Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.05.2019 року у справі №740/2904/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 740/2904/17-ц

провадження № 61-8347 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представники відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Олійника В. П. від 29 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бобрової І. О.,

Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., від 02 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 25 червня 2015 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого він надав останньому безвідсоткову позику у розмірі 700 тис. доларів США, що станом на день укладення вказаного договору становило 14 824 614 грн, які ОСОБА_3 зобов`язався повернути до 25 грудня 2015 року. На виконання умов зазначеного договору позики він передав відповідачу 14 824 614 грн, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою останнього

від 03 серпня 2015 року.

ОСОБА_3 у визначений договором позики строк борг не повернув,

на вимоги про повернення грошових коштів не реагує. Розмір боргу, з урахуванням трьох процентів річних, які відповідач повинен сплатити відповідно до умов договору позики та положень статті 625 ЦК України, складає 19 023 698 грн, з яких: 18 178 045 грн 20 коп. - сума основного боргу з урахуванням збільшеного курсу долара США, 845 653 грн - три процента річних.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 19 023 698 грн заборгованості за договором позики

від 25 червня 2015 року.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на ті самі фактичні обставини щодо укладення договору позики, зазначав, що ОСОБА_1 всупереч умовам договору позики грошові кошти йому не передавав, при цьому жодної боргової розписки він не підписував. Водночас лише наявність окремої розписки або іншого розрахункового документу може слугувати підтвердженням передачі грошових коштів за договором позики.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд розірвати договір позики, який укладений 25 червня 2015 року між ним та ОСОБА_1

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічний позов ОСОБА_3 про розірвання договору позики об`єднано в одне провадження.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 29 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 18 178 045 грн 20 коп. - заборгованості за договором позики, 845 653 грн - трьох процентів річних, а всього

19 023 698 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором позики не виконав, на вимоги не реагував, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої відповідає умовам договору та вимогам закону, з урахуванням гривневого еквіваленту позики. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 належними та допустимими доказами не

довів, що грошові кошти від ОСОБА_1 він не отримував, а надані ним докази стосуються господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «АРАТТА-АГРО» (далі - ТОВ «АРАТТА-АГРО»).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 листопада 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що знаходження оригіналу договору позики та оригіналу боргового документа, засвідченого нотаріально, у позикодавця свідчить про непогашення боргу позичальником. Умовами договору позики сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язань позичальника у доларах США, що не заборонено частиною другою статті 533 ЦК України, а тому сума заборгованості повинна визначатися за офіційним курсом долара США по відношенню до національної валюти - гривні - на день платежу. При цьому позичальник повинен нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яке передбачено положеннями частини другої статті 625 ЦК України, а доводи ОСОБА_3 про те, що строк виконання договору ще не наступив і тому відсутні підстави для стягнення коштів за прострочення виконання зобов'язання безпідставні.

При ухваленні судового рішення апеляційний суд керувався відповідними правовими позиціями Верховного Суду України.

Рішення районного суду в частині вирішення зустрічного позову

ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Отже, судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання договору позики призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що письмова форма договору позики та нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3 від 03 серпня

2015 року є документами, складеними в межах одного правочину і свідчать про укладення договору позики. Суд мав би оцінювати письмову форму договору та заяву як окремі правочини. Оскільки про отримання коштів прямо не зазначено в договорі, то тільки наявність окремої розписки або іншого боргового документу могло б слугувати підтвердженням передачі грошових коштів за цим договором. Тому сама по собі форма договору позики не є доказом факту укладення договору і факту передачі грошових коштів. Належних доказів того, що ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти не надано.

Зі змісту заяви ОСОБА_3 від 03 серпня 2015 року не вбачається, що така заява складена в межах та на виконання договору позики, так як в цих документах відмінна грошова валюта і у заяві не зазначені відповідні реквізити договору позики. У вказаній заяві від 03 серпня 2015 року відсутнє посилання на мету отримання грошових коштів - у позику або в борг, заява адресована невизначеному колу осіб, не містить персональних даних фізичної особи, за якими можливо було б ідентифікувати особу, яка передала грошові кошти. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі.

Крім того, відповідно до п. 1.2 договору позики остаточний розрахунок

між сторонам щодо повернення суми позики мав відбутися до 25 грудня

2015 року, але лише з врахуванням обставин, передбачених п. 2.7 цього договору. Сторони погодили, що повернення позичальником суми позики відбуватиметься одночасно зі здійсненням позикодавцем усіх дій щодо відчуження або передачі на користь позичальника прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРАТТА-АГРО», що складатиме не менше 50% від статутного капіталу товариства. Хоча термін повернення боргу і було визначено до 25 грудня 2015 року, але оскільки позикодавцем не вчинено дій, які повинні передувати поверненню коштів, то відповідно у силу положень статті 530 ЦК України саме з вини позивача строк виконання зобов`язання не наступив, тому суди повинні були відмовити у задоволенні позовних

вимог як таких, що заявлені передчасно. Таким чином, відсутні докази прострочення боржником зобов`язання, що унеможливлює покладення на нього відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України. Також суди не звернули уваги на те, що договір позики та заява

від 03 серпня 2015 року виступали як гарантія укладення у майбутньому між сторонами договору щодо відчуження прав на частку у ТОВ «АРРАТА-АГРО», проте реально кошти не передавались, тобто між сторонами фактично відбулась попередня домовленість про укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, але без реальної передачі грошових коштів, що було оформлено фіктивним договором позики та заявою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Підписавши 25 червня 2015 року договір позики, а згодом заяву від 03 серпня 2015 року, ОСОБА_3 таким чином підтвердив факт укладення договору позики та отримання за ним грошових коштів. У п. 1.2. договору позики чітко зазначено строк повернення суми позики - не пізніше 25 грудня 2015 року, а посилання цього пункту договору на п. 2.7. зазанчений строк не змінює та не встановлює іншого терміну, так як обставини, що зазначені у п. 2.7. договору позики не є тими подіями, які мають неминуче настати, та є свідченням досягнення між сторонами попередньої домовленості про вчинення ними при настанні терміну виконання позикового зобов'язання певних юридично значимих дій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу позику

у розмірі 700 тис. доларів США, що станом на день підписання договору еквівалентно 14 824 614 грн, а відповідач зобов`язувався повернути позику

у визначений договором строк - до 25 грудня 2015 року.

03 серпня 2015 року ОСОБА_3 підписав заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташовою А. С., в якій зазначено, що ОСОБА_3 підтверджує, що 25 червня 2015 року

від ОСОБА_1 ним було отримано грошові кошти у розмірі 14 824 614 грн, що еквівалентно 700 тис. доларів США, відповідно до договору позики

від 25 червня 2015 року.

Відповідно до п. 1.2. договору позики остаточний розрахунок між сторонами щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 грудня

2015 року, з урахуванням обставин, передбачених п. 2.7. цього договору.

Згідно з п. 2.7. договору позики сторони погодили, що повернення позичальником суми позики відбуватиметься одночасно зі здійсненням позикодавцем усіх, необхідних і достатніх відповідно до вимог чинного

на момент повернення позики законодавства, дій щодо відчуження та/або передачі на користь позичальника прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРРАТА-АГРО», що складатиме не менше 50 % від статутного капіталу

ТОВ «АРРАТА-АГРО».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова

від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно

від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах: від 18 вересня 2013 року № 6-63 цс 13;

від 02 липня 2014 року № 6-79 цс 14.

Відповідно до п. 1.2. договору позики остаточний розрахунок між сторонами щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 грудня

2015 року, з урахуванням обставин, передбачених п. 2.7. цього договору.

Згідно з п. 2.7. договору позики сторони погодили, що повернення позичальником суми позики відбуватиметься одночасно зі здійсненням позикодавцем усіх, необхідних і достатніх відповідно до вимог чинного

на момент повернення позики законодавства, дій щодо відчуження та/або передачі на користь позичальника прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРРАТА-АГРО», що складатиме не менше 50 % від статутного капіталу

ТОВ «АРРАТА-АГРО».

У порушення вищевказаних положень закону, правових позицій Верховного Суду України та фактичних обставин справи суди належним чином не дослідили договір позики та заяву ОСОБА_3 від 03 серпня 2015 року,

не з`ясували справжню правову природу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики, не врахували доводи останнього про те, що спірним договором позики сторони по суті оформили інші правовідносини, а саме попередню домовленість про укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «АРРАТА-АГРО», що безпосередньо пов'язується із умовами договору позики (п. 2.7. договору).

Крім того, суди не звернули уваги на те, що згідно з п. 1.1. договору позики від 25 червня 2015 року ОСОБА_1 у порядку і на умовах, визначених цим договором, надає, а не надав, ОСОБА_3 безвідсоткову позику. Разом з тим, п. 2.1. договору позики передбачено, що позикодавець зобов'язується невідкладно передати позику одразу після підписання цього договору. При цьому підтвердженням отримання позики позичальником є його заява або розписка видана позикодавцю і засвідчена нотаріально (п. 2.3. договору).

Проте вказаний договір позики не містить додатків з розпискою чи заявою про отримання грошових коштів, а тому суди не надали правової оцінки тому, чи були передані позичальнику у день укладення договору грошові кошти, так як згідно з положеннями статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У частині другій статті 640 ЦК України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Таким чином, суди не дослідили та не встановили, чи було передано позичальнику грошові кошти, обумовлені договором позики від 25 червня 2015 року, у день укладення цього договору, а також, чи відноситься розписка ОСОБА_3 від 03 серпня 2015 року до спірного договору позики.

Також суди не надали належної правової оцінки тому, що умовами договору позики щодо строку повернення позики (п. п. 1.2., 2.7. договору) обумовлені дії позикодавця, з вчиненням яких настає строк повернення позики. Водночас таких дій позикодавця, які полягали у відчуженні та/або передачі на користь позичальника прав на всю частку позикодавця у ТОВ «АРРАТА-АГРО», що складатиме не менше 50 % від статутного капіталу ТОВ «АРРАТА-АГРО», матеріали справи не містять.

Отже, суди не встановили, чи настав строк повернення позики відповідно

до умов договору позики від 25 червня 2015 року, що є юридично

важливою обставиною, так як впливає на те, чи було допущено позичальником прострочення грошового зобов`язання й відповідно як наслідок застосування положення частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірили доводів та наданих сторонами доказів та дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову

ОСОБА_1

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 29 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець