Постанова

Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 336/1773/17

провадження № 61-5924св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є., Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя в складі судді Дмитрюк О. В. від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Трофимової Д. А. від 26 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про зняття з реєстрації місця проживання, посилаючись на те, що він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Інша частина квартири належить відповідачу - ОСОБА_2 . Однак фактично з 1999 року відповідач в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, оскільки перебуває за межами України в Іспанії, де і мешкає всі ці роки. Указує, що реєстрація місця проживання відповідача в житловому приміщенні лише тому, що таке житло належить йому на праві власності, але фактично він в ньому не проживає, внаслідок чого він, як співвласник несе необґрунтовані витрати на утримання такого житла, є зловживанням своїм правом власності.

Посилаючись на зазначені обставини та статтю 41 Конституції України, статті 317, 386, 391, 405 ЦК України, статтю 156 ЖК України просив суд зняти з реєстрації місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові виходив з необґрунтованості та безпідставності позовних вимог.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про відмову в позові, зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, немає.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги того факту, що зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 є захистом порушеного права позивача ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 336/1773/17 з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 грудня 1996 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частку від 1/3 частини вказаної квартири після смерті ОСОБА_3 .

Іншу Ѕ частку від 1/3 частини згаданої квартири після смерті ОСОБА_3 успадкував відповідач ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що оскільки відповідач вже тривалий час фактично не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , тобто ця квартира не є місцем його проживання (перебування), є всі підстави для зняття з реєстрації місця проживання відповідача за вказаною адресою.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Так, зміст позовних вимог зводиться до захисту прав позивача як співвласника спірного житлового будинку від порушень з боку відповідача, який зареєстрований у цьому будинку, шляхом зняття його з реєстрації.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

У зв`язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.

За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові з тих підстав, що заявлена у цій справі вимога про зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача у вказаній квартирі не може бути задоволена у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), вимог про що позивачем не заявлено.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересую Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.

Ураховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що позов про зняття з реєстраційного обліку відповідача, без зазначення яким чином останній порушує право позивача на володіння своїм майном, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловживала. ОСОБА_4 є законним володільцем частини спірного будинку, підстав для позбавлення його власності немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун