Постанова

Іменем України

1 березня 2019 року

м. Київ

справа № 161/1485/16-ц

провадження № 61-48484св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

СімоненкоВ. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С.Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Матвійчук Л.В.,

ВСТАНОВИВ:

1 Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № MRTG-000000014513 від 12 вересня 2008 року в розмірі 111 тис. 495 (сто одинадцять тисяч чотириста дев'яносто п'ять) доларів США 78 центів, що еквівалентно 2 млн 579 тис. 732 (два мільйони п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч сімсот тридцять дві) грн. 15 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 38 тис. 695 (тридцять вісім тисяч шістсот дев'яносто п'ять) грн. 98 коп. судового збору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, 29 жовтня 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Апеляційний суд урахувавши, що апеляційна скарга відповідачем, яка була повідомлена про розгляд справи на 20 липня 2016 року належним чином, подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а тому, відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 слід відмовити.

При цьому апеляційний суд врахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини, згідно якої реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також апеляційний суд зазначив, що обставин щодо існування непереборної сили, що призвела до пропуску строку на апеляційне оскарження, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись невідповідність висновку суду апеляційної інстанції принципу верховенства права, Конституції України, рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року № 1-7/99 та від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007, а також нормам процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення апеляційний суд не звернув увагу, що станом на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у даній справі закон не передбачав обов'язок суду апеляційної інстанції відмовляти у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а пов'язував можливість відкриття апеляційного провадження з оцінкою судом поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження (частина третя статті 297 ЦПК України у відповідній редакції).

ОСОБА_4 також зазначила, що її доводи узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18).

Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час розгляду справи апеляційний суд встановив, що відповідач ОСОБА_4 неодноразово викликалася та не з'являлась в судові засідання, про які їй достеменно було відомо в даній справі, зокрема поштові відправлення адресовані ОСОБА_4 повертались за закінченням терміну зберігання.

Про судове засідання призначене на 1 квітня 2016 року ОСОБА_4 була повідомлена 24 березня 2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення; судове засідання 1 квітня 2016 року проводилось за участі представника відповідача ОСОБА_4 - Романчука С.А, який заявив клопотання про відкладення розгляду справи для досудового врегулювання спору.

У судовому засіданні 10 травня 2016 року продовжено перерву для врегулювання спору між сторонами, про що повідомлено представника відповідача під розписку.

Повідомлення про призначене на 20 липня 2016 судове засідання у даній справі було вручено повнолітньому члену сім'ї відповідача відповідно до вимог частини третьої статті 76 ЦПК України в редакції 2004 року.

Копія ухваленого 20 липня 2016 року заочного рішення отримана відповідачем особисто 12 серпня 2016 року, а 22 серпня 2016 року відповідачем подано до суду заяву про перегляд заочного рішення.

Повідомлення про розгляд справи за заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_4 отримала 21 вересня 2016 року та подала клопотання про відкладення судового засідання на будь який інший, зручний для суду час.

Після неодноразової неявки відповідача в судові засідання та не зазначення поважних причин неявки, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2016 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення від 20 липня 2016 року у даній справі відмовлено. Розгляд заяви відбувся без участі сторін.

1. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом пункту 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_4 була подана 29 жовтня 2018 року, то апеляційний суд вірно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

При цьому ОСОБА_4 знала про існування заочного рішення заочного рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року, копію якого їй було вручено особисто 12 серпня 2016 року. 22 серпня 2018 року ОСОБА_4 подала заяву про перегляд заочного рішення, яку 22 листопада 2016 року судом було розглянуто та у задоволенні заяви відмовлено. Проте лише 29 жовтня 2018 року, тобто через понад два роки з часу ухвалення та отримання відповідачкою заочного рішення, воно було оскаржено до апеляційного суду.

ОСОБА_4 знала про існування заочного рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 липня 2016 року, копію якого їй було вручено особисто 12 серпня 2016 року, проте лише 29 жовтня 2018 року, тобто через понад два роки з часу ухвалення та отримання відповідачкою заочного рішення, воно було оскаржено до апеляційного суду.

Враховуючи вищевказані норми процесуального законодавства та фактичні обставини справи, практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд правильно виходив із того, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити, оскільки відповідно до положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент подання апеляційної скарги), незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

6 лютого 2019 року Обєднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розглядаючи справу № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) відійшла від висновку, викладеному у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги.

А отже, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) не може бути прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_4 залишається без задоволення, а ухвала апеляційної інстанцій - без змін, її клопотання про зупинення виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2018 рокуне підлягає розгляду.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О.Лесько

С. Ю.Мартєв