Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 305/821/16-ц

провадження № 61-16636ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації прав на нерухоме майно Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області,

особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 05 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В.,

Кондора Р. Ю., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі напіввідкритого цеху з переробки деревини площею 406,7 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , та визнання права власності на це майно.

На обґрунтування позову посилався на те, що 06 червня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, він придбав у ОСОБА_2 вказану вище нежитлову будівлю за ціною 29 000,00 грн. Договір нотаріально не посвідчувався, оскільки сторони вважали, що ними було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, договір фактично сторонами виконаний, тому нотаріально посвідчити його вони зможуть у будь-який момент. У подальшому продавець ОСОБА_2 з невідомих йому причин та мотивів стала ухилятися від нотаріального посвідчення договору.

Посилаючись на частину другу статті 220 ЦК України, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 06 червня 2011 року між ним та ОСОБА_2 , й визнати за ним право власності на зазначене майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 липня

2016 року позов задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу напіввідкритого цеху з переробки деревини загальною площею 406,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 06 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану будівлю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та дійшов висновку, що між сторонами 06 червня 2011 року укладено договір купівлі-продажу, він виконаний сторонами, відповідач ОСОБА_2 не навела доводів та не надала доказів на спростування аргументів позивача, отже існують підстави для визнання договору дійсним із визнанням за позивачем права власності на нерухоме майно на підставі цього договору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Рахівського районного суду від 01 липня 2016 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд дійшов висновку, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права щодо майна, належним власником якого на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 05 січня 2016 року є ОСОБА_3 , проте його до участі у справі не залучено, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2018 року, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права

та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 05 лютого 2018 року скасувати

й залишити в силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року.

На обґрунтування касаційної скарги вказує, що висновки апеляційного суду

про те, що належним власником будівлі є ОСОБА_3 , матеріалами справи не підтверджуються, спірне нерухоме майно - напіввідкритий цех із переробки деревини не є складовою частиною майна, придбаного ОСОБА_3

з прилюдних торгів.

Також зазначав, що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_3 був обізнаний про існування рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року з часу його ухвалення.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , цивільну справу

№ 305/821/16-ц витребувано з Рахівського районного суду Закарпатської області.

Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Апеляційного суду Закарпатської області від 05 лютого 2018 року.

Відповідно до протоколу повторного розподілу цивільної справи між суддями

16 квітня 2020 року справу № 305/821/16-ц передано судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи судом у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 06 червня 2011 року між ОСОБА_2 (продавець)

та ОСОБА_1 (покупець) у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі напіввідкритого цеху із переробки деревини площею 406,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та цього ж дня між сторонами складено акт приймання-передачі приміщення.

Згідно з викопіюванням із технічної документації на земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_2 , на якій відповідно до позовної заяви розміщено спірний об`єкт напіввідкритого цеху з переробки деревини площею 406,7 кв. м, розміщено інші об`єкти, що відповідають характеристикам складу та навісу, а також одна невелика господарська споруда. Інших об`єктів, зокрема напіввідкритого цеху із переробки деревини площею

406,7 кв. м, на вказаній земельній ділянці немає, що сторони не заперечували.

Крім того, матеріали справи не містять належним чином оформлених правовстановлювальних документів на нерухоме майно, яке було предметом купівлі-продажу за оспорюваним договором від 06 червня 2011 року і право власності на яке просив у позовній заяві визнати позивач ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 також не надала суду таких документів і не надала належного правовстановлюючого документа, який підтверджував би належність їй на праві власності напіввідкритого цеху з переробки деревини, що був предметом договору купівлі-продажу.

Також апеляційний суд встановив, що відповідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) від 09 січня 2016 року ОСОБА_3

є власником нежитлової будівлі складу та навісу, що знаходяться у

АДРЕСА_2 , загальною площею 460, 9 кв. м і навісу площею

498,21 кв. м, які раніше належали ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 2006 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 . Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції закону, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Так, суди достовірно встановили, і це не заперечується сторонами,

що предметом позову є нерухоме майно, право власності на яке перейшло

від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 на підставі договору, укладеного у простій письмовій формі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в цій частинні, суд першої інстанції виходив з його доведеності.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , зазначив про те, що відповідачами у цьому позові зазначені не всі обов`язкові особи, що є безумовною підставою для відмови у позові.

Проте повною мірою погодитись з таким висновком апеляційного суду в цій частині не можна.

Те, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом - відповідно до частини четвертої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами,

і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності

і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають

і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується

з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін (пункт 13 Постанови Пленум Верховного Суду України

від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Однією з обов`язкових умов для визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину.

Однак відповідних доводів позовна заява не містить, не встановили таких обставин і суди першої та апеляційної інстанцій, отже, немає підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 06 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі, тобто без додержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у цій частині слід відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

Право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - будівлю напіввідкритого цеху з переробки деревини загальною площею 406, 7 кв. м, розташовану у АДРЕСА_1 , зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 липня 2016 року на підставі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року про визнання дійсним договору купівлі-продажу вказаного майна.

Разом з тим відповідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) від 09 січня 2016 року ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі складу та навісу, що знаходяться у АДРЕСА_2 (склад площею 460,9 кв. м та навіс площею 498,21 кв. м), які раніше належали

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 2006 року.

Встановивши, що сторони у справі не заперечували, що будівля напіввідкритого цеху із переробки деревини загальною площею 406,7 кв. м, розташована

у АДРЕСА_1 , входить до нежитлової будівлі складу

та навісу, що знаходяться у АДРЕСА_2 (склад площею 460,9 кв. м і навіс площею 498,21 кв. м відповідно), власником яких є ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що справа безпідставно розглянута без участі ОСОБА_3 як власника спірного приміщення, а отже, і належного відповідача у справі, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Крім того, скасування рішення суду першої інстанції з тих підстав, що позов подано до неналежної особи, не позбавляє ОСОБА_1 права на звернення

з позовом до особи, яка оспорює його право власності у встановленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги про неналежне дослідження судом доказів щодо складу спірного нерухомого майна були предметом перевірки апеляційним судом, таким доводам надано належну оцінку, а тому аналогічні доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального та матеріального права щодо врегулювання договірних відносин і зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК Українивиходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відмову в позові, залишивши постанову апеляційного суду без змін, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених сторонами

під час розгляду справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 05 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун