Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 544/1056/16-ц

провадження № 61-9848св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області у складі судді Ощинської Ю. О. від 23 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В., від 02 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 15 серпня 2007 року між банком та

ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 18 625 доларів США зі сплатою 1% на місяць та зі строком повернення до 13 серпня 2027 року.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 22 березня 2017 року складала 27 199,13 доларів США, із яких: 11 107,53 доларів США - проценти за користування кредитом; 1 641,60 доларів США - комісія за користування кредитом; 14 450 доларів США - пеня.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив розірвати укладений між ним та банком кредитний договір від 15 серпня 2007 року та припинити зобов`язання за цим договором. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на забезпечення виконання умов кредитного договору, 15 серпня 2007 року між ним та банком укладено договір іпотеки, предмето якого є належні йому земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказував, що рішенням суду від 14 травня 2009 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки та кошти від реалізації майна у розмірі

14 000 доларів США передано банку у рахунок погашення кредиту. Зазначав, що у 2013 році банк також звертався до суду із позовом про стягнення з нього кредитної заборгованості, який рішенням суду від 10 лютого

2014 року задоволено частково та стягнуто з нього на користь банку кредитну заборгованість у розмірі 48 366,19 доларів США. Вважає, що банк безпідставно знову звернувся до суду із аналогічним позовом. Також зазначав, що перед укладенням договору кредиту банк не повідомив його у письмовій формі про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та валютні ризики. Істотне порушення переддоговірної роботи з боку банку призводить до нарахування штрафних санкцій за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області

від 23 листопада 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано кредитний договір від 15 серпня 2007 року та припинено зобов`язання за цим договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості у заявленому ним розмірі, з огляду на реалізацію предмета іпотеки та наявності судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що зростання курсу валют відносно національної валюти порушив співвідношення майнових інтересів сторін, а тому зобов`язання за кредитним договором слід визнати припиненим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 листопада

2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що банк не довів належними та допустимими доказами наявності заборгованості у заявленому ним розмірі, з огляду на реалізацію предмета іпотеки та наявності судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості, однак помилково вважав за можливе задовольнити зустрічні позовні вимоги, оскільки саме по собі зростання курсу долара США відносно національної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору або визнання його недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що якщо суд не згодний із розрахунком банку, то він повинен навести свій розрахунок та стягнути ту заборгованість, яка є доведеною, а не відмовляти у задоволенні позову. Після ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, останній заборгованість не погасив, а тому висновок судів про недоведеність позову є помилковим.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 18 625 доларів США зі сплатою 1% на місяць та зі строком повернення

до 13 серпня 2027 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 15 серпня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є належні відповідачу земельна ділянка та розташований на ній житловий будинок

АДРЕСА_1 суду Полтавської області № 2-414/2009 від 14 травня 2009 року (справа № 2-414/2009), яке набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 119 045,54 грн звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені іпотекодавця предмету іпотеки будь-яким способом з іншою особою покупцем.

ПАТ КБ «ПриватБанк» реалізовував предмет іпотеки 22 грудня 2011 року за ціною 107 193,70 грн, що на дату продажу складало 13 416,15 доларів США.

У грудні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, який рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року (справа № 1624/3237/2012), яке набрало законної сили, задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 48 366,19 грн, що еквівалентно 6 062,38 доларів США.

Звертаючись до суду із цим позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на невиконання позичальником умов кредитного договору, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 22 березня 2017 року складала 27 199,13 доларів США, із яких: 11 107,53 доларів США - проценти за користування кредитом; 1 641,60 доларів США - комісія за користування кредитом; 14 450 доларів США - пеня. Вказана заборгованість нарахована банком за період з серпня 2007 року по 22 березня 2017 року (а. с. 179-182

т. 1).

Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 30 березня

2018 року загальна сума заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2007 року, обрахована ПАТ КБ «Приватбанк» в наданих розрахунках заборгованості станом на 22 березня 2017 року у розмірі 27 199,13 доларів США з урахуванням рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року, документально не підтверджується.

З урахуванням зарахування коштів від реалізації предмету іпотеки в рахунок погашення заборгованості (у розрізі всіх її складових) за кредитом, яка стягнута за рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 14 травня 2009 року (шляхом звернення на предмет іпотеки станом на 22 грудня 2011 року) станом на 25 вересня 2012 року заборгованість

ОСОБА_1 по кредитному договору відсутня. З урахуванням рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року експертизою встановлено, що заборгованість по кредитному договору

№ PLP0G100000101 від 15 серпня 2007 року станом на 22 березня 2017 року відсутня.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 колегією суддів не перевіряється.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами спірного кредитного договору встановлено щомісячну сплату процентів за кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитним договором, який наданий до 13 серпня

2027 року включно (пункт 7.1 цього договору).

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

При цьому згідно із пунктом 3.2 кредитного договору на випадок порушення позичальником строків повернення кредиту сторони погодили сплату збільшеної процентної ставки у розмірі 2,15% на місяць, а пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено сплату пені.

ПАТ КБ «ПриватБанк» використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені за порушення умов договору і комісії, звернувшись у грудні 2012 року до суду із позовом про примусове стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_1 .

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, із чим погодився й суд, який задовольнив частково позовні вимоги

ПАТ КБ «ПриватБанк».

Отже зверненням у грудні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» із позовом про дострокове стягнення усієї суми заборгованості банк на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк дії кредитного договору з 13 серпня 2027 року на грудень 2012 року.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку і комісію припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Таким чином, стягнення з позичальника процентів та пені, нарахованих після грудня 2012 року не ґрунтується на законі, тому доводи банку про доведеність позовних вимог є безпідставними.

Що стосується вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором до грудня 2012 року, то рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2014 року (справа № 1624/3237/2012), заборгованість за тим самим кредитним договором вже стягнута.

Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог про стягнення з позичальника встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв, Верховний Суд вважає, що у задоволенні позову банку до ОСОБА_1 слід відмовити саме з цих підстав.

Рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки скасовано судом апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене, касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину судових рішеньв частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити, виклавши її мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович