Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №319/151/19
Постанова КЦС ВП від 01.03.2023 року у справі №319/151/19

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 319/151/19

провадження № 61-9536св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Українська залізниця», філія «Центр управління промисловістю» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сліпченка Володимира Івановича на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця», треті особи: професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом в.о. директора філії «Центр управління промисловістю» Шульги О. А. № 06-ос/тр від 10 січня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» акціонерного товариства «Українська залізниця» у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, згідно з положеннями пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Зазначав, що він відносився до категорії посадових осіб і на нього поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, однак при його звільненні мали бути дотримані не лише формальні гарантії такого звільнення у вигляді виплати не менше ніж шестимісячного середнього заробітку, а й передбачена законом процедура звільнення власником або уповноваженим ним органом, а саме шляхом прийняття самого управлінського рішення про розірвання трудового договору та оформлення кадрового рішення про звільнення. Однак про звільнення позивача було видано єдиний наказ в.о. директора філії «Центр управління промисловістю» Шульги О. А. про звільнення, в якому міститься саме управлінське рішення про розірвання трудового договору, на що Шульга О. А. повноважень не має, і безпосередньо кадрове рішення про звільнення. Виходячи з аналізу положень Статуту АТ «Українська залізниця», лише голова правління мав право приймати таке кадрове рішення.

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що його звільнення відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України в період його тимчасової непрацездатності. Додатково, як на підтвердження незаконності звільнення, позивач посилається на незаконність і безпідставність скасування наказу про надання позивачу чергової відпустки з 04 січня 2019 за 2018 рік.

З огляду на вищезазначене, з посиланням на частину третю статті 99 ЦК України, статтю 89 ГК України, порушення пункту 5 частини першої статті 41, частини третьої статті 40 КЗпП України, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ № 06-ос/тр від 10 січня 2019 року про звільнення, поновити його на посаді начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» АТ «Українська залізниця», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду

від 14 червня 2022 року, провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом в порядку господарського судочинства.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки позивачем оскаржується дотримання органом управління процедури ухвалення рішення про припинення його повноважень на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, даний спір щодо визнання незаконним та скасування наказу в.о. директора філії «Центр управління промисловістю» Шульги О.А. №06-ос/тр від 10 січня 2019 року про звільнення з посади начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» акціонерного товариства «Українська залізниця» у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, згідно положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлення позивача на роботі та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відноситься до юрисдикції господарських судів.

Апеляційний суд відхилив доводи позивача про наявність трудового спору між сторонами, оскільки реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

При цьому, апеляційним судом враховані висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18) і від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19).

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Сліпченка В. І. на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя

від 13 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 14 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сліпченко В. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17, провадження № 61-26664св18, від 27 квітня 2022 року у справі № 161/10904/20, провадження № 61-139св22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що він не був членом наглядової ради чи правління ПАТ «Укрзалізниця», а працював на посаді начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» акціонерного товариства «Українська залізниця», яка не є самостійною юридичною особою, а отже його посада не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вважає неправильним застосування норм матеріального права, а саме тлумачення судами пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та поширення цього положення на суб`єктів трудових відносин, які мають бути звільнені за загальною процедурою, передбаченою нормами трудового законодавства з відповідними гарантіями від незаконного звільнення, із зазначенням відповідних підстав.

Вважає безпідставним закриття провадження по справі після двох років проведення судових засідань, у зв`язку із непідсудністю справи цивільному судочинству.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом по особовому складу першого заступника начальника філії «Центр управління промисловістю» ПАТ «Українська залізниця» від 29 листопада 2016 року № 236/ос ОСОБА_1 був призначений з 01 грудня 2016 року на посаду начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» ПАТ «Українська залізниця», підстава - заява ОСОБА_1 , лист-погодження ПАТ «Укрзалізниця» від 25 листопада 2016 року № ЦКадр-25/2485.

Наказом в.о. директора філії «Центр управління промисловістю» Шульги О. А. №06-ос/тр від 10 січня 2019 року позивача було звільнено з посади начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» акціонерного товариства «Українська залізниця» у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, згідно положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Згідно з пунктом 2 наказу виплачено вихідну допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

Повноваження Шульги О. А. підтверджуються наказом АТ «Укрзалізниця» від 29 листопада 2018 року № 2396/ос про покладення виконання обов`язків директора Філії «Центр управління промисловістю» акціонерного товариства «Українська залізниця» на Шульгу О. А. , наказом в.о. директора філії

Шульги О. А. від 30 листопада 2018 року №265-ос/тр по особовому складу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто, підставою для розірвання договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (постанови Великої Палати Верховного Суду:

від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, провадження № 14-1цс19, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16, провадження № 12-100гс19).

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України).

Тобто здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 Цивільного кодексу України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і підставою такого звільнення може бути посилання на пункт 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).

Разом з тим, судами не враховано, що розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

У законодавстві про працю визначення поняття «посадова особа» немає.

Для заповнення цієї прогалини Державна інспекція України з питань праці надала роз`яснення від 24 липня 2014 року, згідно з якими до категорії «посадові особи» у розумінні пункту 5 статті 41 КЗпП України можна віднести, зокрема, категорію працівників, визначених як:

«посадові особи» - у статті 2 Закону України «Про державну службу»

та статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»;

«службові особи» - у примітці до статті 364 КК України, до яких належать, у тому числі: особи, які обіймають постійно чи тимчасово на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом чи повноважною особою такого підприємства, установи, організації. Службова особа наділена певним обсягом повноважень і в їх межах має право вчиняти дії, що породжують, змінюють або припиняють конкретні правовідносини (наприклад, право прийняття та звільнення працівників, застосування дисциплінарних чи адміністративних стягнень тощо).

При цьому інспекція зробила висновок, що терміни «посадова особа» та «службова особа» є синонімічними.

Крім того, поняття «посадова особа» розкрито і в ГК України щодо посадових осіб підприємств, у тому числі заснованих на державній формі власності (державних підприємств). Зокрема, одним із видів підприємств є державне підприємство, що діє на основі державної власності (абзац п`ятий частини першої статті 63 ГК України).

У частині третій статті 65 ГК України вказано, що керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України).

У пункті 23 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що посадові особи органів акціонерного товариства - це фізичні особи - голова та члени наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17, провадження № 61-26664св18, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19, провадження

№ 61-9626св20, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 646/4106/20, провадження № 61-3373св21 та інших.

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, по-перше, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті, й, по-друге, передбачена законодавством чи статутом процедура припинення повноважень такої посадової особи за рішенням власника, адже наявність юридичного факту - припинення повноваження посадової особи за рішенням власника в особі відповідного органу управління, повинно передувати звільненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вказане підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 вересня 2020 року у справі

№ 205/4196/18, провадження № 14-670цс19, від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц, провадження № 14-113цс20, від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, провадження № 14-115цс20, від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19, провадження № 14-163цс20).

Також аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19 (провадження № 61-3796сво21).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду робить висновок про те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Проте вказане стосується посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції по управлінню за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

Щодо інших посадових осіб, то розірвання з ними трудового договору має відбуватись на інших підставах, встановлених трудовим законодавством, що також передбачає дотримання відповідних встановлених цим законодавством гарантій.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводи позивача про те, що він не був членом наглядової ради чи правління ПАТ «Укрзалізниця», а працював на посаді начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» акціонерного товариства «Українська залізниця», яка не є самостійною юридичною особою, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі у зв`язку із підвідомчістю спору до юрисдикції господарського суду.

Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду

від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17, провадження

№ 61-26664св18, від 27 квітня 2022 року у справі № 161/10904/20, провадження № 61-139св22, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із доводами, наведеними позивачем у касаційній скарзі про те, що саме лише найменування посади не дає підстав для набуття статусу «посадової особи».

При цьому, судами не враховано, що до юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення), проте в даному випадку ОСОБА_1 працював на посаді начальника виробничого підрозділу «Трудівський кар`єр» філії «Центр управління промисловістю» акціонерного товариства «Українська залізниця».

З огляду на вказане, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, формально пославшись на те, що спірпро припинення повноважень на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України відноситься до юрисдикції господарських судів, належним чином не дослідив правовідносини сторін у справі, не врахував посаду, з якої був звільнений позивач, дійшовши необґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені судові рішення - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сліпченка Володимира Івановича задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта