Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 638/16552/16

провадження № 61-535св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 березня 2018 року в складі судді Семіряд І. В. та на постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року в складі колегії суддів Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У жовті 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ "Банк Золоті Ворота" про визнання договору поруки припиненим.

Позов мотивований тим, що 30 грудня 2010 року АКБ "Золоті Ворота", правонаступником якого є ПАТ "Банк Золоті Ворота", та ФОП ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 294, за умовами якого з урахуванням змін позичальник отримала кредит у розмірі 380 000 дол. США зі сплатою 15 % річних та строком повернення до 21 листопада 2014 року.

На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором банк та ОСОБА_1 15 березня 2011 року уклали договір поруки, за яким позивачка зобов'язалася відповідати перед банком у повному обсязі за порушення виконання ФОП ОСОБА_2 умов кредитного договору.

Зазначала, що до кредитного договору неодноразово вносилися зміни, останні з яких датовані 14 березня 2014 року, які, на думку позивачки, збільшили обсяг її відповідальності як поручителя без отримання її згоди, що в силу положень частини 1 статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Указувала, що строк виконання основного зобов'язання визначено сторонами до 21 листопада 2014 року, а з позовом про стягнення кредитної заборгованості банк звернувся до поручителя в травні 2015 року, що свідчить про пропуск банком шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя та наявність передбачених частиною 4 статті 559 ЦК України підстав для припинення поруки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що внесені до кредитного договору зміни не призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, сума кредиту, строк його повернення та відсоткова ставка залишилися незмінними, а тому відсутні підстави для припинення поруки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 березня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що внесенням змін до кредитного договору після 26 грудня 2013 року не було збільшено обсяг відповідальності поручителя.

Доводи позивачки про наявність передбачених частиною 4 статті 559 ЦК України підстав для припинення поруки апеляційний суд відхилив із посиланням на те, що з визначеної сторонами дати повернення кредиту (21 листопада 2014 року) до моменту звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості з поручителя (06 травня 2015 року) не минуло шість місяців.

Аргументи учасників справи

30 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Указує, що надіславши 21 липня 2014 року на адресу позичальника вимогу про дострокове повернення кредитних ресурсів, банк змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому пред'явлення банком позову в травні 2015 року не свідчить про дотримання ним встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 грудня 2010 року АКБ "Золоті Ворота", правонаступником якого є ПАТ "Банк Золоті Ворота", та ФОП ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 294.

На забезпечення виконання ФОП ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором банк і ОСОБА_1 15 березня 2011 року уклали договір поруки № 294/1, за умовами якого поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.

До договорів кредиту та поруки сторони неодноразово вносили зміни.

26 грудня 2013 року внесено зміни до кредитного договору № 294 від 30 грудня 2010 року, за якими в період з 30 грудня 2010 року по 21 листопада 2014 року банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов'язується надати позичальникові кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 380 000 дол. США (ліміт) у будь-який день зазначеного періоду, а позичальник зобов'язується повернути кредит за визначеним графіком, але у строк не пізніше 21 листопада 2014 року та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 15 % річних на визначених договором умовах.

У зв'язку з внесенням змін до кредитного договору № 294 26 грудня 2013 року також було внесено зміни й до договору поруки № 294/1 від 15 березня 2011 року, згідно з якими поручитель поручається перед кредитором за виконання ФОП ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором № 294 на кредитну лінію (відновлювальну) від 30 грудня 2010 року, укладеним між кредитором та боржником.

Поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором у повному обсязі за порушення боржником зобов'язань за кредитним договором, а саме: повернення кредиту у сумі 380 000 дол. США в строк до 21 листопада 2014 року, сплату процентів за користування кредитом за ставкою 15 % річних, сплату неустойки за несвоєчасну сплату процентів та повернення кредиту, сплату збитків кредитора у зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором.

Поручитель ОСОБА_1 була ознайомлена з указаними змінами, про що свідчить її особистий підпис у договорі від 26 грудня 2013 року.

14 березня 2014 року до кредитного договору № 294 внесено зміни, згідно яких було змінено графік повернення кредиту в межах сум та на умовах, встановлених раніше.

06 травня 2015 року ПАТ "Банк Золоті Ворота" звернулося до Комінтернівського районного суду міста Харкова з позовом про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Золоті Ворота" заборгованості за кредитним договором № 294 від 30 грудня 2010 року в розмірі 8 759 913,86 грн, а також звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частини 3 статті 400 ЦПК України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 553, частиною 1 статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що "визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу.

Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою.

Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника.

Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту".

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що на момент пред'явлення ОСОБА_1 позову про визнання поруки припиненою ПАТ "Банк Золоті Ворота" вже ініціював судовий процес про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором № 294 від 30 грудня 2008 року (цивільна справа № 641/5791/15-ц), не врахували, що позивач обрала неналежний спосіб захисту, оскільки обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги, підлягали встановленню та доказуванню в межах справи про стягнення з неї заборгованості як з поручителя за кредитним договором.

Звернення ОСОБА_1 з окремим позовом про припинення поруки після подання ПАТ "Банк Золоті Ворота" позову про стягнення з поручителя кредитної заборгованості суперечить принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19).

За таких обставин наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 саме в зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 , 2 і 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, однак з помилкових мотивів, оскаржені судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов