Постанова
Іменем України
03 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 756/12322/16-ц
провадження № 61-12656св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року у складі судді Шумейко О. І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вони з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 2008 року, від якого мають двох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Спільне життя між ними не склалося через різні погляди на життя, виховання дітей, різне бачення майбутнього, різні характери, що призвело до відсутності взаєморозуміння і як наслідок втрати поваги і почуттів одне до одного. Шлюбно-сімейні відносини, на час звернення до суду припинені, спільне господарство не ведуть, не проживають разом як подружжя. Також вказував, що діти проживають разом з матір'ю в однокімнатній квартирі. Вважає, що він має кращі умови для проживання дітей, може краще забезпечити їх потреби та розвиток, а тому просив визначити місце проживання дітей разом з ним.
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з 12 січня 2008 року вони з ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, від якого мають двох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Подружні відносини не склалися, ОСОБА_1 проживає і веде спільне господарство з іншою жінкою, спільних інтересів та почуттів немає, а тому подальше збереження шлюбу буде суперечити її інтересам та інтересам їхніх дітей. Щодо стягнення аліментів вказувала, що діти проживають разом з нею, а тому відповідач зобов'язаний надавати їм матеріальну допомогу. Посилаючись на викладені обставини, просила розірвати між ними шлюб та стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 15 000,00 грн. на місяць до досягнення ними повноліття та 5 000,00 грн. одноразового платежу до навчального закладу.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.02.2017 означені вище позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єднані в одне провадження (а.с. 129).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22.02.2017 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей і їх вилучення у матері, та позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу і стягнення аліментів, задоволені частково: розірвано шлюб, укладений 12 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 33, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 жовтня.2016 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що при визначенні місця проживання дитини суд приймає до уваги не лише умови проживання дітей, які можуть змінюватися, а й особу одного з батьків, з ким діти проживають разом. Достатніх підстав вважати, що мати ОСОБА_2 своїми діями шкодить розвиткові дітей або неналежним чином виконує свої батьківські обов'язки немає. Зміна режиму проживання, який склався з вересня 2016 року, може негативним чином вплинути на емоційний стан малолітніх дітей, і за таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дітей з ним та розлучення дітей з матірю.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що мати здійснює належний догляд за дітьми, турбується про них та забезпечує належний розвиток і виховання дітей. Обставин, за яких діти не могли б проживати з матір'ю судом не встановлено. При цьому, також надано належну правову оцінку висновку органу опіки і піклування нарівні з іншими доказами у справі в їх сукупності про стан житлових умов сторін, їх матеріальний стан, стан здоров'я тому вважав, що дещо кращі матеріально-побутові умови життя позивача не можуть бути підставою для передання батькові дитей, та, як наслідок, розлучення дітей з матір'ю.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційної інстанції, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Рішення суду оскаржено ОСОБА_1 в частині відмови у задоволенні його вимог про визначення місця проживання дітей та вилучення їх у матері.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без нього та його представника. У квітні 2017 року він перебував за кордоном на відпочинку і не міг отримати повідомлення про розгляд справи. Його представник дізнався про судове засіданнія, призначене на 25 квітня 2017 року з офіційного сайту суду 24 квітня 2017 року і подав заяву про перенесення засідання у справі, але це клопотання не було прийнято до уваги. Вказана обставина порушує принцип рівності та змагальності сторін, унеможливлює захист його прав. Також посилався на те, що він має кращі побутові умови для проживання дітей. Судом не була надана належна оцінка висновку комісії з питань захисту прав дитини Оболонської РДА, яка не взяла до уваги психоемоційний стан молодшої дочки, яка важко переживає проживання окремо від батька, перебуває в стані підвищеної тривоги, що вказує на її прихильність до батька.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У березні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суди попередніх інстанцій встановили, що після припинення спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їхні малолітні діти проживають разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов, затвердженого 16 листопада 2016 начальником служби у справах дітей Оболонської РДА ОСОБА_5, однокімнатна квартира за вказаною адресою знаходиться на шостому поверсі дев'ятиповерхового будинку, облаштована меблями та побутовою технікою, утримується в чистоті та порядку. Загальна площа квартири становить 34 кв. м, в кімнаті розташовані диван, ліжко, маленький диванчик, шафа - купе, тумба та телевізор, на кухні є кухонні меблі, плита, холодильник. Санітарно-гігієнічні умови задовільні. В квартирі фактично проживають ОСОБА_2, двоє малолітніх дітей та їх баба - ОСОБА_6 (а.с. 87-88).
Квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та членам його сім'ї: ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 03 лютого 2012 (а.с. 107).
ОСОБА_2 з 27 вересня 2016 року працює за основним місцем роботи в ТОВ «Голос. ЮА» ведучою програм інформаційної агенції «Голос. ЮА», отримує заробітну плату 13 000 грн на місяць, що підтверджується довідками ТОВ «Голос. ЮА» (а.с. 89, 92).
Згідно з довідкою Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» від 25 жовтня 2016 № 369610 ОСОБА_2 за даними облікової документації під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.
Батько ОСОБА_1 працює в ЮФ «Зовнішконсалтинг» за основним місцем роботи з 07 вересня 2016 року, займає посаду комерційного директора, отримує заробітну плату 2 700 грн на місяць, про що свідчить довідка від 27 січня 2017 року № 12/01.
ОСОБА_1 проживає у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_3, який належить його батьку. За актом обстеження умов проживання, затвердженого 31 жовтня 2016 року начальником служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради А. І. Терещенко, у вказаному будинку створені належні умови для проживання дітей, є окрема дитяча кімната з усіма необхідними меблями та речами, іграшками, є ігрова кімната та бібліотека для навчання дітей. У будинку наявна уся необхідна побутова техніка та меблі. У дворі наявна дитяча площадка.
ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, у рідних та сусідів користується повагою, працьовитий, товариський, шкідливих звичок немає, займається спортом. Скарг від сусідів на ОСОБА_1 за весь час проживання не надходило. Зазначені обставини підтверджуються характеристикою, виданою на ОСОБА_1 Гостомельською селищною радою Київської області від 28 вересня 2016 № 47 (а.с. 57-58).
У ОСОБА_1 за результатами огляду не виявлено психіатричної та наркологічної паталогій, що підтверджується медичною довідкою про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричного оглядів від 22 вересня 2016 року та Сертифікатом про проходження профілактичного наркологічного огляду від 22 вересня 2016 року.
Відповідно довідки дошкільного навчального закладу - загальноосвітнього навчального закладу «Ямб» від 24 жовтня 2016 року № 58 ОСОБА_3 зарахована до дошкільного навчального закладу 29 листопада 2011 року, ОСОБА_4 - 02 лютого 2013 року. Обоє дівчат успішно навчаються та відвідують гуртки образотворчого мистецтва та хореографії. Мати ОСОБА_2 приділяє належну увагу вихованню та всебічному розвитку обох дітей, її дочкики завжди приходили до навчального закладу охайні та добре доглянуті. Впродовж усього періоду перебування дітей в навчальному закладі мати ОСОБА_2 активно приймала участь в житті закладу, систематично цікавилась особливостями навчання, виховання та розвитку своїх дочок, неодноразово зверталась по фахову допомогу спеціалістів (а.с. 108).
Згідно з висновком про визначення місця проживання малолітніх дітей від 19 грудня 2016 року № 104-8983 комісія з питань захисту прав дитини Оболонської РДА, малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживають разом з матір'ю та бабою в однокімнатній квартирі, де створені задовільні умови для проживання. Батько ОСОБА_1 проживає у триповерховому будинку своїх батьків в смт Гостомель Київської області, де для дітей є окрема кімната облаштована усім необхідним. В ході роботи з психологом стало відомо, що ОСОБА_3 емоційно більш прихильна до матері, підвищеної тривожності щодо розлучення батьків помічено не було, Вікорія важко переживає окреме проживання від батька, висловлює бажання, щоб всі члени родини проживали під одним дахом. За таких обставин, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає недоцільним змінювати місце проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3, та відповідно не рекомендує визначати місце їх проживання разом з батьком.
Разом з цим, судом обґрунтовано встановлено, що діти відвідують дошкільний навчальний заклад і за твердженнями вчителів та вихователів мати дітей приділяє належну увагу їхньому вихованню та всебічному розвитку. ОСОБА_2 не зловживає алкогольними напоями, не вживає наркотичні засоби, що підтверджується медичною документацією, працює, отримує заробітну плату, рівень якої дозволяє їй утримувати двох малолітніх дітей.
Відповідно до статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, спілкування з дитиною та приймати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно із статею 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Також, статею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Частиною першою статті 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Судом не встановлено підстав, визначених законом, які б унеможливлювали проживання дитини з матір'ю.
Відповідно до статей 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Разом з цим, декларація прав дитини від 20 листопада 1959 містить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації, тобто перевага надається матері.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті першому статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Пленум Верховного Суду України в пункті 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
З огляду на зазначені норми закону та враховуючи фактичні обставини справи, судом обґрунтовано встановлено, що мати здійснює належний догляд за дітьми, турбується про них та забезпечує належний розвиток і виховання дітей. Обставин, за яких діти не могли б проживати з матір'ю судом не встановлено.
Суди правильно вказали на те, що дещо кращі матеріально-побутові умови життя позивача не можуть бути самодостатньою підставою для передання йому дитини та, як наслідок, розлучення дитини з матір'ю. При цьому, судом обґрунтовано зазначено, що будинок в якому проживає ОСОБА_1 йому не належить і він ним користується з дозволу свого батька.
Надано належну оцінку висновку органу опіки і піклування, який, в силу вимог закону, для суду не є обов'язковим, а оцінений судами нарівні з іншими доказами у справі в їх сукупності. Також суди надали належну правову оцінку стану житлових умов сторін, їх матеріальному стану, стану їх здоров'я, що мотивовано відображено в рішення суду.
Судами надана оцінка посиланням ОСОБА_1 на ту обставину, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми, і зроблено правильний правовий висновок про те, що ці обставини не можуть вплинути на визначення місця проживання дітей та не позбавляють позивача права на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способу участі батька у вихованні дітей.
Відмовляючи у задоволенні ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дітей з ним та розлучення дітей з матірю, суди зурахуванням встановлених обставин та зазначених вимог закону, надавши доводам сторін належну правову оцінку, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, ухвалили законне, правильне по суті рішення про залишення малолітніх дітей з матірю, яке в повній мірі відповідає інтересам малолітніх дітей, та спрямоване на забезпечення їх належного догляду, розвитку і виховання.
Доводи касаційної скарги про неповідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи в суді апеляційної інстанції є необґрунтованими з огляду на те, що останній у скарзі зазначає про безпідставне відхилення клопотання його представника про відкладення розгляду справи з 25 квітня 2017 року, в якому ухвалене судове рішення, яке є у матеріалах справи, судом апеляційної інстанції вирішувалось і у рішенні наведені обгрунтовані мотиви його відхилення. А, отже, ОСОБА_1 та його представник були повідомленні про розгляд справи в суді апеляційної інстанції та без поважних причин не скористались своїм процесуальним правом щодо участі у ньому і забезпечення принципу рівності та змагальності сторін.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б.І. Гулько
Є.В. Синельников
С. Ф. Хопта