Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 359/10855/19

провадження № 61-881св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Баховський Михайло Михайлович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2022 року у складі судді Муранової-Лесів І. В.та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 30 серпня 2000 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду від 20 листопада 2018 року. За час спільного життя ними було придбано земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий номер 7120910100:02:001:0215, яка розташована на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2498 га, кадастровий номер 3220887601:01:024:0034, яка розташована у с. Старе Бориспільського району Київської області, автомобіль Renault Sandero, 2010 року випуску, автомобіль ВАЗ-21099,

2003 року випуску, автомобіль КАМАЗ-5511, 1983 року випуску, автомобіль КАМАЗ-5511, 1990 року випуску, автомобіль КАМАЗ-5410, 1983 року випуску, трактор колісний МТЗ-82.1, напівпричіп-платформа ОДАЗ-9370, навантажувач фронтальний Т-1566, екскаватор колісний ЕО-2621.

Зазначене рухоме та нерухоме майно, було зареєстровано на ім`я відповідача, при цьому, частина вказаного майна відповідачем була відчужена. Крім того, за час спільного життя відповідачем було отримано та задекларовано дохід від підприємницької діяльності на загальну суму

2 214 769,00 грн. Зазначала, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд поділити майно подружжя та визнати за нею та відповідачем в порядку поділу майна подружжя право власності по частці:

- земельної ділянки площею 0,0300 гектара, кадастровий номер 7120910100:02:001:0215, яка розташована на АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 0,2498 га, кадастровий номер 3220887601:01:024:0034, яка розташована у с. Старе Бориспільського району Київської області;

- автомобіля Renault Sandero, 2010 року випуску;

- автомобіля ВАЗ-21099, 2003 року випуску;

- автомобіля КАМАЗ-5511, 1983 року випуску;

- автомобіля КАМАЗ-5511, 1990 року випуску;

- автомобіля КАМАЗ-5410, 1983 року випуску;

- трактора колісного МТЗ-82.1;

- напівпричепа-платформи ОДАЗ-9370.

Крім того, у зв`язку із відчуженням відповідачем навантажувача фронтального Т-1566 та екскаватора колісного ЕО-2621, позивач просила стягнути компенсацію вартості частки цього рухомого майна у розмірі 80 000 грн. Також просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь

отриманих від підприємницької діяльності коштів у розмірі 1 107 384,50 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частку автомобілів Renault Sandero, 2010 року випуску, ВАЗ-21099, 2003 року випуску, КАМАЗ-5511, 1983 року випуску, КАМАЗ-5511, 1990 року випуску, КАМАЗ-5410, 1983 року випуску, трактора колісного МТЗ-82.1, напівпричепа-платформи ОДАЗ-9370.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що у період перебування сторін у шлюбі ними набуто, зокрема, зазначене вище рухоме майно за спільні кошти, а тому це майно підлягає поділу шляхом визнання за позивачем права власності на його частку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо поділу земельних ділянок, суди виходили із того, що на цих земельних ділянках розташоване нерухоме майно, співвласником якого є дочка сторін у справі ОСОБА_3 , яку не було залучено до участі у справі.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості частки відчужених навантажувача фронтального Т-1566 та екскаватора колісного ЕО-2621 та частки доходу від підприємницької діяльності, суди виходили із того, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів того, що кошти, отримані внаслідок відчуження рухомого майна, а також доходи від підприємницької діяльності були використані відповідачем не на потреби сім`ї. Суди зазначили, що позивачка не надала належних і допустимих доказів щодо сум коштів, за які було відчужено вищевказані транспортні засоби. Вважали, що визначення вартості відчужених транспортних засобів на підставі проведеної оцінки їх ринкової вартості не є належними та допустимими доказами того, що саме за такими цінами транспортні засоби були відчужені. Суди відхилили надані позивачем звіти про оцінку зазначених транспортних засобів, оскільки експерт визначив їх вартість станом на 03 січня 2020 року, на момент проведення оцінки, а не на момент відчуження цього майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 16 січня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати в частині відмови у позові та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у справах про поділ майна подружжя обов`язок доказування обставин щодо відчуження майна, яке перебувало у спільній сумісній власності, не в інтересах сім`ї, для спростування доводів позивача, покладається на відповідача. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15, яку не врахували суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації вартості частки відчужених відповідачем транспортних засобів (навантажувач фронтальний Т-1566 та екскаватор колісний ЕО-2621). Крім того, такий же обов`язок доказування, на думку позивача, покладається на відповідача й щодо отриманих ним доходів від здійснення підприємницької діяльності. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про належність спірних земельних ділянок на праві особистої приватної власності відповідача, оскільки вони набуті сторонами у період шлюбу та за спільні кошти, а тому є такими, що належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Оскільки судові рішення в частині поділу автомобілів Renault Sandero,

2010 року випуску, ВАЗ-21099, 2003 року випуску, КАМАЗ-5511, 1983 року випуску, КАМАЗ-5511, 1990 року випуску, КАМАЗ-5410, 1983 року випуску, трактора колісного МТЗ-82.1, напівпричепа-платформи ОДАЗ-9370 не оскаржуються, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в цій частині колегією суддів не перевіряється.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 22 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30 серпня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду від 20 листопада 2018 року.

За час спільного проживання подружжям за спільні кошти було набуто автомобіль Renault Sandero, 2010 року випуску; автомобіль ВАЗ-21099,

2003 року випуску; автомобіль КАМАЗ-5511, 1983 року випуску; автомобіль КАМАЗ-5511, 1990 року випуску; автомобіль КАМАЗ-5410, 1983 року випуску; трактор колісний МТЗ-82.1; напівпричіп-платформа ОДАЗ-9370; навантажувач фронтальний Т-1566; екскаватор колісний ЕО-2621.

Згідно з відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 10 червня 2022 року навантажувач фронтальний Т-1566 знятий з обліку 26 жовтня 2015 року; екскаватор колісний ЕО-2621 знятий з обліку 01 липня 2009 року (а. с. 177-178, т. 2)

Згідно з даними декларацій про доходи, що містяться у публічному доступі, відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано дохід від підприємницької діяльності: у 2016 році в розмірі 763 734,00 грн, у 2017 році в розмірі 340 652,00 грн, у 2018 році - у розмірі 1 110 383 грн, а всього на загальну суму 2 214 769,00 грн.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯА №467900, виданим 06 травня 2005 року на підставі рішення Жашківської міської ради від 20 січня 2003 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,0300 га, кадастровий номер 7120910100:02:001:0215, яка розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Судами установлено і сторонами не заперечувалось, що на цій земельній ділянці створене нерухоме майно, яке є власністю дочки сторін у справі ОСОБА_3 .

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серії

ЯЖ №406310, виданим 03 вересня 2008 року на підставі рішення Старівської сільської ради від 22 квітня 2008 року №2299-24-V, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2498 га, кадастровий номер 3220887601:01:024:0034, яка розташована у с. Старе Бориспільського району Київської області, цільове призначення - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Судами установлено і сторонами не заперечувалось, що на цій земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке перебуває у спільній частковій власності та набуте в порядку приватизації подружжям ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх спільною дочкою ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті

63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц

(провадження № 14-325цс18).

Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Щодо нерухомого майна

Судами установлено, що земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий номер 7120910100:02:001:0215, яка розташована на

АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2498 га, кадастровий номер 3220887601:01:024:0034, яка розташована у с. Старе Бориспільського району Київської області надано у власність відповідача із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, що підтверджується наявними у матеріалах справи державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯА №467900, ЯЖ №406310, виданими 06 травня 2005 року та 03 вересня 2008 року відповідно.

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7(зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня

2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Як зазначалося позивачем у позовній заяві, на земельній ділянці площею 0,2498 га, кадастровий номер 3220887601:01:024:0034, яка розташована в

с. Старе Бориспільського району Київської області, знаходиться нерухоме майно, яке перебуває у спільній частковій власності та набуте в порядку приватизації подружжям ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх спільною дочкою ОСОБА_3 .

Також, як встановлено судом першої інстанції, на земельній ділянці, площею 0,0300 га, кадастровий номер 7120910100:02:001:0215, яка розташована на АДРЕСА_1 , створене нерухоме майно, яке є власністю її спільної з відповідачем доньки ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).

З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Оскільки до участі у справі у якості відповідача не залучено особу, права та обов`язки якого стосуються позовні вимоги про поділ земельної ділянки, зокрема ОСОБА_3 , яка є співвласником нерухомого майна, що розташоване на спірних земельних ділянках, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ означених земельних ділянок між подружжям.

Наведене не позбавляє позивача у визначений чинним законодавством спосіб звернутися до належних відповідачів за захистом права на частку у праві власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887601:01:024:0034, як співвласника нерухомого майна, для будівництва та обслуговування якого була виділена земельна ділянка.

Щодо поділу рухомого майна

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.

Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Установлено, що ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі з позивачем відчужив спільне сумісне рухоме майно подружжя, зокрема навантажувач фронтальний Т-1566 та екскаватор колісний ЕО-2621, без згоди своєї дружини, оскільки зворотного матеріали справи не містять і відповідач цього не спростував.

Суди попередніх інстанції, аргументуючи свою позицію стосовно відсутності підстав для стягнення такої компенсації, виходили із того, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що отримані внаслідок відчуження транспортних засобів кошти були використані відповідачем не на потреби сім`ї.

Верховний Суд вважає такий висновок помилковим, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували, що факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження

№ 61-19420св18) та від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20 (провадження № 61-21406св21).

Тобто суди попередніх інстанцій помилково переклали обов`язок доказування факту спрямованості отриманих відповідачем коштів від реалізації спірного рухомого майна (навантажувача фронтального Т-1566 та екскаватора колісного ЕО-2621) на позивача, чим порушили норми цивільно-процесуального законодавства щодо здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Верховний Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що отримані від реалізації спірного рухомого майна кошти були витрачені в інтересах сім`ї, такі докази відповідач не надав.

Таким чином, позивач має право на компенсацію вартості частки навантажувача фронтального Т-1566 та екскаватора колісного ЕО-2621.

Суди попередніх інстанцій виходили із того, що надані позивачем звіти про оцінку спірного рухомого майна не є належними доказами, оскільки його вартість, на думку судів, повинна визначатись станом на час продажу цього майна, а не на час розгляду справи судом.

Верховний Суд також не погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям,

а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, а не на час продажу майна, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

До подібних висновків дійшов Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 127/7029/15 (провадження № 61-9018сво18) та зазначив, що такий підхід визначення вартості майна є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Так, на час розгляду справи, відповідно до звіту про оцінку екскаватора колісного ЕО-2621 від 26 листопада 2019 року його ринкова вартість станом на дату оцінку складає 93 733 грн. Згідно зі звітом про оцінку навантажувача фронтального Т-1566 від 26 листопада 2019 року його ринкова вартість станом на дату оцінку складає 209 268 грн (а. с. 257-270, т. 1, а. с. 1-4, т. 2).

Отже розмір компенсації частки екскаватора колісного ЕО-2621

становить 46 866,50 грн, а частки навантажувача фронтального Т-1566 - 104 634 грн.

Разом з тим позивач у позовній заяві просила стягнути компенсацію вартості частки навантажувача фронтального Т-1566 у розмірі 30 000 грн, а тому відповідно до диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (стаття 13 ЦПК України), то колегія суддів дійшла висновку про стягнення компенсації вартості частки навантажувача фронтального Т-1566 саме у заявленому у позовній заяві розмірі 30 000 грн, інакше це буде виходом за межі позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація вартості частки навантажувача фронтального Т-1566 у розмірі 30 000 грн, та вартості частки екскаватора колісного ЕО-2621 у розмірі 46 866,50 грн (заявлений розмір у позові становить 50 000 грн), а всього 76 866, 50 грн.

Оцінюючи інші доводи касаційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ доходів від підприємницької діяльності відповідача, оскільки ці доходи були у володінні подружжя під час шлюбу, отже сторони мали можливість та право розпорядитися ними спільно за взаємною згодою, а доказів того, що чоловік використав кошти, отримані від підприємницької діяльності, не в інтересах сім`ї позивачкою не надано.

Крім того, надані позивачем декларації відповідача, в яких відображено дохід відповідача за 2016-2018 роки у розмірі 2 214 769,00 грн, не можуть бути підставою для стягнення їх частини, оскільки дохід розраховується як загальна сума грошей, отримана в результаті реалізації товарів або послуг, в той час як прибуток - це дохід з відрахуванням витрат на виробництво, придбання і збут товарів або послуг. Таким чином заявлені позивачем кошти включають в себе не лише прибуток (заробіток) підприємця, який можна було б визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя, але й кошти, які включають в себе собівартість виготовлення та реалізації продукції. При цьому доказів, з яких можливо б було встановити чистий прибуток, отриманий таким суб`єктом підприємницької діяльності за заявлений період, до справи позивачем представлено не було.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 вересня 2021 року у справі № 755/20605/15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості частки навантажувача фронтального Т-1566 та екскаватора колісного ЕО-2621підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача такої компенсації у розмірі 76 866, 50 грн.

В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з положеннями частин першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 141 ЦПК України, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у порядку розподілу судових витрат, складає 8 502,60 грн (8 644,50 грн сплаченого судового збору у суді апеляційної інстанції + 12 612 грн сплаченого судового збору у суді касаційної інстанції х 40% розміру задоволення вимог апеляційної і касаційної скарг).

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Баховський Михайло Михайлович, задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки відчуженого рухомого майна скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки екскаватора колісного

ЕО-2621, 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , та навантажувача фронтального Т-1566, 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 76 866, 50 грн.

В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 502,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович