Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 761/46086/16-ц

провадження № 61-37265св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про поділ нежитлового приміщення.

Позов мотивований тим, що у 2015 році між сторонами зареєстровано право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 в рівних частках (по 1/3).

З метою використання даного приміщення позивачі неодноразово звертались до відповідача, яка від участі у витратах на ремонт приміщення відмовилась. По оплаті платежів відповідач має заборгованість, що також загрожує тим, що приміщення може бути арештовано.

Позивачами розроблено робочий проект щодо розподілу нежитлового приміщення на рівні частини та замовлено експертний висновок №14/09-ШД щодо можливості розподілу вказаного приміщення на три рівні частини, згідно з яким розподіл можливий з урахуванням того, що перегородки займуть площу 9,3 кв. м, тож до розподілу належить 236,7 кв. м. Таким чином, згідно варіанту № 1 приміщення можливо розділити на три рівні частини площею 78,90 кв. м.

Просили суд поділити нежитлове приміщення АДРЕСА_3 між власниками, шляхом виділу в натурі кожному зі співвласників частини вказаного нежитлового приміщення, а саме: визнання за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 78,90 кв. м, за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_4 та визнання за відповідачем права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_5 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не вбачається, що приміщення після розподілу будуть мати відокремлені частини приміщення із самостійними виходами, що буде порушувати права співвласників нерухомого майна.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано доказів того, що перепланування нежитлового приміщення узгоджено із компетентними органами КМДА. Крім того, при розподілі нежитлового приміщення АДРЕСА_6 на 3 рівних частини без приміщень спільного користування приміщення, площа приміщення зменшиться на площу, яку займуть перегородки, та розмір приміщення становитиме 236,70 м.кв., частка кожного із співвласників зменшиться до 78,90 м.кв., відповідно до додатку №1, що призведе до порушення прав відповідача, оскільки відсутня її згода на таке перепланування та зменшення її частки власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами безпідставно застосовано п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності», яким передбачено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири, оскільки предметом позову є поділ нежитлового приміщення, а не квартири. Крім того, у висновку ПП «Техбудексперт» від 14 вересня 2016 року чітко передбачено, що приміщення після поділу матимуть відокремлені частини із самостійними виходами.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2018 року матеріали цивільної справи № 761/46086/16-ц надійшли до Верховного Суду та 15 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони є співвласниками нежитлового приміщення АДРЕСА_3

Відповідно до висновку №14/09-16/БУД, складеного ПП «Техбудексперт» від 14 вересня 2016 року, приміщення АДРЕСА_6 , розподіл у співвідношенні по 1/3 можливий, в даному випадку є можливість розподілу нежитлового приміщення на 3 рівних частини без приміщень спільного користування. При цьому площа приміщення зменшиться на площу, яку займуть перегородки; варіант розподілу можливий, якщо: провести перепланування приміщення на 3 рівних частини, при цьому площа перегородок, потрібних для розподілу приміщення становить 9,30 кв. м, тоді розмір приміщення становитиме 236,70 кв. м., частка кожного із співвласників буде 78,90 кв. м, відповідно до додатку №1.

Розпорядженням № 630 Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 03 грудня 2014 року, новозбудованому житлово-громадському комплексу у Шевченківському районі м. Києва присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

У частині першій статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що «у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок».

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що з наданих проектів не вбачається, що приміщення після поділу матиме відокремлені частини із самостійними виходами.

В той же час суди не звернули уваги на зміст експертного дослідження висновку №14/09-16/БУД ПП «Техбудексперт» від 14 вересня 2016 року, з якого вбачається, що поділ в натурі можливий, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину приміщення із самостійним виходом, що можливо в даному випадку.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що при поділі нежитлового приміщення на 3 рівних частини площа приміщення зменшиться на площу, яку займуть перегородки, що призведене до порушення прав відповідача, оскільки відсутня її згода на таке перепланування та зменшення її частки власності.

В той же час суд не звернув уваги, що частки співвласників при поділі приміщення залишаться рівними - 1/3 частини, пропорційно зменшиться лише площа приміщення відокремлених частин.

При перегляді рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вказане не врахував, усупереч нормам процесуального права не встановив усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не визначився з характером спірних правовідносин, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року скасувати.

Справу № 761/46086/16-ц направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук