Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 132/1290/15-ц

провадження № 61-5947св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М., від 12 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, в який у подальшому сторони вносили зміни та за умовами якого банк двома траншами на підставі кредитних заявок відповідача від 08 червня 2006 року на суму 2 952 доларів США та від 13 червня 2006 року на суму 44 778 доларів США надав останньому кредит в сумі 47 730 доларів США з фіксованою процентною ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 11 % річних, строком користування до 07 червня 2019 року.

У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 02 березня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 1 042 391,13 грн, з яких: 35 797,51 доларів США, що еквівалентно 993 849,85 грн - заборгованість по тілу кредиту; 1 739,62 доларів США, що еквівалентно 48 297,24 грн - заборгованість по нарахованим відсоткам.

Крім того, 11 грудня 2006 року між банком та відповідачем був укладений інший кредитний договір, в який у подальшому сторони вносили зміни та за умовами якого банк надав позичальнику двома траншами на підставі кредитних заявок відповідача від 11 грудня 2006 року на суму 19 000 доларів США та від 20 грудня 2006 року на суму 5 000 доларів США кредит у розмірі 24 000 доларів США з фіксованою процентною ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 12,99 % річних, строком користування до 10 грудня 2012 року.

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 03 березня 2015 року кредитна заборгованість становить 375 809,20 грн, з яких: 13 318,40 доларів США, що еквівалентно 357 707,10 грн - заборгованість по тілу кредиту; 670,53 доларів США, що еквівалентно 18 009,17 грн - заборгованість по нарахованим відсоткам.

Вказану суму заборгованості за двома кредитними договорами банк просив суд стягнути із позичальника на свою користь.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області у складі судді Павленко І. В. від 31 жовтня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції узяв до уваги висновки судово-економічної експертизи, дійшовши при цьому висновків про недоведеність позовних вимог у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитними договорами.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року скасовано рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року і ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ «ОТП Банк».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 червня 2006 року № CNL-B00/095/2006 у розмірі 37 537,13 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № CNL-B00/281/2006 у розмірі 13 988,93 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач належними та допустимими доказами довів невиконання відповідачем умов кредитних договорів та розмір заборгованості за цими договорами. Зміст додаткових угод до кредитних договорів, які підписані відповідачем, свідчить про те, що останній визнав невиконання ним умов кредитних договорів, а також розмір заборгованості за ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на заперечення вимог позивача відповідач надав належні та допустимі докази, якими зокрема є висновки судово-економічної експертизи, якими підтверджено, що заявлений позивачем розмір кредитної заборгованості не відповідає фактичному розміру. Надані банком у якості доказів меморіальні ордери та виписки по рахунках не спростовують висновків експертизи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 березня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій просить закрити касаційне провадження у справі у зв'язку визнанням нею позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 червня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, в який у подальшому сторони вносили зміни та за умовами якого банк двома траншами на підставі кредитних заявок відповідача від 08 червня 2006 року на суму 2 952 доларів США та від 13 червня 2006 року на суму 44 778 доларів США надав останньому кредит в сумі 47 730 доларів США з фіксованою процентною ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 11 % річних, строком користування до 07 червня 2019 року.

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 02 березня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 1 042 391,13 грн, з яких: 35 797,51 доларів США, що еквівалентно 993 849,85 грн - заборгованість по тілу кредиту; 1 739,62 доларів США, що еквівалентно 48 297,24 грн - заборгованість по нарахованим відсоткам.

11 грудня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 був укладений інший кредитний договір, в який у подальшому сторони вносили зміни та за умовами якого банк надав позичальнику двома траншами на підставі кредитних заявок відповідача від 11 грудня 2006 року на суму 19 000 доларів США та від 20 грудня 2006 року на суму 5 000 доларів США кредит у розмірі 24 000 доларів США з фіксованою процентною ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 12,99 % річних, строком користування до 10 грудня 2012 року.

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 03 березня 2015 року кредитна заборгованість становить 375 809,20 грн, з яких: 13 318,40 доларів США, що еквівалентно 357 707,10 грн - заборгованість по тілу кредиту; 670,53 доларів США, що еквівалентно 18 009,17 грн - заборгованість по нарахованим відсоткам.

26 травня 2014 року сторони уклали додаткові договори, якими внесли зміни до умов кредитних договорів.

Пунктом 3.1. додаткового договору № 6 від 26 травня 2014 року до кредитного договору № CNL-B00/095/2006 (а.с. 52-54 т.1) встановлено, що сторони домовились, що у випадку виникнення розбіжностей між положеннями кредитного договору та цього додаткового договору, положення цього додаткового договору підлягають пріоритетному застосуванню, якщо інше не передбачено умовами цього додаткового договору. Додатком № 1 (графік платежів) до додаткового договору було визначено, що станом на 26 травня 2014 року розмір заборгованості за кредитним договором становить 35 797,51 доларів США і ця сума має виплачуватися щомісячними платежами разом з нарахованими відсотками до 07 червня 2019 року.

Пунктом 3.1. додаткового договору № 6 від 26 травня 2014 року (а.с. 86-88 т.1) до кредитного договору № CNL-B00/281/2006 встановлено, що сторони домовились, що у випадку виникнення розбіжностей між положеннями кредитного договору та цього додаткового договору, положення цього додаткового договору підлягають пріоритетному застосуванню, якщо інше не передбачено умовами цього додаткового договору. Додатком № 1 (графік платежів) до додаткового договору було визначено, що станом на 26 травня 2014 року розмір заборгованості за кредитним договором становить 13 750,43 дол. США.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Законодавець пов`язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (стаття 1046 ЦК України). Кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Разом з тим правове значення при вирішенні справ про стягнення заборгованості за кредитним договором має встановлення фактичного отримання позичальником грошових коштів.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання ним умов вказаних договорів.

Установивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконала зобов`язань за кредитними договорами від 08 червня 2006 року та 11 грудня 2006 року, укладеними між нею та ПАТ «ОТП Банк», внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 37 537,13 доларів США та 13 988,93 доларів США, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника на користь банку суми вказаної заборгованості.

При цьому суд обґрунтовано взяв до уваги докази отримання позичальником кредитних коштів та невиконання ним умов цих договорів: меморіальні ордери, виписки по рахункам та розрахунки заборгованості.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З цих же правових підстав суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати перевагу наданого відповідачем доказу - висновку судової економічної експертизи над вказаними доказами, що надані банком на підтвердження своїх позовних вимог.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

До Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі у зв`язку із повним визнанням нею позовних вимог та повернення у зв'язку із цим 50 % сплаченого судового збору.

Відповідно до частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Підстави для закриття касаційного провадження, передбачені статтею 396 ЦПК України, є вичерпними. Нормами ЦПК України не передбачено закриття касаційного провадження у разі визнання відповідачем позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Наслідками визнання відповідачем позовних вимог, якщо таке не суперечить закону та не порушує прав інших осіб, є їх задоволення (частина четверта статті 206 ЦПК України).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 в частині визнання нею позову ПАТ «ОТП банк», оскільки така заява не суперечить вимогам закону та не порушує права та інтереси інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Враховуючи, що заява ОСОБА_1 про визнання позову надійшла до суду на стадії перегляду судового рішення у касаційному порядку, заявнику слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні касаційної скарги, у розмірі 3 654 грн.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 24 травня 2019 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року - без змін.

Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року.

Зобов`язати УДКСУ у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні касаційної скарги, у розмірі 3 654 грн, що внесений згідно квитанції № 0.0.1339088520.1 від 26 квітня 2019 року та перерахований на банківські реквізити: отримувач - УК у Печерському районі м. Києва/22030102, код отримувача 38004897, код МФО банку отримувача 899998, р/р 31219207026007.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара