Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 341/1825/16-ц

провадження № 61-29594св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараш А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Деліївська сільська рада Галицького району Івано-Франківської області,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області в складі суддів Бойчука І.

В., Проскурніцького П. І., Ясеновенко Л. В., від 27 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працювала на посаді головного бухгалтера Деліївської сільської радиГалицького району Івано-Франківської області (далі - рада, Деліївська сільрада). 06 вересня 2016 року нею подано заяву про надання чергової відпустки тривалістю 22 календарних дні починаючи з 06 вересня 2016 року. З огляду на відсутність рішення сільського голови щодо погодження відпустки, вона цього ж дня звернулась із заявою до голови Галицької районної ради Івано-Франківської області про врегулювання спірної ситуації. З огляду на отримання візи для виїзду за кордон та існуючими сімейними обставинами 07 вересня 2016 року виїхала за межі України.

03 жовтня 2016 року її не було допущено до роботи та повідомлено секретарем Деліївської сільради про її звільнення. Для з'ясування причин звільнення, 05 жовтня 2016 року позивач звернулась до голови ради з письмовою заявою, відповіді на яку не отримала.

Вважає звільнення незаконним з огляду на недотримання порядку звільнення. А тому, підлягає поновленню на роботі з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В наслідок порушення її законних прав втратила душевний спокій, перебуває у роздратованому стані, немає засобів для існування, в результаті чого несе моральні страждання. Розмір моральної шкоди оцінює в 10 000 грн.

Посилаючись на зазначене, позивач просила суд поновити її на роботі на посаді головного бухгалтера Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, стягнути з відповідача в її користь заборгованість по заробітній платі за період 01 серпня 2016 року по 07 вересня 2016 року в розмірі 6 682,77 грн, стягнути з відповідача в її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача в її користь 10 000 грн моральної шкоди, вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області в складі судді Мули О. Д. від 15 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі та посаді головного бухгалтера Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області з 15 червня 2017 року.

Стягнуто з Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 37 822,80 грн, з яких: -заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 вересня 2016 року по 14 червня 2017 року включно в розмірі 29 822,80 грн, - моральну шкоду в розмірі 3 000 грн, - витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.

Відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині щодо стягнення заборгованість по заробітній платі за період 01 серпня 2016 року по 07 вересня 2016 року в розмірі 6 682,77 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що самовільне використання відпустки без погодження з уповноваженим органом є прогулом, однак отримання відпустки саме з указаного працівником дня було зумовлене необхідністю її виїзду за кордон, тобто обумовлено інтересами працівника. Роботодавець не надав суду належних та допустимих доказів об'єктивних причин неможливості надання відпуски у бажаний працівником період із посиланням, зокрема, на інтереси установи, у якому працювала позивачка.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області задоволено.

Рішення Галицького районного суду від 15 червня 2017 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд погодився із висновками районного суду про те, що самовільне використання відпустки без погодження з уповноваженим органом є прогулом. При цьому, зазначено, що сільський голова с. Деліїв Галицького району - ОСОБА_2, у серпні 2016 року перебував у відпустці і за час його відсутності позивачкою не було вирішено ряд фінансово-господарських питань, які потребували обов'язкової участі головного бухгалтера, яка у сільській раді за штатним розкладом є одною, тому останній не міг погодити надання такої відпустки позивачці поза графіком, а саме з 06 вересня 2016 року. ОСОБА_1 була відсутньою на роботі у відповідача 02 вересня 2016 року, 07 вересня 2016 року та 08 вересня 2016 року без поважних причин, що є прогулом та давало підстави для її звільнено відповідачем з роботи за пунктом 4 статті 40 КзПП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позові. Апеляційний суд ухвалив рішення, яке належним чином не обґрунтував, чим порушив норми процесуального права. Згідно затвердженого графіку щорічна відпустка позивачки була запланована на квітень 2016 року, однак в указаний період не відбулась. Тому остання мала право на отримання відпустки у вересні 2016 року, яка була запланована заздалегідь та попередньо погоджена із керівництвом, про що свідчить підписана головою сільської ради довідка Делієвської сільської ради від 29 липня 2016 року № 456 про працевлаштування позивачки в указаній раді, а також про те, що на час відпустки за нею буде збережено робоче місце. До застосування оскарженого дисциплінарного стягнення роботодавець не витребував від порушника трудової дисципліни передбачені частиною першою статті 149 КзПП України письмові пояснення, що є порушенням накладення на робітника дисциплінарного стягнення.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 04 березня 2003 року ОСОБА_1 прийнята на роботу у Деліївську сільську раду Галицького району Івано-Франківської області на посаду спеціаліста.

Станом на вересень 2016 року ОСОБА_1 працювала у Деліївській сільській раді Галицького району Івано-Франківської області на посаді головного бухгалтера.

Рішенням сесії Деліївської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 25 грудня 2015 року затверджено графік відпусток працівників сільської ради.

Відпустка ОСОБА_1 була запланована на квітень 2016 року.

В квітні 2016 року, тобто за графіком, ОСОБА_1 щорічної відпустки надано не було.

06 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до сільського голови с. Деліїв ОСОБА_2 з заявою про надання чергової відпустки з 06 вересня 2016 року.

Сільським головою надання такої відпустки погоджено не було.

02 вересня 2016 року, 07 вересня 2016 року та 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 була відсутньою на робочому місці.

Розпорядженням сільського голови с. Деліїв - ОСОБА_2, від 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули 02 вересня 2016 року, 07 вересня 2016 року та 08 вересня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до статті 79 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відповідно до частини третьої статті 80 КзПП України у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом відгулів, чергової відпустки вважається прогулом.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, врахувавши, що самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом чергової відпустки вважається прогулом та установивши, що позивачка не погодила спірну відпустку із роботодавцем, що призвело до самовільного використання відпустки у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються змістом заяви про надання відпустки, яка подана в останній день перед бажаним позивачкою початком відпустки, матеріалами справи. які не містять докази погодження роботодавцем відпустки працівника, а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом порушення роботодавцем частини першої статті 149 КзПП України не містять обґрунтувань для скасування оскарженого судового рішення.

Так, відповідно до частини першої статті 149 КзПП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Однак, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів відносно того, які нові пояснення, що не були досліджені судами попередніх інстанцій, не відібрані у звільненого працівника і яким чином такі невраховані, на думку позивачки, доводи могли вплинути на розгляд та вирішення спору між учасниками справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Крім того, пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі 6-2801цс15.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик