав форму для заповнення, не пам'ятає: може, втрачено, може відклеїлася. Направлення на госпіталізацію не має окремого журналу. У разі відмови від госпіталізації пацієнту не дають направлення. ОСОБА_3 прийшов, бо його турбував його стан здоров'я, без направлень. З ким приходив ОСОБА_3, свідок не пам'ятає. Чому в карті вказано "був сам ", а у виписці "з дружиною", - не пам'ятає. У людей, які приходять з пацієнтом, документи не перевіряють. Якщо у карті записано, що жінка, значить так сказав ОСОБА_3. Про онкологію в карті записано зі слів ОСОБА_3, все записано зі слів ОСОБА_3. До 2016 року психіатричний огляд проводився на прохання, а з 2016 року - за усвідомленою згодою. Повідомив, що він працює в Науково-дослідному інституті МОЗу, який є консультативним закладом, а не диспансерним, на облік пацієнтів не ставлять, не мають права звертатися до інших установ. Кому видав виписку, не пам'ятає, мабуть, ОСОБА_3. Виписку він підписував, видавав. Якщо запису в карті немає, значить огляду не було.

Після отримання висновку експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, ОСОБА_4 був повторно допитаний як свідок, надав аналогічні пояснення, вказавши, що карта заповнювалася ним, коли - не пам'ятає. До журналу зобов'язаний записувати прийом усіх пацієнтів. Чи давав ОСОБА_3 згоду на обробку його даних, не пам'ятає. Не може стверджувати, що виписка і дата на виписці зроблені в один і той же день. Журнал реєстрації пацієнтів не надали, бо внаслідок залиття була пошкоджена медична документація. Виписку він заповнював з даних медичної карти. Кому передавав виписку, не пам'ятає. ОСОБА_8 не має до нього ніякого відношення, спільних пацієнтів у них не може бути: ОСОБА_8 експерт, а він (ОСОБА_4) - лікар.

Експерт ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомив, що він був головою комісії при складанні висновку експертизи. Станом на 2016 рік зона обслуговування з виготовлення експертиз - вся Україна, зараз цей порядок змінено. Експертизу було проведено згідно з ухвалою суду, що є обов'язковим. Оскільки експертиза посмертна, було прийнято рішення про проведення експертизи двома експертами, відповідальним був ОСОБА_8. Висновки готували на підставі наявної у справі медичної документації, якої було достатньо. Висновок підтримав.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина 1 статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити Стаття 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною 1 статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17 (провадження № 61-18032св20).

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 1 статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17 (провадження № 61-4247св21).

У частині 1 статті 103 ЦПК України визначено сукупність умов, за яких суд призначає експертизу у справі: зокрема, для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Враховуючи, що для встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними необхідні спеціальні знання у психіатрії, допустимим засобом доказування є саме висновок експерта з поставлених питань.

Ухвалою суду першої інстанції від 15 липня 2016 року за клопотанням сторони позивача було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на виконання якої надано висновок судово-психіатричної експертизи від 10 жовтня 2016 року, яким установлено, що за своїм психічним станом ОСОБА_3 під час підписання заповіту від 07 травня 2014 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Отже висновком експерта встановлено абсолютну неспроможність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій на час підписання заповіту від 07 травня 2014 року.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Тобто психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (частина 2 статті 113 ЦПК України).

10 березня 2020 року адвокат Стеценко Ю. В. як представник ОСОБА_2 заявив клопотання про призначення у справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 10 березня 2020 року про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи задовольнив.

Проведення експертизи доручив експертам Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3" (61068, Харківська область, м. Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок № 46).

Провадження у справі зупинив.

Київський апеляційний суд постановою від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Молявко О. М. як представника ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи в частині доручення проведення експертизи експертам Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня №3" (61068, Харківська область, м. Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок №46, код ЄДРПОУ 02003675) скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення. Проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи доручив експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи (04080, м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 103-А, код ЄДРПОУ 25287764). В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

22 жовтня 2020 року матеріали справи повернуто до Дніпровського районного суду м. Києва без висновку експерта у зв'язку з відмовою сторони відповідача від проведення експертизи.

Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 24 жовтня 2020 року відновив провадження у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1 , 6 статті 81 ЦПК України).

Призначення експертизи судом є обов'язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).

Ураховуючи, що для встановлення психічного стану особи належним і допустим доказом в розумінні ЦПК України є висновок судово-психіатричної експертизи, яким у цій справі встановлено, що за своїм психічним станом ОСОБА_3 під час підписання заповіту 07 травня 2014 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і цей висновок відповідач допустимими доказами не спростувала, адже відмовилася від призначеної судом повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, висновок судів, що за своїм психічним станом ОСОБА_3 під час підписання заповіту міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними є помилковим, оскільки для встановлення такого факту необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

З огляду на викладене Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права при вирішенні спірних правовідносин, а також про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Частинами 1 , 3 статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вирішуючи спір, суди неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалення незаконних рішень, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Щодо судових витрат у справі

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, судові витрати, понесені позивачем за звернення з позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягають стягненню з відповідача на її користь у розмірі 1 096,20 грн (243,60 + 365,40 + 487,20).

Щодо клопотань про закриття касаційного провадження у справі

25 листопада та 01 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшли клопотання адвоката Стеценка Ю. В. як представника ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження у справі з підстав, визначених у пунктах 4, 5 частини 1 статті 396 ЦПК України.

На обґрунтування клопотань заявник посилається на те, що доводи про не застосування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 638/11783/14, від 26 серпня 2021 року у справі № 650/838/19, від 05 жовтня 2021 року у справі № 646/8766/18, від 14 липня 2021 року у справі № 495/3464/15, від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18, не відповідають дійсності. Правовідносини у справах не є подібними. Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на пункт 4 частини 3 статті 411 ЦПК України щодо не встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є безпідставним.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Ураховуючи наведене, а також те, що Верховний Суд не відкривав касаційне провадження у цій справі з підстав відсутності правового висновку у спірних правовідносинах, клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 396, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань адвоката Стеценка Юрія Володимировича як представника ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження у справі з підстав, визначених у пунктах 4, 5 частини 1 статті 396 ЦПК України відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлія Євгеніївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяна Анатоліївна, про визнання недійсним заповіту задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Тетяною Анатоліївною 07 травня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 096,20 грн (одна тисяча дев'яносто шість гривень 20 коп. ) судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов