Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 753/16745/15-ц

провадження № 61-40036св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року у складі судді: Комаревцевої Л. В., та постанову апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитний договір № 066-2008-2577 з додатками та додаткові угоди до нього, що складають його невід`ємну частину, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 78 000 доларів США зі сплатою 16,95 % річних та кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів - 01 серпня 2028 року. Також умовами указаного кредитного договору передбачено нарахування процентної ставки у розмірі 50,85 % річних за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення).

06 серпня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 066-2008-2577-Р, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язувалась солідарно на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, а саме: повернути кредит, сплатити проценти за його користування та штрафні санкції в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Банк виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконував умови договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка склала 7 522,53 доларів США.

ПАТ «Універсал Банк» просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів 7 522,53 доларів США заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 066-2008-2577 від 06 серпня 2008 року у розмірі 7 522,53 доларів США, що станом на 27 лютого 2018 року становить 203 158,03 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, передбачені кредитним договором, тобто, не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає чергові суми отриманого кредиту, не погашає всю суму кредиту згідно вимогами кредитного договору. Станом на 29 липня 2015 року загальна заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 7 522,53 долари США, що підтверджується належними доказами та яка складається з: простроченої заборгованості по кредиту - 68,27 доларів США; дострокового стягнення кредиту у сумі 6 805,87 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 638,58 доларів США; підвищених відсотків - 9,81 доларів США.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року змінено та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 90,63 доларів США, що еквівалентно 2 447,01 грн; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 7 431,90 доларів США, що еквівалентно 200 661,30 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банк надав грошові кошти ОСОБА_1 , який у порушення умов кредитного договору, належним чином не виконував зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Наданий позивачем розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та обставинами справи. При визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя, апеляційний суд виходив із того, що договором поруки, укладеним між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором. Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Зазначена правова позиція висловлена і в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року № 6-1455цс17, у якій були встановлені подібні правовідносини, зі змістом якої погодився Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2018 року у справі № 61-4560св18. Апеляційний суд встановив, що з позовом кредитор звернувся 31 серпня 2015 року й шестимісячний строк охоплюється періодом з 01 березня 2015 року, а отже нарахування сум, які підлягають стягненню з поручителя слід обчислювати до збігу шестимісячного строку з моменту пред`явлення позову. В частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів за лютий 2015 року заборгованість не підлягає стягненню з поручителя, оскільки в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) в цій частині порука є припиненою. Тому апеляційний суд зробив висновок про стягнення на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у наступному розмірі: з ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2015 року по 28 лютого 2015 року - 90,63 доларів США; з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку з 01 березня 2015 року по 29 липня 2015 року - 7 431,90 доларів США, що еквівалентно 200 661,30 грн.

Апеляційний суд відхилив твердження апеляційної скарги про те, що оскільки іпотечна квартира по споживчому кредиту в іноземній валюті була реалізована за згодою ПАТ «Універсал банк», а кошти від реалізації квартири були внесені на погашення за кредитним договором № 066-2008-2577 (на споживчі потреби) від 06 серпня 2008 року, тому відповідно до підпункту 2 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), ПАТ «Універсал банк» заборонено примусово стягувати інше майно, у тому числі грошові кошти (на підставі статей 177, 190 ЦК України гроші є складовою частиною майна) в рахунок погашення залишку по кредитному договору № 066-2008-2577 (на споживчі потреби) від 06 серпня 2008 року, який залишився внаслідок недостатності коштів, одержаних позивачем (стягувачем кредитних коштів) від реалізації предмета іпотеки. Встановлений законом № 1304-VII мораторій не може бути застосований в даному випадку, тому що закон № 1304-VII набув чинності у 2015 році, в той час як іпотечне майно було реалізовано у липні 2012 року.

Посилання апеляційної скарги ОСОБА_2 , що оскільки позивач подав позов 31 серпня 2015 року, а прострочення по сплаті першого чергового щомісячного платежу по кредиту і процентах виникла з 01 лютого 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку з моменту настання строку погашення першого чергового платежу, а тому порука ОСОБА_2 є припиненою у повному обсязі на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, апеляційний суд вважав необґрунтованим, оскільки з урахуванням викладених обставин та положень правової позиції Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1455цс17, порука ОСОБА_2 за кредитними зобов`язаннями є припиненою за період з 01 по 28 лютого 2015 року.

Аргументи учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно розтлумачив підпункт 2 пункту 1 Закону № 1304-VII, оскільки відповідно до положень статей 177, 190 ЦК України гроші є майном. Тому до спірних правовідносин підлягає застуванню підпункт 2 пункту 1 Закону № 1304-VII та в позові слід відмовити, оскільки спірна квартира, яка перебувала в іпотеці банку та була реалізована згідно договору купівлі продажу від 09 липня 2012 року за згодою банку. Суд першої інстанції не застосував, а апеляційний суд неправильно тлумачив частину четверту статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) та стягнув з поручителя тіло кредиту, строк повернення якого до 01 серпня 2028 року. Суд неправильно застосував частину четверту статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) до поруки ОСОБА_2 , оскільки щомісячні прострочення виникли з 01 лютого 2015 року, а з позовом до суду позивач звернувся 31 серпня 2015 року, тобто з пропуском 6 місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та постанови апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 06 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 066-2008-2577 з додатками та додаткові угоди до нього, що складають його невід`ємну частину, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 78 000 доларів США, зі сплатою 16,95 % річних, а за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 50,85 % річних, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів - 01 серпня 2028 року, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.

Для забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 06 серпня 2008 року укладено договір поруки № 066-2008-2577-Р, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язувалась солідарно на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, а саме: повернути кредит, сплатити проценти за його користування та штрафні санкції у розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, станом на 29 липня 2015 року загальна заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 7 522,53 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

Апеляційний суд встановив, що з позовом кредитор звернувся 31 серпня 2015 року й шестимісячний строк охоплюється періодом з 01 березня 2015 року, а отже нарахування сум, які підлягають стягненню з поручителя слід обчислювати до збігу шестимісячного строку з моменту пред`явлення позову. В частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів за лютий 2015 року заборгованість не підлягає стягненню з поручителя, остільки в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) в цій частині порука є припиненою.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про зміну рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застуванню підпункт 2 пункту 1 Закону № 1304-VII та в позові слід відмовити, оскільки спірна квартира, яка перебувала в іпотеці банку та була реалізована згідно договору купівлі продажу від 09 липня 2012 року за згодою банку, а кошти сплачені на погашення споживчого кредиту, з таких підстав.

У підпункті 1 пункту1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У підпункті 2 пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).

Відповідачами під час розгляду справи не доведено, що спірна квартира, яка була відчужена згідно договору купівлі продажу від 09 липня 2012 року за згодою банку, а кошти сплачені на погашення споживчого кредиту № 066-2008-2577, використовувалася як місце постійного проживання позичальника (іпотекодавця), а тому підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, поновити виконання судових рішень, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на осіб, які подали касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2018 року та постанови апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков