Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 161/8893/16-ц

провадження № 61-40963 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року у складі

судді Подзірова А. О. та на постанову Апеляційного суду Волинської області

від 12 червня 2018 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 27 березня 2007 року між банком

та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11133604000 про надання споживчого кредиту у розмірі 90 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,8% та кінцевим строком повернення до 27 березня 2014 року. Крім того, 27 грудня 2007 року

між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір

№ 11280366000 про надання споживчого кредиту у розмірі 35 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,90%

та кінцевим строком повернення до 27 грудня 2017 року. У подальшому до вищевказаних кредитних договорів між сторонами було укладено додаткові угоди від 03 лютого 2009 року № 1 та № 2.

На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_1 27 березня 2007 року

та 27 грудня 2007 рокубуло укладено договори іпотеки, за умовами яких останній передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме нежитлове підвальне приміщення (літер А-4), загальною площею 189,3 кв. м

(33 приміщень з 11 по 11), яке розташоване по АДРЕСА_1 . Вартість предмету іпотеки становила 955 965 грн.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитних договорів щодо своєчасної сплати кредиту та відсотків банк звернувся до суду з позовом

про стягнення кредитної заборгованості, який заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2010 року у справі

№ 2-3310/2010 було задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 897 181,94 грн заборгованості за двома кредитними договорами,

яка існувала станом на 21 вересня 2009 року. Проте вказане рішення суду боржником не виконано.

23 травня 2016 року банк направив відповідачу вимогу у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» про необхідність усунення порушення зобов`язань за кредитними договорами та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Станом на 01 липня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить:

1) за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 1113360400

по кредиту та відсоткам у розмірі 148 463,23 доларів США і по пені, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, у розмірі

1 071 757,89 грн;

2) за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 11280366000

по кредиту та відсоткам у розмірі 71 873,97 доларів США і по пені, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, у розмірі 463 875,67 грн.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконував, на вимогу банку не реагував,

а рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості до цього часу не виконане, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове підвальне приміщення (літер А-4), загальною площею 189,3 кв. м (33 приміщень з 11 по 11), яке розташоване по

АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 з метою погашення заборгованості перед ПАТ «Укрсиббанк», що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов`язань:

- за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 1113360400

по кредиту та відсотків у розмірі 148 463,23 доларів США і по пені у розмірі

1 071 757,89 грн, а саме: 70 712,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 77 751,22 доларів США - заборгованість за відсотками, 265 002,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, яка нарахована

за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, 806 755,29 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року.

- за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 11280366000

по кредиту та відсотків у розмірі 71 873,97 доларів США і по пені у розмірі

463 875,67 грн, а саме: 32 082,78 доларів США - заборгованість за кредитом, 39 791,19 доларів США - заборгованість за відсотками, 47 916,58 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, яка нарахована

за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, 415 959,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року.

Позивач просив установити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження

з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та встановити початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 02 серпня 2017 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове підвальне приміщення (літер А-4), загальною площею 189,3 кв. м, (33 приміщень з 1 по 11), яке розташоване

по АДРЕСА_1 , та належить

ОСОБА_1 з метою погашення заборгованості на користь

ПАТ «Укрсиббанк», що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов`язань:

- за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 1113360400

по кредиту та відсотків у розмірі 148 463,23 доларів США і по пені у розмірі

1 071 757,89 грн, а саме: 70 712,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 77 751,22 доларів США - заборгованість за відсотками, 265 002,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, яка нарахована

за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, 806 755,29 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року.

- за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 11280366000

по кредиту та відсотків у розмірі 71 873,97 доларів США і по пені у розмірі

463 875,67 грн, а саме: 32 082,78 доларів США - заборгованість за кредитом, 39 791,19 доларів США - заборгованість за відсотками, 47 916,58 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, яка нарахована

за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, 415 959,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року.

Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження,

з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та встановлено початкову ціну, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна,

на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» (61050, м. Харків, пр. Московський, 60, ідентифікаційний код юридичної особи 09807750) судовий збір у розмірі 1 378,00 грн (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1

у серпні 2017 року звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області із заявою про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2017 року скасовано, справу № 161/8893/16-ц призначено до судового розгляду у загальному порядку.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим що банк звернувся до суду

за захистом порушеного права поза межами строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки 24 липня 2009 року банк надіслав позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту, а у грудні 2009 року звернувся до суду з позовом, який заочним рішенням суду

від 20 квітня 2010 року у справі № 2-3310/2010 було задоволено та стягнуто

з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за двома кредитними договорами, тобто банком змінено строк виконання кредитних зобов'язань

у 2009 році, а з цим позовом до суду банк звернувся лише у липні 2016 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що, надіславши у липні 2009 року на адресу боржника вимогу про дострокове повернення кредиту та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки за обома кредитними договорами, а згодом, отримавши рішення суду від 20 квітня 2010 року про стягнення кредитної заборгованості за цими договорами, банк тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому, пред'явивши у липні 2016 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, про застосування якого заявлено відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року поновлено

ПАТ «УкрСиббанк» строк на касаційне оскарження вищевказаних судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області .

У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року справу за позовом

ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» мотивована тим, що основне зобов'язання за кредитними договорами не виконано, заборгованість, стягнута судовим рішенням з відповідача на користь банку, не сплачена,

а тому відсутні підстави вважати, що позовна давність за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла. Крім того, стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами. При цьому іпотека має похідний характер і діє до повного виконання кредитних зобов'язань. У 2009 році банк, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, скористався лише однією із вимог, у зв'язку з чим станом на сьогодні має право на іншу вимогу, а саме на звернення стягнення

на предмет іпотеки. Крім того, постановою відділу державної виконавчої служби м. Луцька головного територіального управління юстиції у Волинській області від 19 квітня 2018 року виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України

«Про виконавче провадження», тобто рішення суду про стягнення кредитної заборгованості за обома кредитними договорами не виконано, заборгованість не погашена.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 березня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним

банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту

№ 11133604000 з додатковими угодами до нього від 03 лютого 2009 року

№ 1 і від 03 лютого 2009 року № 2, згідно з умов якого банк

надав позичальнику кредит (грошові кошти) у сумі 90 тис. доларів США,

а позичальник зобов`язався щомісячно повертати кредит згідно з графіком погашення кредиту, а з 03 лютого 2009 року позичальник зобов`язався щомісячно повертати кредит та сплачувати відсотки шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 940 доларів США, але у будь-якому випадку повернути кредит та відсотки у повному обсязі не пізніше 25 березня

2022 pоку, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

За користування кредитними коштами позичальник повинен кожного місяця сплачувати проценти у розмірі 12,8% річних у порядку, встановленому пунктом 1.3. кредитного договору. Сторони погодилися, що розмір процентної ставки може бути змінений. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику, і які ще не повернуті останнім у власність банку.

За порушення термінів сплати процентів та повернення кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом Національного банку України гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, за кожний день прострочення, починаючи з 32 календарного

дня, рахуючи з дати порушення терміну виконання грошового зобов`язання (пункт 7.1. кредитного договору).

27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11280366000 з додатковими угодами до нього від 03 лютого 2009 року № 1 та від 03 лютого 2009 року № 2.

Відповідно до умов цього договору банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) у сумі 35 тис. доларів США, а позичальник зобов`язався щомісячно повертати кредит згідно з графіком погашення кредиту, а з 03 лютого

2009 року позичальник зобов`язався щомісячно повертати кредит

та сплачувати відсотки шляхом сплата ануїтетних платежів у розмірі

455 доларів США, але у будь-якому випадку повернути кредит та відсотки

у повному обсязі не пізніше 27 грудня 2017 pоку, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.

За користування кредитними коштами позичальник повинен кожного місяця сплачувати проценти у розмірі 13,9% річних у порядку, встановленому пунктом 1.3. кредитного договору. Сторони погодилися, що розмір процентної ставки може бути змінений. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику, і які ще не повернуті останнім у власність банку.

За порушення термінів сплати процентів та повернення кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом Національного банку України гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, за кожний день прострочення, починаючи з 32 календарного

дня, рахуючи з дати порушення терміну виконання грошового зобов`язання (пункт 4.1. кредитного договору).

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника відповідно до договорів іпотеки від 27 березня 2007 року та від 27 грудня 2007 року відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно - нежитлове підвальне приміщення (літер А-4), загальною площею 189,3 кв. м (33 приміщень з 1 по 11), яке розташоване по АДРЕСА_1 ,

та належить на праві власності ОСОБА_1 на праві власності

на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року (пункт 1.4 договору іпотеки). За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки становить 955 965 грн (пункт 1.2 договору іпотеки від 27 грудня 2007 року).

14 грудня 2009 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 березня

2007 року № 11133604000 та за кредитним договором від 27 грудня 2007 року

№ 11280366000.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 20 квітня 2010 року у справі № 2-3310/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитними договорами від 27 березня 2007 року № 11133604000 та від 27 грудня 2007 року № 11280366000

у розмірі 897 181,94 грн, яка виникла станом на 21 вересня 2009 року

(т. 1, а. с. 59-60).

23 травня 2016 року банк направив ОСОБА_1 вимогу у порядку

статті 35 Закону України «Про іпотеку» за кредитними договорами

від 27 березня 2007 року № 11133604000 та від 27 грудня 2007 року

№ 11280366000 (т. 1, а. с. 64-65).

Пред'явлюючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк посилався на те, що відповідач свої зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконував, внаслідок чого станом на01 липня

2016 року утворилася заборгованість, яка становить: 1) за кредитним договором від 27 березня 2007 року № 1113360400 по кредиту та відсоткам

у розмірі 148 463,23 доларів США та по пені у розмірі 1 071 757,89 грн, а саме: 70 712,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 77 751,22 доларів

США - заборгованість за відсотками, 265 002,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, 806 755,29 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, яка нарахована за період

з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року; 2) за кредитним договором

від 27 грудня 2007 року № 11280366000 по кредиту та відсоткам у розмірі

71 873,97 доларів США та по пені у розмірі 463 875,67 грн, а саме:

32 082,78 доларів США - заборгованість за кредитом, 39 791,19 доларів

США - заборгованість за відсотками, 47 916,58 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, яка нарахована за період з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року, 415 959,09 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, яка нарахована за період

з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач подав письмову заяву про застосування строку позовної давності (т. 1, а. с. 200-203, 233-235).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Положеннями статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 529 ЦК України зазначено, що кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суди виходили з того, що банк у липні 2009 року на адресу позичальника направив вимогу про дострокове повернення кредиту

та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки за обома кредитними договорами, а, отже, в силу частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання. Пред`явивши у липні

2016 року вищевказаний позов, банк пропустив трирічний строк позовної давності для звернення до суду.

Верховний Суд погоджується з тим, що вказаними вище діями банк змінив строк виконання основного зобов`язання, проте висновок судів про пропуск банком строку позовної давності є передчасним.

У справі, яка переглядається, відсутні вимоги банку від 24 липня 2009 року №№ 3981 і 3981/1, так як ці вимоги банком були направлені позичальнику

в іншій справі № 2-3310/2010, в якій заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2010 року

з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто заборгованість за двома кредитними договорами.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Застосувавши вказані норми права, суди дійшли висновку, що банк пропустив строк позовної давності.

Проте суди не звернули уваги на те, що згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як в апеляційній скарзі (т. 2, а. с. 2-11), так і в касаційній скарзі банк посилався на те, що заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2010 року тривалий час знаходилося

на примусовому виконанні в органах виконавчої служби і лише 19 квітня

2018 року постановою відділу державної виконавчої служби м. Луцька головного територіального управління юстиції у Волинській області виконавчий лист повернуто банку без виконання (пункт 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

У підпункті «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України зазначено,

що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивів прийняття

або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи

в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Проте апеляційний суд наведеним вище доводам банку взагалі оцінки не надав.

При цьому діюче законодавство не містить правові норми, які би обмежували певним строком процедуру примусового виконання рішення суду.

Тобто рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості

за обома кредитними договорами не виконано і про це банк дізнався

у 2018 році.

У матеріалах справи також наявні письмові докази вчинення дій

з примусового виконання вказаного судового рішення (т. 1, а. с. 121-122,

132-133), яким суди взагалі оцінки не надали.

Вказані докази також свідчать про те, що кредитор, тобто позивач не зміг реалізувати свої права у виконавчому провадженні, не знав і не міг знати

до часу пред'явлення позову, що рішення суду у справі № 2-3310/2010 не буде виконане. Тому висновок судів, що банк пропустив строк позовної давності є передчасним.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц, провадження № 14-124цс19.

Зазначені обставини не були дослідженні та оцінені судами попередніх інстанцій, що з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору.

Посилання судів на відповідні правові висновки, висловлені Верховним Судом України та Верховним Судом, до уваги не приймаються, так як у всіх справах різні фактичні обставини, що зумовлює застосування інших норм матеріального права.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати вищенаведене,

а також звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12-ц, провадження № 14-10цс18, щодо періоду, за який нараховуються суми за кредитним договором.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2018 року та на постанову Апеляційного суду Волинської області

від 12 червня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк