Постанова

Іменем України

04 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 295/11525/16-ц

провадження № 61-44659св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Талько О. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик», третя особа - ОСОБА_2 , про зобов`язання передати права кредитора за кредитним договором.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик») в особі Житомирського регіонального відділення, третя особа - ОСОБА_2 , про зобов`язання передати права кредитора за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що банк відмовляється виконувати умови договору поруки від 24 лютого 2009 року № 4-АВ/2, укладеного між ним, банком та боржником ОСОБА_2 та передати йому всі права кредитора за цим кредитним договором.

Позивач просив зобов`язати Житомирське регіональне відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» передати йому усі права кредитора за кредитним договором від 20 лютого 2008 року № 4-АВ.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2017 року у складі судді Семенцової Л. М. позов задоволено.

Зобов`язано ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Житомирського регіонального відділення передати ОСОБА_1 усі права кредитора за кредитним договором від 20 лютого 2008 року № 4-АВ, укладеним між ВАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що враховуючи виконання позивачем як поручителем обов`язку боржника згідно кредитного договорувід 20 лютого 2008 року № 4-АВ та договору поруки від 24 лютого 2009 року № 4-АВ/2, внаслідок чого відбулося припинення поруки, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, які також підтверджені належними та допустимими доказами.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» задоволено.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Хрещатик» 826,80 грн судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У вказаному випадку законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який змінився в результаті виконання ним обов`язку за боржника. Проте таких вимог позивач не заявляв. Позивачем не доведено, що його право, як кредитора на відшкодування витрат у розмірі виконаних ним зобов`язань за договором поруки порушене.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Богунського районного суду м. Житомира.

18 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач повністю виконав свої обов`язки як поручителя та сплатив борг банку. Пред`явивши в суд цей позов, він обрав спосіб захисту, який передбачений чинним законодавством України (стаття 16 ЦК України).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 20 лютого 2008 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 249 900,00 грн строком на 84 місяці, а позичальник зобов`язався їх повернути до 19 лютого 2015 року та сплатити 16,5 % річних за користування коштам.

24 лютого 2009 року між банком, ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_2 (боржник) укладено договір поруки, за яким позивач зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань боржника в сумі 100 000,00 грн на погашення тіла кредиту, зі сплатою 16,5 % річних та кінцевим строком погашення до 19 лютого 2015 року.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2015 року порука визнана припиненою, оскільки поручитель ОСОБА_1 виконав взяті на себе зобов`язання та сплатив на користь банку 100 000,00 грн (а. с. 77, 78).

Пунктом 2.4 договору поруки визначено, що у випадку виконання поручителем за боржника зобов`язань перед кредитором по договору поруки в повному обсязі, до нього переходять усі права кредитора по кредитному договору від 20 лютого 2008 року. В цьому випадку, кредитор зобов`язаний передати поручителю кредитний договір та всі інші документи, що мають відношення до нього.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом частини другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Частиною першою статті 512 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права не вчиняється. При цьому обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 910/7058/18.

Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в статті 16 ЦК України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У даному випадку законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який змінився в результаті виконання ним обов`язку за боржника. Проте таких вимог позивач не заявляв.

Перехід прав кредитора у зобов`язанні після виконання поручителем обов`язку боржника у обсязі задоволених ним вимог кредитора додаткового правового визначення не потребує, оскільки встановлений законом.

Позивачем не доведено, що його право, як кредитора на відшкодування витрат у розмірі виконаних ним зобов`язань за договором поруки порушене.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення апеляційного суду виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 22 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська