Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 711/3635/16-ц

провадження № 61-12877св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: департамент соціальної політики Черкаської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державна служба України у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції, Черкаський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України, Міністерство оборони України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України нарішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б.,Храпка В. Д., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: департамент соціальної політики Черкаської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, Черкаський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України, Міністерство оборони України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з березня 2014 року добровільно долучився до волонтерського руху м. Черкас, здійснюючи своїми силами та силами громади м. Черкас збір коштів, закупівлю та доставку в райони проведення антитерористичної операції (далі - АТО) військового спорядження (форма, рації, біноклі, мобілки, прожектори, запасні частини до автотехніки тощо) і засобів першої необхідності та побуту (медикаменти, їжа, вода, тютюн, засоби гігієни тощо), яких дуже потребували українські військові.

Заявник добровільно долучився до забезпечення процесу звільнення українських військовополонених, які перебували на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей у полоні представників незаконних збройних формувань (далі - НЗФ).

14 серпня 2014 року заявник вирушив до зони АТО, а саме до м. Краснодон Луганської області, для визволення трьох груп полонених. Звільнення українських військовополонених було попередньо погоджено з протилежною стороною, яка присвоїла їхньому екіпажу позивний «911» для безперешкодного перетину блокпостів НЗФ.

16 серпня 2015 року на другому блокпості НЗФ, у м. Волнухіно Луганської області, їхній групі наказано з`їхати з дороги, після чого взято в полон. Заявника утримували із 16 серпня 2014 року до 03 жовтня 2014 року в сараї м. Ровеньки Луганської області (у тому числі з 17 серпня 2014 року до 24 серпня 2014 року - у Ровеньківській районній лікарні); з 03 жовтня 2014 року до 13 жовтня 2014 року -у підвалі автошколи в м. Луганську; з 13 жовтня 2014 року до 24 листопада 2014 року - у Луганській обласній лікарні.

Звільнення заявника з полону представників НЗФ відбулося 23листопада 2014 року о 13:00 за київським часом біля м. Щастя, а загальний термін перебування у полоні становить 100 днів. Унаслідок перебування у полоні у нього відбулися зміни у фізичному та психологічному стані, він переніс нервовий зрив, лакунарний інфаркт, мав забої хребта, суглобів та нирок.

Факт отримання ним ІІ групи інвалідності підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 06липня 2015 року, серія 12ААА № 187383.

Відповідно до підпункту4 пункту 4 Порядку надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (далі - Порядок), підставою для надання вказаним особам статусу інваліда війни є: довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності; довідки керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення АТО або рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення АТО в разі відсутності зазначених довідок.

Окрім письмових статей та відеопублікацій у всеукраїнських та місцевих засобах масової інформації, показань свідків, немаєофіційних документів про факти добровільного залучення заявника до забезпечення проведення АТО, його перебування у полоні представників НЗФ на тимчасово окупованій території Луганської області.

Головне слідче управління Служби безпеки Україниздійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22014000000000475, відомості про яке внесено до ЄРДР 13жовтня 2014 року, у якому заявникє потерпілим унаслідок завданої шкоди йогоздоров`ю, майнової та моральної шкоди, отриманої під час перебування у військовому полоні в Луганській області з 16 серпня 2014 року до 24 листопада 2014 року.

У період з 10 листопада 2015рокудо 21листопада 2015 рокузаявник проходив стаціонарне лікування уневрологічному відділенні Комунального некомерційного підприємства«Перша Черкаська міська лікарня» Черкаської міської ради, що підтвердженовиписним епікризом № 10338 за підписом завідувачавідділення ОСОБА_2 та лікуючого лікаря ОСОБА_3 , згідно з яким йому встановленотакий діагноз: «1. Стойкие остаточные явления двух контузий головного мозга с декомпенсированным гипертензионно-ликворным синдромом в виде диплопии упорного цефалгического синдрома, умеренного вести булоатактического синдрома, правостороннего гимисиндрома, рефлекторного в правой руке, умеренного в правой ноге, умеренного астено-вегетативного синдрома».

У період з 04січня 2016 року до 15 січня 2016 року заявник перебував на обстеженні та лікуванні у нейрохірургічному відділенні Комунального закладу «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», що підтверджено випискою з історії хвороби від 15січня 2016 року № 40 за підписом в. о. завідувача відділення Кириченко В . В. , згідно з якою йому встановлено діагноз при поступленні: «Залишкові явища черепно-мозкової травми», клінічний діагноз: «Стійкі залишкові явища баротравми, контузій головного мозку».

Таким чином, після перебування у полоні на тимчасово окупованій території Луганської області у його здоров`ї відбулись безповоротні зміни, що призвели до інвалідності.

З огляду на зазначене, внаслідок добровільного залучення до забезпечення проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 потрапив у полон, де отримав контузії головного мозку, що призвело до чисельних захворювань та інвалідності, тому 16 березня 2016 року звернувся до департаменту соціальної політики Черкаської міської ради щодо встановлення зв`язку між його інвалідністю та добровільним залученням до забезпечення проведення АТО.

Згідно з листом-відповіддю, вказаний зв`язок встановлюється довідками керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України або за рішенням суду про встановлення факту добровільного залучення особи до забезпечення проведення АТО. Довідки від силових відомств він не може отримати, оскільки не є військовослужбовцем.

З огляду на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт добровільного залучення його до забезпечення проведення АТО і факт його перебування з 16 серпня 2014 року до 24 листопада 2014 року в полоні представників НЗФ на тимчасово окупованій території Луганської області.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 02 грудня 2016 року заяву задоволено. Встановлено факт добровільного залучення ОСОБА_1 до забезпечення проведення АТО. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 з 16 серпня 2014 року до 24 листопада 2014 року в полоні представників НЗФ на тимчасово окупованій території Луганської області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», а також в листі Верховного Суду України від 01січня 2012 року «Судова практика про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, якщо заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, і чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1. позбавлений можливості надати довідки керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення АТО у зв`язку з ненадходженням документів на залучення ОСОБА_1 до проведення АТО до Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України, тому заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 02 грудня 2016 рокускасовано. Ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задоволеночастково.

Встановлено факт добровільного залучення ОСОБА_1 з 16 серпня 2014 року до 24 листопада 2014 року до забезпечення проведення АТО (у тому числі проведення волонтерської діяльності), з перебуванням безпосередньо в районі проведення АТО на території Луганської області. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що заявник підтвердив викладені в заяві обставини належними та допустимими доказами, що свідчать про обґрунтованістьвстановлення факту, що ОСОБА_1 у період з 16 серпня 2014 року до 24 листопада 2014 року добровільно залучено до забезпечення проведення АТО (у тому числі волонтерськадіяльність), з перебуванням безпосередньо в районі проведення АТО на території Луганської області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року Міністерство оборони України звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволення заяви, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви в частині встановлення факту добровільного залучення ОСОБА_1 до забезпечення проведення АТО (у тому числі волонтерська діяльність), з перебуванням безпосередньо в районі АТО на території Луганської області. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства оборони України.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

13 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли законодавством не передбачено іншого порядку їх установлення, однак Порядком, зокрема підпунктом 4 пункту 4, передбачено перелік довідок, які підтверджують факт добровільного забезпечення особами (або добровільне залучення до забезпечення) проведення АТО, зокрема довідка керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, довідка Генерального штабу Збройних Сил України про добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення АТО або рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення АТО у разі відсутності зазначених довідок.

Ухвалюючи рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані положення та не врахував, що згідно із законодавством встановлення відповідного факту здійснюється в іншому порядку.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що згідно з частиною четвертою статті 256 ЦК України 2004 року суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення не зазначено, з яких причин неможливо одержати довідки Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення АТО.

Суб`єктами, які видають відповідні довідки, є керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України та керівник Генерального штабу Збройних Сил України, у матеріалах справи немає підтвердження відмови у видачі довідки відповідними суб`єктами.

Суди безпідставно здійснили посилання на лист-відповідь від 20 лютого 2017 року як на відповідь Міністерства оборони України, оскільки ОСОБА_1 , після ухвалення судом першої інстанції судового рішення у вказаній справі, звернувся із заявою до Генерального штабу Збройних Сил України, а не до Міністерства оборони України.

Суд не залучив до участі у справі усіх заінтересованих осіб, зокрема Генеральний штаб Збройних Сил України як орган, який видає відповідну довідку.

ОСОБА_1 до заяви не долучено довідку про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1. починаючи з березня 2014 року добровільно долучився до волонтерського руху м. Черкас. Своїми силами та силами громади м. Черкас він здійснював збір коштів, закупівлю та доставку в райони проведення АТО військового спорядження (форма, рації, біноклі, мобілки, прожектори, запасні частини до автотехніки тощо) і засобів першої необхідності та побуту (медикаменти, їжа, вода, тютюн, засоби гігієни тощо), яких дуже потребували українські військовослужбовці. Окрім доставки на передову гуманітарної допомоги, він добровільно долучився до забезпечення процесу звільнення українських військовополонених, які перебували на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областейу полоні представників НЗФ.

14 серпня 2014року ОСОБА_1. вирушив до зони АТО, а саме до м. Краснодон Луганської області, для визволення трьох груп полонених. Звільнення українських військовополонених було попередньо погоджено з протилежною стороною, яка присвоїла їхньому екіпажу позивний «911» для безперешкодного перетину блокпостів НЗФ.

16серпня 2015 року на другому блокпості НЗФу м. Волнухіно Луганської області їхній групі наказано з`їхати з дороги, після чого взято в полон.

У подальшому ОСОБА_1 утримували у таких місцях: з 16 серпня 2014 року до 03 жовтня 2014 року - сарай м. Ровеньки Луганської області (у тому числі з 17 серпня 2014 року до 24 серпня 2014 року - Ровеньківська районна лікарня); з 03 жовтня 2014 року до 13 жовтня 2014 року - підвал автошколи, м. Луганськ; з 13 жовтня 2014 року до 24 листопада 2014 року - Луганська обласна лікарня. Звільнення ОСОБА_1 з полону представників НЗФ відбулося 23 листопада 2014 року о 13:00 за київським часом біля м. Щастя, а загальний термін перебування в полоні становить 100 днів.

ОСОБА_1 позбавлений можливості надати довідки керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення АТО у зв`язку з ненадходженням документів на залучення ОСОБА_1 до проведення АТО до штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Факт добровільного залучення заявника до забезпечення проведення АТОпідтверджується дослідженими судом доказами: показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , листом непрацездатності Ровеньківської багатопрофільної міської лікарні Луганської області, здійсненням Головним слідчим управлінням Служби безпеки Українидосудового розслідування у кримінальному провадженні № 22014000000000475, відомості про яке внесені до ЄРДР 13жовтня 2014 року, у якому ОСОБА_1. є потерпілим внаслідок завданої шкоди його здоров`ю, майнової та моральної шкоди, отриманої під час перебування його у військовому полоні в Луганській області у період з 16 серпня 2014 року до 24 листопада 2014 року(т. 1, а. с. 5).

У період з 10 листопада 2015 року до 21 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в неврологічному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Перша Черкаська міська лікарня» Черкаської міської ради, що підтверджується виписним епікризом № 10338 за підписом завідувача відділення ОСОБА_2 , та лікуючого лікаря ОСОБА_3 , згідно з яким йому встановлено такий діагноз: «1. Стойкие остаточные явления двух контузий головного мозга с декомпенсированным гипертензионно-ликворным синдромом в виде диплопии упорного цефалгического синдрома, умеренного вести булоатактического синдрома, правостороннего гимисиндрома, рефлекторного в правой руке, умеренного в правой ноге, умеренного астено-вегетативного синдрома» (т. 1, а. с. 16).

У період з 04 січня 2016 року до 15 січня 2016 року ОСОБА_1 знаходився на обстеженні та лікуванні в нейрохірургічному відділенні Комунального закладу «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», що підтверджується випискою з історії хвороби № 40 від 15 січня 2016 року за підписом в. о. завідувача відділення Кириченко В . В. , згідно з якою йому встановлено діагноз при поступленні: «Залишкові явища черепно-мозкової травми», клінічний діагноз: «Стійкі залишкові явища баротравми, контузій головного мозку».

Згідно з листом-відповіддю департаменту соціальної політики від 23 березня 2016 року він не має повноважень встановлювати причинний зв`язок інвалідності з контузією, отриманою у зоні АТО, тому заявник має право звернутися до відповідних органів у спосіб, передбачений підпунктом 4 пункту 4 Порядку (т. 1, а. с. 18).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першоюстатті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначено, що об`єктами національної безпеки, між іншим, є держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а визначено райони проведення АТО та терміни її проведення, зокрема Донецька і Луганська області -з 07 квітня 2014 року.

Таким чином, з 07 квітня 2014 року територія Донецької та Луганської областей визнана районом проведення АТО, на який був поширений спеціальний правовий режим.

Пунктом 14 частини другої статті7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення АТО (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення АТО(у тому числі волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах АТОу період її проведення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» волонтерська діяльність - це добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 позбавлений можливості надати довідки керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення АТО у зв`язку з ненадходженням документів на залучення ОСОБА_1 до проведення АТО до штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Механізм надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність унаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в АТО, забезпеченні її проведення, визначено Порядком.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку статус інваліда війни надається, зокрема, особам, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення АТО (у тому числі провадили волонтерську діяльність) та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення АТО (у тому числі волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районі АТО в період її проведення.

Згідно з поясненнями департаменту соціальної політики від 06 червня 2016 року у ОСОБА_1 немає офіційних документів, які засвідчували б факт його участі у проведенні АТО, тому цей орган не має правових підстав для надання заявнику статусу інваліда війни (т. 1, а. с. 43-44).

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Порядку підставою для надання особам, зазначеним у пункті 2, статусу інваліда війни є довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності; довідка керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про добровільне забезпечення або добровільне залучення особи до забезпечення проведення антитерористичної операції або рішення суду про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення антитерористичної операції у разі відсутності зазначеної довідки.

Відповідно до пояснень Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 19 січня 2017 року ОСОБА_1 у порядку, визначеному статтею 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України до проведення АТО не залучався, тому у штабі Антитерористичного центру при Службі безпеки України інформації стосовно добровільного забезпечення заявником проведення АТО немає. Для отримання статусу інваліда війни особа подає письмову заяву та документи, вказані у підпункті 4 пункту 4 Порядку, зокрема довідку медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, до органів соціального захисту населення. Згідно з рішенням суду першої інстанції в копії довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії № 18783 причиною інвалідності заявника є загальне захворювання, що не може бути підставою для надання статусу інваліда війни. Відповідно до відомостей Об`єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місцезнаходження безвісти зниклих у районі проведення АТО заявник ОСОБА_1 дійсно перебував у полоні та був звільнений 24 листопада 2014 року (т. 2, а. с. 12, 13).

Згідно з поясненнями департаменту соціальної політики від 09 лютого 2017 року, матеріали справи не містять підтвердження відмови у видачі відповідними суб`єктами довідок, передбачених у пункті 4 Порядку (т. 2, а. с. 34, 35).

Верховний Суд виходить із того, що положення підпункту 4 пункту 4 Порядку свідчать про те, що законодавством передбачено позасудову процедуру підтвердження факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення антитерористичної операції, визначено орган, який уповноважений приймати таке рішення, встановлено перелік документів, необхідних для підтвердження участі особи в бойових діях.

Разом з тим, у вказаному Порядку судове рішення передбачено як один із можливих засобів реалізації особою права на отримання статусу інваліда війни.

Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, регулюється статтями 256-259 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України 2004 року, окрім фактів, визначених частиною першою цієї статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до статті 258 ЦПК України 2004 року вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», а також в листі Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, якщо заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, і чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Згідно із заявою ОСОБА_1 встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення АТО та факту участі у бойових діях необхідне йому для отримання статусу інваліда війни. На підтвердження цього заявник послався на наявність свідків, фото- та відеоматеріали, довідку Служби безпеки України.

Разом з тим, матеріали справи не містять відмови органів, уповноважених підпунктом 4 пункту 4 Порядку, зокрема керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України, у видачі необхідних заявнику довідок.

Проведений аналіз положень Порядку свідчить про те, що встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення АТО є складовою процесу надання їй статусу інваліда війни, для якого визначений позасудовий порядок, який здійснюють спеціально уповноважені на це органи (керівники Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України).

Насамперед, передбачено звернення особи, яка претендує на надання статусу інваліда війни, до керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України, а в разі відмови в наданні такої довідки, особа має право звертатися до суду для оскарження такої відмови. Під час розгляду уповноваженими органами питання про надання особі довідок для отримання статусу інваліда війни підлягають дослідженню ті самі обставини, на які ОСОБА_1 послався, обґрунтовуючи заяву про встановлення факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення антитерористичної операції.

Розгляд такої заяви судом фактично є перебиранням на себе органом судової влади функції, яку покладено на спеціально уповноважений орган.

Зазначення у підпункті 4 пункту 4 Порядку про те, що рішення суду, в якому встановлений факт добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення антитерористичної операції, що дає право на визнання особи інвалідом війни, визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його інвалідом війни, не означає, що такий факт може бути встановлений за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Вказаний факт суд може встановити в разі оскарження громадянином рішення спеціально уповноваженого органу.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до суду із цією заявою законодавство передбачало позасудову процедуру підтвердження особою її участі у добровільному забезпеченні або добровільному залученні особи до забезпечення проведення антитерористичної операції з метою отримання статусу інваліда війни. Визначено органи, які уповноважені видавати такі довідки. Перебирання судом функцій такого органу суперечило б вимогам закону, створило б умови для уникнення встановленої законодавством процедури отримання статусу інваліда війни та поставило б у нерівні умови осіб, які отримують такий статус з дотриманням цієї процедури.

Водночас особа, якій рішенням уповноваженого органу (комісії) відмовлено у видачі довідки про факт добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення АТО, має право звернутися до суду з метою оскарження такого рішення. Під час дослідження обставин відмови в позовному провадженні можуть досліджуватися, зокрема, докази, надані особою на підтвердження факту добровільного забезпечення або добровільного залучення особи до забезпечення проведення АТО разом з іншими обставинами, заслуховуватись доводи і заперечення сторін.

Такого ж правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 14-284цс19.

З урахуванням наведеного зазначена заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна бути подана у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильних висновків про належність розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позову до суду, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди І та ІІ груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 06 липня 2015 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а. с. 4).

З огляду на зазначене судовий збір, сплачений Міністерством оборони України за подання апеляційної та касаційної скарг (606,32 + 330,72 = 937,04 грн) підлягає компенсації за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 02 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: департамент соціальної політики Черкаської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Державна служба України у справах ветеранів та учасників антитерористичної операції, Черкаський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України, Міністерство оборони України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, закрити.

Судовий збір, сплачений Міністерством оборони України за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 937 (дев`ятсот тридцять сім) гривень 04 копійки, компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк