Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 608/16/16-ц

провадження № 61-35667св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В. В., Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Міщія О. Я., Ткача З. Є., Парандюк Т. С.

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В. В., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання незаконними і неправомірними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та її рішення про нікчемність правочинів - договорів вкладу (депозиту), укладених між Акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , і про зобов`язання відповідачів включити їх до переліку (списку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за банківськими вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню за усіма договорами банківського вкладу, і визнання права власності на банківські вклади,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що 26 лютого 2015 року між ними та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») було укладено договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, а саме із ОСОБА_1 - № 017-19508-260215 ; ОСОБА_2 - № 012-19508-260215 ; ОСОБА_3 - № 013-19508-260215 ; ОСОБА_4 - № 014-19508-260215 , згідно з якими кожним із них було внесено кошти в сумі 6 500 доларів США на строк із моменту зарахування вкладу на депозитні рахунки ОСОБА_1 - № НОМЕР_5 ; ОСОБА_2 - № НОМЕР_6 ; ОСОБА_3 - № НОМЕР_7 ; ОСОБА_4 - № НОМЕР_8 до 12 березня 2015 року.

Процентна ставка на суму вкладу становила 5,5 % річних.

Згідно з пунктом 1.10 зазначених договорів вклад виплачується вкладникам у разі закінчення строку розміщення вкладу або в інший термін дострокового припинення дії договорів у випадках, передбачених цими договорами та Правилами, шляхом зарахування на поточні рахунки, операції за якими можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів, відкритих на ім`я вкладників в установі банку - ОСОБА_1 № НОМЕР_5 ; ОСОБА_2 № НОМЕР_6 ; ОСОБА_3 № НОМЕР_7 ; ОСОБА_4 № НОМЕР_8 .

Після закінчення строку розміщення вкладу його довірителі звернулися із заявами про повернення їм коштів згідно з договорами вкладів, однак банк надав їм повідомлення про нікчемність їх правочинів, мотивуючи це тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення № 51 про запровадження в банку з 03 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» (далі - Фонд).

Також у цих повідомленнях було незаконно та безпідставно зазначено про нікчемність правочинів з посиланням на статтю 215 ЦК України та статтю 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).

Вважають такі повідомлення незаконними, оскільки приписами ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин).

Враховуючи викладене, позивачі просили визнати незаконними і неправомірними дії Уповноваженої особи тимчасової адміністрації та її рішення про нікчемність правочинів - договорів вкладу (депозиту), укладених між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , і зобов`язати відповідачів включити їх до переліку (списку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за банківськими вкладами за рахунок Фонду із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню за усіма договорами банківських вкладів, укладених позивачами із ПАТ «Дельта Банк» із врахуванням встановленої законодавством максимальної суми та визнати за ними право на зазначені банківські вклади.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Запорожець Л. М. уточнені позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконними та неправомірними дії Уповноваженої особи тимчасової адміністрації Сичевської Ю. К та її рішення, викладені у формі повідомлень про нікчемність правочинів - договорів вкладу (депозиту), укладених між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно від 23 вересня 2015 року № 8821/3012; від 23 вересня 2015 року № 8821/3010; від 23 вересня 2015 року № 8821/3011; від 23 вересня 2015 року № 8821/2600, та зобов`язано відповідачів включити вказаних осіб до переліку (списку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за банківськими вкладами за рахунок Фонду із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню за усіма договорами банківських вкладів, укладених позивачами із ПАТ «Дельта Банк» із врахуванням встановленої законодавством максимальної суми.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на банківські вклади, внесені ними у відповідності до договорів банківських вкладів за номерами: ОСОБА_1 - № 017-19508-260215 ; ОСОБА_2 - № 012-19508-260215 ; ОСОБА_3 - № 013-19508-260215 ; ОСОБА_4 - № 014-19508-260215 .

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 26 лютого 2015 року між позивачами та банком було укладено договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США та відкрито відповідні рахунки. Банк не тільки уклав з позивачами зазначені вище договори, а ще і зарахував внесені третіми особами грошові кошти в сумі 6 500 доларів США на строк із моменту зарахування вкладу на депозитні рахунки позивачів, що на день укладення договорів не суперечило вимогам чинного законодавства.

На день укладення договорів позивачі не знали і не могли знати про майбутню ліквідацію банку чи віднесення його до неплатоспроможних банків.

Відповідач односторонньо визнав нікчемними договори депозиту позивачів, хоча в повідомленнях повідомленнями про нікчемність правочинів відповідно від 23 вересня 2015 року № 8821/3012; від 23 вересня 2015 року № 8821/3010; від 23 вересня 2015 року № 8821/3011; від 23 вересня 2015 року № 8821/2600 не наведено ознак, підстав та доказів визнання їх нікчемними.

Умови договорів депозиту є типовими для всіх вкладників та при їх укладенні не вбачається, які саме пільги чи переваги надано позивачам, отже з цієї підстави вони не можуть бути визнані нікчемними. Укладення позивачами договорів депозиту у період дії обмежень не свідчить про намір позивачів отримати будь-які переваги, прямо не встановлені для них.

Крім цього, суд зазначив про, що банк уклав з позивачами договори банківського вкладу (депозиту), отримав від третіх осіб відповідні кошти та зарахував їм ці кошти на їх рахунки, та згідно з умовами договорів мав повернути з відсотками. Жодних доказів того, що позивачі були ознайомлені з Правилами банківського обслуговування, в яких зазначено про те, що зарахування на вкладний (депозитних рахунок) грошових сум від третіх осіб не допускається, суду не подано. З позовами про визнання договорів депозиту недійсними чи неукладеними банк не звертався.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації у АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В., в інтересах якого діє Коцюба Н. Я. , задоволено. Рішення Чортківського районного суду від 29 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що необґрунтованими є посилання позивачів на частину четверту статті 26 Закону № 4452-VI, якою передбачено випадки, коли Фонд не відшкодовує внесені у банк вклади. Вказані гарантії стосуються лише чинних договорів, вклади за якими підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак, укладені позивачами договори банківського вкладу обґрунтовано визнані нікчемними правочинами, тому в поверненні коштів за цими договорами відмовлено.

Та обставина, що укладені з позивачами договори є типовими не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки при їх укладенні порушено вимоги, визначені актами цивільного законодавства, а також порушено порядок внесення коштів на депозитний рахунок, тому відповідач обґрунтовано відмовив позивачам у виплаті за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування вкладів за депозитними договорами, визнавши правочини нікчемними.

Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позову, визнавши при цьому право позивачів на банківські вклади, які вони фактично не вносили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, безпідставно не врахував вимоги закону та ігнорував подані їхнім представником докази і доводи, надав перевагу одним доказам над іншими, що призвело до неправильного висновку, який не відповідає фактичним обставинам справи. Також апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення неправильно тлумачить закон і застосовує закон, який не підлягає застосуванню.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 березня 2015 року на підставі постанови правління Національного банку України № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08 квітня 2015 року № 71 тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено на шість місяців з 03 березня 2015 року до 02 вересня 2015 року, а надалі продовжено до 02 жовтня 2015 року.

Постановою Національного банку України № 664 від 02 жовтня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк».

Тобто, починаючи з 03 березня 2015 року банк здійснює свою діяльність на підставі Закону № 4452-VI, який є спеціальним в умовах роботи неплатоспроможних банків. Тобто, для правовідносин, що виникають під час здійснення тимчасової адміністрації, а в подальшому і ліквідації, для банку пріоритетними є норми Закону № 4452-VI.

26 лютого 2015 року між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США за номерами ОСОБА_1 - № 017-19508-260215 ; ОСОБА_2 - № 012-19508-260215 ; ОСОБА_3 - № 013-19508-260215 ; ОСОБА_4 - № 014-19508-260215 , згідно з якими на їх рахунки було внесено кошти в сумі 6 500 доларів США на строк до 12 березня 2015 року. Процентна ставка на вказані суми вкладу становить 5,5 % річних.

Згідно з пунктами 1.5, 1.10 вказаних договорів ПАТ «Дельта Банк» зобов`язується повернути позивачам вклад та виплатити відсотки в кінці строку дії договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в останній день строку дії вкладу.

Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника або готівкою через касу банку (пункт 1.8 депозитних договорів).

Апеляційним судом встановлено, що кошти на рахунки на ім`я позивачів надійшли не від позивачів, а були переказані на їх рахунки від третіх осіб - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що стверджується виписками за угодами від 26 лютого 2015 року.

Незважаючи на заборону, АТ «Дельта Банк» укладено депозитні договори з позивачами та проведено банківську операцію, за результатом якої збільшилася гарантована сума відшкодування Фондом за вкладами інших фізичних осіб.

Операції із перерахуванням грошових коштів з рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки позивачів здійснено в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30 жовтня 2014 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», що мало наслідком надання кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами. При цьому така перевага полягала у можливості отримання відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб.

Зазначеною постановою віднесено АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможного банку на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності Постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

Отже, внесення коштів на депозитні рахунки позивачів здійснено з порушенням вимог закону та умов депозитного договору не за рахунок власних коштів вкладників, а шляхом перерахування коштів з вкладів інших фізичних осіб, які не могли розраховувати на відшкодування коштів за рахунок Фонду з огляду на перевищення залишків на власних рахунках максимальної суми відшкодування.

Також апеляційним судом встановлено, що комісія з перевірки договорів за вкладними операціями АТ «Дельта банк» на підставі частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI встановила, що договори № 017-19508-260215, № 012-19508-260215, № 013-19508-260215 , № 014-19508-260215 , укладені між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є нікчемними правочинами, про що повідомлено позивачів.

Крім того, згідно з ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року у справі № 819/1499/16 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання незаконним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про визнання нікчемними договорів банківського вкладу № 017-19508-260215, № 012-19508-260215, № 013-19508-260215, № 014-19508-260215 відмовлено.

Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року у справі № 608/627/17 відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання нікчемними договорів банківського вкладу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в сумі 6 500 доларів США, внесених ними відповідно до договорів банківських вкладів за номерами ОСОБА_1 - 017-19508-260215 , ОСОБА_2 - 012-19508-260215 , ОСОБА_3 - 013-19508-260215 , ОСОБА_4 - 014-19508-260215 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Чортківського районного суду Тернопільської області.

03 серпня 2018 року справа № 608/16/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві: Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С. - головуючий, Грушицький А. І., Фаловська І. М., Штелик С. П.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідають, з огляду на таке.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання відповідачів включити їх до переліку (списку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за банківськими вкладами за рахунок Фонду із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню за усіма договорами банківських вкладів, укладених позивачами із ПАТ «Дельта Банк» із врахуванням встановленої законодавством максимальної суми та визнання за ними право на зазначені банківські вклади

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статей 1, 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України - юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Статті 3 та 17 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову) регламентували, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб`єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Отже, основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них у якості сторони суб`єкта владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом № 4452-VI.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Законом № 4452-VI установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національного банку України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону № 4452-VI).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, цей спір у означеній частині, наявність якого обґрунтовано у вказаному позові, за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18, від 04 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц та від 05 травня 2020 року у справі № 750/3917/17.

Оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, то він не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в означеній частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі у цій частині відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачам, що розгляд справи в означеній частині віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання ними відповідної постанови вони можуть звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконними і неправомірними дії Уповноваженої особи тимчасової адміністрації та її рішення про нікчемність правочинів - договорів вкладу (депозиту), укладених між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звертаючись до суду з позовом просили визнати незаконними і неправомірними дії Уповноваженої особи тимчасової адміністрації та її рішення про нікчемність правочинів - договорів вкладу (депозиту), укладених між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які відповідачем віднесено до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, та визнати за ними право на зазначені банківські вклади.

Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.

Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноваженнях Фонду.

Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

За статтею 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення Уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону

(частина друга статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ «Дельта Банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення Уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, яке приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього рішення.

Враховуючи викладене, що права позивачів в означеній частині не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого рішення (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними правочинів за договорами банківських вкладів (депозиту), укладених між АТ «Дельта Банк» та позивачами, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині підлягає закриттю.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а (провадження № 11-886апп18).

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи те, що позовні вимоги в означеній частині не відносяться до юрисдикції загальних судів, ухвалені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 13 березня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В. В., Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В. В. про визнання незаконними і неправомірними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та її рішення про нікчемність правочинів - договорів вкладу (депозиту), укладених між Акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , і про зобов`язання відповідачів включити їх до переліку (списку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за банківськими вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню за усіма договорами банківського вкладу, і визнання права власності на банківські вклади закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик