Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 466/7669/13-ц

провадження № 61-39360св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівське комунальне підприємство «Янів-405», Львівська міська рада, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2016 року в складі судді Свірідової В. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 травня

2018 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»

(далі - ОКП Львівської обласної ради «БТІ та ЕО», Львівське комунальне підприємство «Янів-405» (далі - Львівське КП «Янів-405»), Львівська міська рада, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині приєднання комори.

В обґрунтування позову зазначали, що відповідно до свідоцтва про право власності від 18 серпня 2003 року вони є співвласниками квартири

АДРЕСА_1 разом із підвальним приміщенням площею 4,5 кв. м.

Звертали увагу на те, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 . У встановленому законом порядку підвальних приміщень за квартирою відповідачів закріплено не було. Разом з тим, відповідачам на праві власності належать підвальні приміщення, зокрема, ОСОБА_3 належить підвальне приміщення площею 101, кв. м. Так, розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради

від 14 лютого 2005 року № 138 до квартири відповідачів було приєднано, зокрема, підвальне приміщення площею 25,7 кв. м,до якої також увійшло належне позивачам підвальне приміщення площею 4,5 кв. м.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно набули право власності на належне їм підвальне приміщення площею 4,5 кв. м, позбавивши їх права власності та користування на спірну комору, позивачі, з урахуванням уточнення позовних вимог, просили визнати незаконним та скасувати розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради

від 14 лютого 2005 року № 138 в частині приєднання підвального приміщення площею 4,5 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні площею 25,7 кв. м до квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14 лютого 2005 року № 138 в частині приєднання підвального приміщення площею 4,5 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні площею 25,7 кв. м, до квартири

АДРЕСА_2 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належне позивачам підвальне приміщення площею 4,5 кв. м є складової частиною підвального приміщення площею 25,7 кв. м, що не було враховано органом місцевого самоврядування під час приєднання зазначеного вище підвального приміщення до квартири відповідачів.

Постановою Апеляційного суду Львівської області апеляційну скаргу

ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, встановивши правомірність набуття позивачами права власності на квартиру

АДРЕСА_1 разом із підвальним приміщенням площею 4,5 кв. м, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зазначене вище підвальне приміщення є складовою частиною підвального приміщення площею 25,7 кв. м та було безпідставно приєднано до квартири відповідачів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про пропуск позивачами позовної давності, які заявник пояснював тим, що під час приєднання до квартири

АДРЕСА_2 підвального приміщення площею 25,7 кв. м

у 2004 році, позивачі надавали письмову згоду щодо відсутності заперечень на приєднання спірного підвального приміщення, були відхилені апеляційним судом, оскільки в заяві не конкретизовано, які підвальні приміщення мали намір приєднати мешканці квартири № 1 .

Колегія суддів апеляційного суду також відхилила доводи апеляційної скарги про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивачами подано позов з метою захисту свого цивільного права - права власності на спірне підвальне приміщення, а тому спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного, а не адміністративного права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У червні 2018 року ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 27 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що судами безпідставно встановлено, що належне позивачам підвальне приміщення площею 4,5 кв. м входить до складу належного йому підвального приміщення площею 25,7 в. м, оскільки останнє не відносилось до житлового фонду та не підлягало приватизації, як складова частина квартири. Власники квартири АДРЕСА_1 не мали доступу до зазначеного вище приміщення літ. 5 чи його частини з 1998 року, відповідно й не могли його приватизувати в

2003 році, оскілки матеріали інвентаризаційної справи підтверджують, що комори площею 4,5 кв. м в планах поверху не зазначено, а підвальне приміщення площею 25,7 кв. м є неподільним.

Звертає увагу на те, що позивачі фактично користуються підвальним приміщенням в суміжному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , площею 10,8 кв. м, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи, проте це також не було враховано судами.

Вказує на те, що в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень не надано правової оцінки доказам, які надані ОСОБА_3 на підтвердження того, що комора площею 4,5 кв. м не входить до належних йому підвальних приміщень, не наведено аргументів та мотивів відхилення цих доказів. На думку заявника, це свідчить про упереджене ставлення суду.

Заявник також зазначає про безпідставне відхилення доводів його апеляційної скарги про пропуск позивачами позовної давності, оскільки позивачі не мали доступу до підвального приміщення площею 25,7 кв. м, яке є неподільним та до якого, на їх думку, увійшло належне їм підвальне приміщення, з 1999 року. При цьому, в листопаді 2004 року надавали згоду на приєднання спірного підвального приміщення до квартири відповідачів. Таким чином, звернувшись до суду з позовом у 2013 році, позивачі пропустили позовну давність для захисту свого права, яке вони вважають порушеним з боку відповідача.

Вважає, що позивачами обрано неналежним спосіб захисту, оскільки скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради

від 14 лютого 2005 року № 138 в частині приєднання належного позивачам підвального приміщення площею 4,5 кв. м до квартири відповідачів, не породжує наслідків для власника нежитлового приміщення, оскільки таке право зареєстровано за відповідачем та ніким не оспорено.

Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У липні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 передано судді Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого

2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 січня 1995 року ОСОБА_4 набула право власності на квартиру

АДРЕСА_2 , загальною площею 74,8 кв. м.

На підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 1999 року ОСОБА_4 набула право власності на підвальні приміщення площею 45,5 кв. м, що розташовані в зазначеному вище будинку.

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації від 14 лютого 2005 року

№ 138 ОСОБА_4 надано дозвіл на влаштування балкону, приєднання частини сходової клітки та переобладнання квартири

АДРЕСА_2 . Зазначеним вище розпорядженням дозволено ОСОБА_4 переобладнати належну їй квартиру з приєднанням підвальних приміщень площею 28,7 кв. м. та спірного підвального приміщення площею 25,7 кв. м, як вільного.

Рішенням постійно діючого третейського суду при Львівській Асоціації учасників ринку нерухомості Третейської палати України від 03 травня 2006 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зокрема, визнано право власності за ОСОБА_3 на приміщення підвалу згаданого будинку

під літерами 1-6, загальною площею 101 кв. м, включно із приміщеннями площею

28,7 кв. м та 25,7 кв. м. Право власності на підставі вказаного рішення третейського суду зареєстровано за ОСОБА_6 з 16 червня 2006 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 18 червня 2003 року, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, позивачам на праві спільної сумісної власності належить квартира квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 106,90 кв. м та комора в підвальному приміщення площею 4,5 кв. м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2015 року розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради

від 14 лютого 2005 року № 138 в частині приєднання підвального приміщення площею 28,7 кв. м до квартири АДРЕСА_2 скасовано, оскільки це підвальне приміщення належить на праві власності

ОСОБА_5 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2013 року встановлено, що власники підвального приміщенням площею 4,5 кв. м у будинку АДРЕСА_1 не можуть користуватись, оскільки займають інші мешканці зазначеного вище будинку.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3,

статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначене узгоджується з положеннями статей 12 ,81 ЦПУК України, в редакції чинній на час перегляду справи апеляційним судом.

Частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року, в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначена вище норма закріплена в частині четвертій статті 82 ЦПК України, в редакції чинній на час апеляційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у законний спосіб набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 разом із підвальним приміщенням, площею 4,5 кв. м. На підставі вище зазначеного суди зробили обґрунтований висновок, що ОСОБА_7 неправомірно набув право власності на належне їм підвальне приміщення, а отже розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 14 лютого

2005 року № 138 в частині приєднання підвального приміщення площею 4,5 кв. м, що знаходиться в підвальному приміщенні площею 25,7 кв. м, до квартири

АДРЕСА_2 , підлягає скасуванню, оскільки позбавляє позивачів права власності на належне їм майно, що суперечить нормам закону та Конституції України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачами пропущено позовну давність були предметом оцінки апеляційного суду. Так, посилання заявника про те, що у 2004 році позивачі надавали згоду на приєднання спірних нежитлових приміщень, були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки в заяві про надання згоди мешканців будинку АДРЕСА_1 на приєднання нежитлових приміщень не зазначена площа підвальних приміщень, які мали намір приєднати мешканці квартири № 1 . Нових аргументів, які, на думку заявника, свідчать про пропуск позивачами позовної давності, в касаційній скарзі не наведено.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачами не правильно обраний спосіб захисту відхиляються Верховним Судом, оскільки підставою набуття відповідачами права власності на належне позивачам нежитлове приміщення стало саме оскаржуване ними розпорядження органу місцевого самоврядування. Встановивши, що комора площею 4,5 кв. м, яка належить на праві приватної власності позивачам, є складової частиною підвального приміщення площею 25,7 кв. м, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування оспореного розпорядження, оскільки Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради не мала права розпоряджатись майном, яке належить на праві приватної власності іншім особам.

Посилання заявника на те, що підвальне приміщення площею 25,7 кв. м не відносилось до житлового фонду та не підлягало приватизації, як складова частина квартири, при цьомуматеріали інвентаризаційної справи підтверджують, що комори площею 4,5 кв. м в планах поверху не зазначено, а підвальне приміщення площею 25,7 кв. м є неподільним, є безпідставними, оскільки суди з дотриманням вимог процесуального закону надали належну правову оцінку матеріалам інвентаризаційної справи та встановили, що належне позивачам підвальне приміщення площею

4,5 кв. м є складової частиною підвального приміщення площею 25,7 кв. м, що належить відповідачу. Встановлення нових обставин чи переоцінка доказів знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій доводи заявника про те, що позивачі фактично користуються підвальним приміщенням в суміжному будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , площею

10,8 кв. м, при цьому рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 12 квітня 2013 року встановлено, що власники підвального приміщенням площею 4,5 кв. м у будинку АДРЕСА_1 не може користуватись належним їм майном, оскільки спірне приміщення займають інші мешканці зазначеного вище будинку.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано оцінки доказам, наданих відповідачем та не зазначено підстав для їх відхилення, що на думку відповідача свідчить про упереджене ставлення суду, не заслуговують на увагу, оскільки з мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди аргументували відхилення чи прийняття до уваги всіх доказів, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позову.

Верховний Суд також враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішенні суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 23 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик