Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 754/17518/15-ц

провадження № 61-17132св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року у складі судді Панченко О. М. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до кредитного договору від 13 листопада 2007 року № 11251094000 ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 50 000 доларів США, згідно з яким він зобов`язався повернути отриманий кредит в повному обсязі не пізніше 13 листопада 2017 року та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 13,90% річних.

Зазначало, що ОСОБА_1 не здійснював своєчасно та в повному обсязі платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих відсотків, чим порушив взяті на себе зобов`язання. Станом на 08 грудня 2015 року загальна сума заборгованості складала 44 432,47 доларів США.

Вказувало, що з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 13 листопада 2007 року № 157452, відповідно до якого остання зобов`язалася відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань в повному обсязі, що виникли з кредитного договору.

02 жовтня 2015 року відповідачам направлялися вимоги про погашення заборгованості, однак станом на 08 грудня 2015 року вимоги банку залишені без задоволення.

Ураховуючи наведене, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд:стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 432, 47 долара США, пеню та проценти у розмірі 25 917,90 грн, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення.

Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 4 634,00 грн судових витрат, пов`язаних з проведенням судової почеркознавчої експертизи.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з висновками експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 29 березня 2017 року № 123/124/17-32 було встановлено, що підписи від імені відповідача ОСОБА_1 , що містяться в графі «позичальник» на першому та другому аркушах додаткової угоди № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року № 112519094000 укладеного від імені ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» у рядку «__ ( ОСОБА_1 ) графи «клієнт» та у рядку «__( ОСОБА_1 ) графи «Оригінал даної додаткової угоди отримано 01 квітня 2009 р.», додаткової угоди № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року № 112519094000, укладеного від імені ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів та виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

Отже, районний суд вважав, що позовні вимоги не доведені представником позивача під час розгляду справи, підписи від імені ОСОБА_1 в додаткових угодах № 1 та № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року виконані не ним, а іншою особою з наслідуванням його підпису. Доказів на підтвердження заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року, представником позивача суду не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ПАТ «УкрСиббанк» - Фацул М. В. залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про недоведеність розміру заборгованості чи наявності заборгованості відповідача перед банком за кредитним договором є правильним. Крім того, апеляційний суд вважав, що висновки районного суду з посиланням на висновоки експертів від 29 березня 2017 року № 123/124/17-32 є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» мотивована тим, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, оскільки при їх ухваленні судами не враховано положення Постанови Національного банку України «Про затвердження Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів» від 05 березня 2003 року № 82 та Постанову Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України» від 18 червня 2003 року № 254, оскільки банківська виписка по рахункам є належним, допустимим та достатнім доказом, що доводить факт перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника.

Стверджує, що правомірність кредитного договору та договору поруки відповідачами не спростовано, висновки почеркознавчої експертизи не встановили підробку підписів осіб, які їх уклали.

Вважає, що судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки обставині виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором протягом семи років після укладення, в тому числі на умовах, які вже були встановлені відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 09 лютого 2009 року № 1 та від 01 квітня 2009 року № 2, після зміни схеми погашення кредиту на ануїтет, в розмірі 560,00 доларів США до дев`ятого числа кожного місяця.

Суди безпідставно відхили довідку-розрахунок заборгованості за кредитом ОСОБА_1 станом на 08 грудня 2015 року за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 11251094000, сформованої на підставі даних бухгалтерського обліку банку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, роздрукованої на паперовому носії, відповідно до проведених 13 листопада 2007 року операцій банку з надання кредиту ОСОБА_1 , шляхом зарахування кредитних коштів на власний поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Зазначає, що в судовому засіданні в апеляційному суді представник позивача пояснив, що розрахунок заборгованості за кредитним договором, долучений до позовної заяви виконано з урахуванням умов додаткової угоди від 09 лютого 2009 року № 1 та додаткової угоди від 01 квітня 2009 року № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року, отже, висновки судів попередніх інстанцій є правильними.

Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), у якому зазначено: «копія Генеральної угоди від 09 серпня 2012 року та виконаний банком розрахунок заборгованості не є належними доказами, які б доводили обґрунтованість вимог позивача. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже, стверджує, що належних та допустимих доказів існування заборгованості за кредитним договором позивачем не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2018 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду Черняк Ю. В. від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до кредитного договору від 13 листопада 2007 року № 11251094000 про надання споживчого кредиту, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , останньому було надано кредит в іноземній валюті в сумі 50 000 доларів США. ОСОБА_1 зобов`язався повернути отриманий кредит в повному обсязі не пізніше 13 листопада 2017 року, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 13,90% річних і виконати свої зобов`язання згідно з даним договором у повному обсязі згідно з графіком погашення кредиту (том 1, а. с. 7-11).

13 листопада 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 157452, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед Банком за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань в повному обсязі, що виникли з кредитного договору від 13 листопада 2007 року (том 1, а. с. 14).

09 лютого 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року, а 01 квітня 2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року (том 1, а. с. 12-13).

02 жовтня 2015 року відповідачам було направлено вимоги про погашення заборгованості, однак станом на 08 грудня 2015 року вимоги банку залишені без задоволення (том 1, а. с. 16-21).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 29 березня 2017 року № 123/124/17-32 підписи від імені відповідача ОСОБА_1 , що містяться в графі «позичальник» на першому та другому аркушах додаткової угоди № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року № 112519094000, укладеного від імені ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» у рядку «__ ( ОСОБА_1 ) графи «клієнт» та у рядку «__( ОСОБА_1 ) графи «Оригінал даної додаткової угоди отримано 01 квітня 2009 р.», додаткової угоди № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року № 112519094000, укладеного від імені ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів та виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (том 1, а. с. 176-185).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором та взяли до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи, у якому встановлено, що підписи у додатках № 1, № 2 до кредитного договору зроблено не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Суди встановили, що банк належно виконав свої зобов`язання за кредитними договором від 13 листопада 2007 року № 11251094000 та надав у позику ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США, проте, належних та допустимих доказів на підтвердження суми заборгованості ОСОБА_1 станом на час звернення до суду з позовом, позивачем надано не було.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується та вважає, що наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_1 підписав договір про надання споживчого кредиту 13 листопада 2007 року у розмірі 50 000 доларів США.

09 лютого 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року, а 01 квітня 2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 13 листопада 2007 року, відповідно до яких сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту та погодили погашення кредиту ануїтентними платежами у розмірі 560 доларів США щомісяця.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитом станом на 08 грудня 2015 року, наданої позивачем, у ОСОБА_1 існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 432, 47 долара США, за пенею та процентами - у розмірі 25 917,90 грн.

Суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо недоведеності позивачем розміру заборгованості ОСОБА_1 , врахувавши при цьому доводи та заперечення відповідачів у справі.

Районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не забезпечив повного та всебічного її розгляду, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяв сторонам у здійсненні ними процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Так, судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувався наданий банком розрахунок заборгованості у сукупності з умовами кредитного договору та не спростовувалась правильність виконаного розрахунку.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що довідка-розрахунок є належним доказом у справі та свідчить про наявність заборгованості ОСОБА_1 колегія суддів приймає та вважає, що вказані доводи підлягають перевірці судом з наданням відповідної правової оцінки. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Оскільки ОСОБА_1 не надав свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, отже, ним не спростований факт наявності та розміру заборгованості. Крім того, відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На зазначене суди попередніх інстанцій уваги не звернули та дійшли передчасних висновків щодо недоведеності позивачем позовних вимог. Отже, суду слід надати оцінку доказам, якими підтверджується заборгованість ОСОБА_1 .

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню, та вирішує питання про стягнення доведеної суми заборгованості, щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк зобов`язувався надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Обов`язок доказування покладається на обидві сторони, а на відповідача покладається обов`язок спростувати наданий банком розмір заборгованості, що відповідає умовам договору, довести наявними у нього квитанціями про сплату платежів, що він за вказаний банком період належно виконував умови кредитного договору.

Суди попередніх інстанцій в порушення вимог статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, не встановили усі обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належно не перевірили доводи позивача.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк