Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова КЦС ВП від 06.02.2023 року у справі №522/17702/21 Постанова КЦС ВП від 06.02.2023 року у справі №522...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

06 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 522/17702/21

провадження № 61-9913 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеський національний медичний університет, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеського національного медичного університету на постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня

2022 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Одеського національного медичного університету (далі - ОНМедУ, університет), ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання незаконними дій посадової особи.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на посаді завідувача кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів ОНМедУ (далі - завідувач кафедри), вже звертався

до суду з різними позовами до університету за захистом своїх порушених прав.

20 серпня 2021 року ОСОБА_2 - начальник відділу кадрів та військово-мобілізаційної роботи університету (далі - начальник відділу кадрів),

у канцелярії зареєструвала доповідну записку, у якій зазначила про його відсутність на робочому місці 05 серпня 2021 року, про що складено відповідний акт. Проте, інформація, викладена у доповідній записці

не відповідає дійсності. При цьому з ним не зв`язувалися, не намагалися з`ясувати його місцезнаходження 05 серпня 2021 року. Вказане було спростовано завідувачем відділення анестезіології (далі - завідувач відділення) ОСОБА_3 у відповідній службовій записці

від 25 серпня 2021 року.

Позивач зазначав, що 27 серпня 2021 року у нього погіршилося самопочуття, у зв`язку з чим він звернувся до сімейного лікаря,

від оформлення листка непрацездатності відмовився.

28 серпня 2021 року він отримав запрошення на засідання Первинної профспілкової організації працівників ОНМедУ (далі - профспілкова організація) на 30 серпня 2021 року. В усній формі йому пояснили,

що на засіданні розглядатиметься питання про його попередні звернення

до суду, а також про його звільнення. У цей самий день він повідомив ректора ОНМедУ Запорожана В. М. про те, що начальник відділу кадрів ОСОБА_2 поширює неправдиву інформацію про його відсутність

на роботі 04 та 05 серпня 2021 року, а також просив надати копії відповідних актів. Разом із цим, його так і не ознайомлено з документами,

які засвідчують фіксацію його відсутності на робочому місці.

30 серпня 2021 року він повідомив керівництво університету

та профспілкової організації про свою тимчасову непрацездатність.

02 вересня 2021 року він отримав наказ ректора ОНМедУ від 28 серпня

2021 року № 442-л «Про звільнення ОСОБА_1 », який був направлений йому 01 вересня 2021 року, за яким його звільнено з роботи на підставі порушення трудової дисципліни - прогулу без поважних причин 05 серпня 2021 року (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Вважав, що цей наказ є незаконним, так як він 05 серпня 2021 року належним чином виконував свої трудові обов`язки й знаходився

у Багатопрофільному медичному центрі університету, що підтверджується службовою запискою завідувача відділення ОСОБА_3

від 25 серпня 2021 року.

Крім того, підставою його звільнення стало, у тому числі, відповідне подання до профспілкової організації, яке може бути лише підставою

для розгляду питання про його звільнення, а не підставою звільнення. Профспілкова організація не надавала згоди на його звільнення.

Вважав також оскаржуваний наказ роботодавця підробленим, оскільки

на його підставі 27 серпня 2021 року був звільнений інший працівник - ОСОБА_4 .

Крім того, його було звільнено у період його тимчасової непрацездатності, про що було повідомлено адміністрацію університету, розрахунок із ним проведено 03 вересня 2021 року, а не у день звільнення. При цьому роботодавець продовжував і після звільнення приймати від нього,

як від завідувача кафедри відповідні документи.

Позивач указував, що оскільки його було звільнено з роботи незаконно,

то з роботодавця на його користь підлягає стягненню середній заробіток

за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі, розмір якого слід обчислити, виходячи із його середньомісячної заробітної плати, - 44 897,28 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ ректора ОНМедУ від 28 серпня 2021 року № 442-л

«Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити його на посаді завідуючого кафедри; допустити негайне виконання рішення у частині поновлення його на роботі; стягнути з ОНМедУ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення його на роботі; визнати незаконними дії начальника відділу кадрів щодо фальсифікації оскаржуваного ним наказу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року

у складі судді Науменка А. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого кафедри

з 28 серпня 2021 року на 13 вересня 2021 року. В іншій частині позову відмовлено

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів своє знаходження 05 серпня 2021 року на території однієї з клінічних баз ОНМедУ, а роботодавець надав докази відсутності позивача на кафедрі анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів університету, яка розташована в комунальній установі «Одеська обласна клінічна лікарня» за адресою:

АДРЕСА_1 , де фактично знаходився особистий кабінет із речами позивача. Тобто в адміністрації університету були наявні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача кафедри на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Суд першої інстанції надав критичну оцінку доводам позивача

про підроблення оскаржуваного ним наказу від 28 серпня 2021 року

№ 442-л, яким, на його думку, звільнено іншого працівника університету - ОСОБА_4 , так як відповідні доводи не підтвердженні належними

та допустимими доказами, а наказ про звільнення ОСОБА_4

(від 27 серпня 2021 року № 440/1-л) не є предметом судового розгляду у цій справі.

Крім того, районний суд на підставі наданих відповідачем доказів установив, що ректор університету звертався до профспілкової організації

з поданням щодо погодження звільнення позивача. Профспілкова організація 11 листопада 2021 року надала дозвіл на звільнення

ОСОБА_1 30 серпня 2021 року згідно з пунктом 4 частини першої

статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам позивача про його звільнення у період тимчасової непрацездатності, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у даній категорії справ й зробив висновок про те, що відповідне порушення слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача з 28 серпня 2021 року, оскільки з 28 серпня 2021 року

по 10 вересня 2021 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному,

на 13 вересня 2021 року, тобто після закінчення періоду непрацездатності.

Разом із цим, законною підставою для звільнення позивача є прогул

без поважних причин, факт якого встановлено під час судового розгляду, тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1

в іншій частині.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2021 року скасовано, постановлено нове судове рішення. Позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ОНМедУ від 28 серпня 2021 року

№ 442-л «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1

на посаді завідувача кафедри.

Стягнуто з ОНМедУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 11 вересня 2021 року по 30 серпня

2022 року у розмірі 348 228,13 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того,

що прогулом вважається відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. При цьому «робота» є ширшим за змістом поняттям,

ніж робоче місце й охоплює підприємство в цілому.

Кафедра, завідувачем якої є ОСОБА_1 , має чотири клінічні бази, розташовані за різними адресами. Виконання позивачем своїх трудових обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, передбачає безпосереднє перебування на території структурних підрозділів університету. Тому відсутність ОСОБА_1 05 серпня 2021 року саме на кафедрі анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів університету, яка розташована в комунальній установі «Одеська обласна клінічна лікарня» (місто Одеса, вулиця Академіка Заболотного, 26),

де фактично знаходився особистий кабінет позивача, не свідчить про відсутність останнього на робочому місці. При цьому суперечливі показання завідувача відділення ОСОБА_3 не спростовують факт того,

що позивач 05 серпня 2021 року знаходився у Багатопрофільному медичному центрі ОНМедУ (місто Одеса, вулиця Пастера, 9), який

є лікувально-навчальним структурним підрозділом університету, і вирішував питання, пов`язані з робочим процесом. У матеріалах справи відсутні докази того, що 04-05 серпня 2021 року ОСОБА_1 було протабельовано як такого, що не з`явився на робоче місце. Враховано також показання свідка ОСОБА_5 .

Тому роботодавець не довів факт відсутності ОСОБА_1

04 та 05 серпня 2021 року на робочому місці без поважних причин у зв`язку із чим 28 серпня 2021 року незаконно видав наказ про звільнення позивача з посади завідувача кафедри університету на підставі пункту 4

частини першої статті 40 КЗпП України, який підлягає скасуванню,

а ОСОБА_1 - поновленню на роботі.

Крім того, звільнення позивача відбулося під час його перебування

на лікарняному, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

(348 228,13 грн) вирішено апеляційним судом з урахуванням відповідних положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100

(далі - Порядок), доказів, наданих сторонами на підтвердження розміру заробітної плати позивача, періоду його перебування у відпустці

й на лікарняному.

Апеляційний суд уважав необґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо підроблення оскаржуваного ним наказу, оскільки такі не підтвердженні належними доказами, а його доводи щодо законності звільнення іншого працівника - ОСОБА_4 , безпідставні, так як вирішення цього питання не є предметом даного судового розгляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що, якщо ОСОБА_1 вважає, що посадові особи університету діяли із перевищенням службових повноважень, то він не позбавлений права звернутися із відповідною заявою до правоохоронних органів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду,

ОНМедУпросить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права

без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; в ухваленні судового рішення брала участь колегія суддів, якій було заявлено відвід (пункти 1, 4

частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОНМедУ залишено без руху, запропоновано заявникові сплатити судовий збір

за подання касаційної скарги, на підтвердження сплати судового збору надати документ, що підтверджує його сплату, або документи,

що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки

її невиконання.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме надав докази сплати судового збору

в установленому порядку та розмірі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу

із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року письмові пояснення ОНМедУ, які по суті є доповненням до касаційної скарги, залишено

без розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, порушив процесуальні права університету, зокрема, право на доступ

до суду, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки здійснював розгляд справи у режимі відеоконференції, хоча відповідач відповідного клопотання не подавав. Таке клопотання було подано лише представником позивача, проте апеляційний суд з власної ініціативи вирішив не викликати відповідача до суду, а справу розглянути в режимі відеоконференції.

21 червня 2022 року, після підключення до судового засідання в режимі відеоконференції, у представника відповідача виникли технічні несправності, які вирішувалися спільно з працівниками суду у телефонному режимі. Наступного дня у програмному забезпеченні «EasyCon» представник університету ознайомилася з протоколом судового засідання, за яким представника відповідача було видалено з трибуни. Тобто апеляційний суд на власний розсуд видалив представника відповідача з відеоконференції, цим самим позбавивши учасника справи права надати власні пояснення, ставити запитання свідку, якого допитували у судовому засіданні.

У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

Крім того, в ухваленні судового рішення суду апеляційної інстанції брав участь суддя, якому було заявлено відвід. На підставі відповідних звітів про автоматизований розподіл справи можна зробити висновок, що судом вчинялися маніпуляції з відпустками суддів під час авторозподілу справи. Указане свідчить про відсутність безсторонності та неупередженості колегії суддів апеляційного суду, яка переглядала рішення суду першої інстанції

в апеляційному порядку, особливо у головуючого судді, що й стало причиною для заявлення відводу, у задоволенні якого безпідставно відмовлено.

Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку поданим сторонам доказам, невірно встановив фактичні обставини спору й зробив помилкові висновки про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , поновлення його на роботі, так як наказ від 28 серпня 2021 року про звільнення позивача законний. Посилаючись на відповідну судову практику Верховного Суду, зазначає, що навіть звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності не є підставою для поновлення на роботі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому вказується, що судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.

Зазначає, що розгляд справи в режимі відеоконференції є виправданим

з урахуванням воєнного стану, економії часу тощо. Заявлений представником відповідача відвід колегії суддів апеляційного суду був розглянутий у визначеному процесуальним законом порядку. При цьому представник відповідача була офлайн і не реагувала на запрошення суду

до участі у відеоконференції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОНМедУ задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною шостою статті 43 Конституції України закріплено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати

від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник

або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу

(в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням

до медвитверезника, самовільне використання без погодження

з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору

чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази,

що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи

з конкретних обставин та наданих сторонами доказів.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі

до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , поновивши його на роботі на раніше займаній посаді, виходив, у першу чергу, із того, що роботодавець не довів відсутність ОСОБА_1 на роботі 05 серпня 2021 року, що виключає можливість звільнення працівника за пунктом 4 частини першої 40 КЗпП України.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,

81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,

на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку поданим сторонам доказам у їх сукупності й правильно встановив фактичні обставини справи, вірно зазначивши про відсутність у матеріалах справи доказів, які можуть спростувати факт перебування позивача 05 серпня

2021 року у Багатопрофільному медичному центрі ОНМедУ, який

є лікувально-навчальним науковим структурним підрозділом університету,

де він займався вирішенням питань, які пов`язані з навчальним процесом.

Верховний Суд виходить із того, що прогул - це відсутність працівника

на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно

чи загалом).

Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/6744/21 (провадження № 61-8268св22) зазначено, що робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює

із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці

у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце

як місце докладання робочої сили працівників.

Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

Судом враховано положення посадової інструкції позивача, а також те,

що кафедра університету, завідувачем якої він був, має декілька клінічних баз, розташованих за різними адресами. Тобто апеляційний суд установив, що у працівника фактично відсутнє визначене нормативне робоче місце

й виконання ним своїх посадових обов`язків передбачає перебування

на території усіх структурних підрозділів університету, а не лише на кафедрі, де знаходиться його кабінет.

При цьому позивача не було протабельовано як такого, що не з`явився

на робоче місце з невідомих причин 05 серпня 2021 року.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки про те, що роботодавець не довів факт відсутності ОСОБА_1 05 серпня 2021 року на робочому місці без поважних причин, тому наказ

від 28 серпня 2021 року № 442-л про його звільнення з посади завідувача кафедри університету є незаконним. Апеляційний суд обґрунтовано скасував указаний наказ і поновив працівника на роботі.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Вірними є висновки апеляційного суду й про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений за правилами Порядку, касаційна скарга не містить заперечень з цього приводу.

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги про те, що звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності не свідчить про наявність підстав для його поновлення на роботі.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судом апеляційної інстанції, разом із іншим, установлено, що працівник був звільнений у період своєї тимчасової непрацездатності.

Згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті),

а також у період перебування працівника у відпустці.

Положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими,

що поширюються на всі трудові правовідносини.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження

№ 61-17196св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року

у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги,

що правовою підставою для поновлення позивача на роботі є не факт його звільнення у період тимчасової непрацездатності, а те, що роботодавець

звільнив працівника за прогул, проте не довів його відсутність на роботі,

що є його процесуальним обов`язком.

Висновки, зроблені апеляційним судом по суті вирішення спору узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду у подібних справах.

З урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Верховний Суд уважає безпідставними посилання касаційної скарги

про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки такі зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

ОНМедУ через свого представника брав активну участь у розгляді справи

в суді апеляційної інстанції, у тому числі, подавав клопотання

про відкладення розгляду справи до закінчення дії воєнного стану в Україні, університету було відомо про судові засідання, про продовження розгляду справи в режимі відеоконференції (а. с. 87, т. 3).

У судовому засіданні 21 червня 2022 року сторони, у тому числі, представник університету, запрошувалися взяти участь у режимі відеоконференції (а. с. 105-107, т. 3). Посилання касаційної скарги про те,

що представник університету не зміг взяти участь у судовому засіданні через протиправні дії апеляційного суду, який видалив представника відповідача з відеоконференції, позбавивши учасника справи права надати власні пояснення і поставити запитання свідку, якого допитували

у судовому засіданні, а не через відповідні технічні несправності,

є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

При цьому представник університету Скрипник Д. О. подавала

до апеляційного суду пояснення (а. с .94-95, т. 3), у яких виклала позицію відповідача щодо задоволеної судом заяви позивача про виклик свідка

й, у тому числі, зазначила про те, що такі дії позивача спрямовані

на затягування розгляду справи. Вона брала участь в судових засіданнях

28 червня 2022 року, 30 серпня 2022 року, які відбувалися у режимі відеоконференції (а. с. 159-160, 188-189, т. 3).

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що в ухваленні оскаржуваного судового рішення брала участь колегія суддів, якій було заявлено відвід, як і доводи про неправильний автоматизований розподіл справи. Представником університету у червні 2022 року подано

до апеляційного суду заяву про відвід колегії суддів (а. с. 108-113, т. 3),

який ухвалою апеляційного суду від 28 червня 2022 року визнано необґрунтованим (а. с. 165-166, т. 3). У вказаній ухвалі судом надано оцінку доводам заявника про те, що судом здійснено маніпуляції

при автоматизованому розподілі справи, а також тому, що суд не надав можливість представнику університету взяти участь в судовому засіданні

21 червня 2022 року у режимі відеоконференції. Такі доводи судом мотивовано визнано необґрунтованими. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2022 року у задоволенні заяви ОНМедУ про відвід суддів відмовлено (а. с .168, т. 3).

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване

судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеського національного медичного університету залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати