Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 759/7717/14-ц

провадження № 61-1647св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідачів - ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - департамент соціальної політики Київської міської державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Державної міграційної служби Святошинського районного відділу головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - прокуратура Святошинського району м. Києва;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на вул. Котельникова, 32/11 в м. Києвіна рішення апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Ящук Т. І., Чобіток А. О., Оніщука М. І. від 14 січня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

08 травня 2014 року спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на АДРЕСА_2 (далі - Спеціалізований будинок на Котельникова) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, департамент соціальної політики Київської міської державної адміністрації, відділ Державної міграційної служби Святошинського районного відділу головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, прокуратура Святошинського району м. Києва, про скасування розпорядження органу приватизації, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та скасування державної реєстрації.

Позовна заява обґрунтована тим, що житловий будинок АДРЕСА_2 підпорядкований департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації.

Зазначає про те, що оскільки, крім житлових приміщень, в указаному вище будинку також спеціально побудовано і облаштовано кабінети для медичного та іншого обслуговування осіб похилого віку та інвалідів, а також пандуси, тому зазначене нерухоме майно є будинком спеціального соціального призначення, який розрахований для проживання одиноких громадян похилого віку та інвалідів м. Києва, і будувався вказаний будинок саме для цієї мети.

Позивач вказував, що ОСОБА_3 27 грудня 1987 року було надано квартиру НОМЕР_1 в згаданому вище житловому будинку в якості соціального житла, куди вона 23 квітня 1991 року зареєструвала свою неповнолітню на той час онуку ОСОБА_4, після чого відповідачі 12 квітня 1994 року отримали у власність шляхом приватизації в рівних частках спірну квартиру.

Позивач зауважує, що реєстрація інших осіб та приватизація житлового фонду спеціального соціального призначення законодавством не передбачена, у зв'язку із чим, вважає, що реєстрація ОСОБА_4 в спірній квартирі та приватизація відповідачами цієї квартири є незаконними.

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив розпорядження Ленінградської ради народних депутатів м. Києва від 12 квітня 1994 року про приватизацію ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 скасувати, визнати свідоцтво про право власності на житло, видане Ленінградською районною радою народних депутатів м. Києва 12 квітня 1994 року згідно з розпорядженням Ленінградської ради народних депутатів м. Києва № 1825 від 12 квітня 1994 року, відповідно до якого ОСОБА_3 і ОСОБА_4 отримали у власність шляхом приватизації в рівних частках квартиру АДРЕСА_1, недійсним та скасувати державну реєстрацію ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва у складі головуючого судді Чалої А. П. від 30 жовтня 2014 року позов задоволено. Розпорядження Ленінградської ради народних депутатів м. Києва № 1825 від 12 квітня 1994 року про приватизацію ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 скасовано; визнано свідоцтво про право власності на житло, видане Ленінградською районною радою народних депутатів м. Києва 12 квітня 1994 року, згідно із розпорядженням Ленінградської ради народних депутатів м. Києва № 1825 від 12 квітня 1994 року, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали у власність шляхом приватизації в рівних частках квартиру АДРЕСА_1, недійсним; реєстрацію ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі АДРЕСА_1, скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що для проживання ОСОБА_3 як одинокій особі похилого віку надано за погодженням відповідних державних органів соціальне житло в житловому будинку по АДРЕСА_2 який, з огляду на відповідні технічні характеристики, особливості обслуговування та додаткові умови для поселення в нього осіб, має статус соціального житла та приватизація квартир в якому не передбачена; ОСОБА_4 не мала права на реєстрацію в житловому будинку спеціального соціального призначення та її реєстрація проводилась без відома і згоди соціальних органів.

Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року, рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що як підтвердження наявності в будинку по АДРЕСА_2 статусу соціального житла та перебування його на праві оперативного управління територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів, так і наявності норм законодавства, що забороняють його приватизацію на час її вчинення відсутні; визначену законом процедуру оформлення приватизаційних документів ОСОБА_3 було дотримано, та доказів здійснення нею неправомірних дій при подачі документів для проведення приватизації спірної квартири не надано; позивачем вимог до органів приватизації заявлено не було; ОСОБА_4 на законних підставах зареєстрована у спірному житловому приміщенні.

03 лютого 2016 року Спеціалізованим будинком на Котельникова подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить рішення апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року скасувати, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2014 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, заявник вказує на те, що з огляду на технічну документацію житлового будинку по АДРЕСА_2, де крім житлових приміщень, містився комплекс нежитлових приміщень для розміщення служб соціально-побутового призначення та медичного обслуговування, що є характерним саме для житла соціального призначення; ОСОБА_3, за її ж клопотанням та за узгодженням відповідних органів було надано соціальне житло; ОСОБА_4 не входила до переліку осіб, що мали право на реєстрацію в житловому будинку спеціального соціального призначення.

22 березня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

16 травня 2016 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в якому зазначено про те, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим; усі нормативно-правові акти щодо визначення спеціального статусу спірного будинку прийняті після вселення та приватизації відповідачами квартири, у зв'язку із чим, просить касаційну скаргу відхилити.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року справу за позовом Спеціалізованого будинку на АДРЕСА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, департамент соціальної політики Київської міської державної адміністрації, відділ Державної міграційної служби Святошинського районного відділу головного управління державної міграційної служби України в м. Києві, прокуратура Святошинського району м. Києва, про скасування розпорядження органу приватизації, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та скасування державної реєстрації призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що від 16 березня 1987 року виконкомом Київської міської Ради народних депутатів вирішено здійснити ряд заходів на рівні місцевих органів, направлених на покращення життя та обслуговування такої категорії осіб як особи похилого віку та інваліди та забезпечити введення в експлуатацію житлового будинку для одиноких громадян похилого віку з комплексом служб соціально-побутового призначення з приміщеннями для трудової діяльності пенсіонерів по АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 184, 184 зворот, 185).

Наказом від 03 вересня 1987 року управління соціального забезпечення Київського міського виконкому, було дано вказівку по створенню з 01 жовтня 1987 року територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів житлового будинку одиноких громадян по АДРЕСА_2 затвердженню положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів, штатного розкладу та інше (т. 1 а. с. 186).

Наказом від 08 січня 1988 року управління житлового господарства виконкому Ленінградської районної Ради народних депутатів, житловий будинок по АДРЕСА_2 був переданий на баланс житлово-експлуатаційної контори № 1108 (т. 1 а. с. 243-244).

Рішенням виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів від 05 березня 1988 року № 151 було надано згоду на надання житлової площі одиноким, похилого віку громадянам, в тому числі, ОСОБА_3 квартиру НОМЕР_1, жилою площею 16,5 кв. м. у будинку АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 6-8).

27 грудня 1988 року ОСОБА_3 було видано ордер на вищевказане житлове приміщення (т. 1 а. с. 9).

Згідно із технічною документацією, станом на 21 червня 1989 року житловий будинок по АДРЕСА_2 має житлові приміщення у вигляді однокімнатних квартир, а також нежитлові приміщення для торгівлі, побутового обслуговування, лікувально-санітарні, культурно-освітні (т. 1 а. с. 232-240).

Рішенням виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів від 08 квітня 1991 року ОСОБА_3, що мешкає у АДРЕСА_2, була призначена опікуном над ОСОБА_4, 1978 року народження, у зв'язку зі смертю матері. Батька у дитини не було (т. 1 а. с. 34).

Згідно із довідкою, виданою житлово-експлуатаційною конторою № 810 комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (далі - КП УЖГ Святошинського району м. Києва) від 20 серпня 2008 року № 1086, онука ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зареєстрована у спірній квартирі 23 квітня 1991 року (т. 1 а. с. 41).

Розпорядженням органу приватизації Ленінградської районної ради народних депутатів м. Києва, як органом приватизації, від 12 квітня 1994 року задоволено прохання наймача ОСОБА_3, передано квартиру АДРЕСА_3 у спільну часткову власність відповідачів (т. 1 а. с. 36).

12 квітня 1994 року Ленінградською районною радою народних депутатів м. Києва видано свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є власниками зазначеної квартири у рівних долях. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон). Свідоцтво про право власності на житло зареєстроване у Київському міському бюро технічної інвентаризації 19 квітня 1994 року (т. 1 а. с. 37).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08 червня 1998 року було затверджено положення про спеціалізований жилий будинок для ветеранів війни та праці по АДРЕСА_2 у Ленінградському районі м. Києва (т. 1 а. с. 245-250).

Рішенням від 26 серпня 2010 року Святошинської районної в м. Києві Ради передано до комунальної власності територіальної громади м. Києва спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів по АДРЕСА_2 що перебуває на балансі КП УЖГ Святошинського району м. Києва (т. 2 а. с. 13, 14).

На підставі розпорядження від 01 листопада 2011 року виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) «Про передачу основних засобів комунальної власності територіальної громади м. Києва», закріплено на праві оперативного управління за головним управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) спеціалізований будинок загальною площею 3 054 кв. м по АДРЕСА_2 у Святошинському районі м. Києва (т. 1 а. с. 197).

Розпорядженням Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 09 грудня 2011 року, прийнято рішення відділу з питань майна комунальної власності забезпечити передачу житлового будинку по АДРЕСА_2 загальною площею 3 054 кв. м головному управлінню праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у встановленому законодавством порядку (т. 2 а. с. 15).

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно із пунктом 10 статті 8 Закону органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Так, Законом України від 12 січня 2006 року № 3334-IV«Про житловий фонд соціального призначення», що набрав чинності з 01 січня 2007 року, передбачено, що соціальне житло - житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», визначено, що соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Апеляційний суд, встановивши те, що спірні правовідносини з приводу вселення ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1, а також проведення приватизації зазначеного житлового приміщення виникли в період з грудня 1987 року по квітень 1994 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що місцевим судом, під час розгляду справи застосовано закон, який не діяв на час їх виникнення, а тому не регулює правовідносин, які виникли до набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України), тобто суд першої інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Судом апеляційної інстанції правильно з'ясовано те, що на момент приватизації спірне нерухоме майно перебувало у комунальній власності, і у той період не існувало законодавчої заборони на приватизацію житлового фонду соціального призначення.

Також апеляційним судом достовірно встановлено, що статус житлового будинку по АДРЕСА_2 як соціального, встановлено розпорядженням органу виконавчої влади тільки у 1998 році та, лише з 01 листопада 2011 року житловий будинок було закріплено на праві оперативного управління за головним управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради, тобто після отримання ОСОБА_3 ордера на спірне житлове приміщення та його приватизації. На підставі встановлених обставин апеляційним судом зроблений законний та обґрунтований висновок, з урахуванням передбаченого пунктом 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вичерпного переліку об'єктів приватизації, що не підлягають приватизації, про відсутність правових підстав для визнання проведеної приватизації квартири НОМЕР_1 у вищевказаному житловому будинку неправомірною.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові в частині скасування розпорядження органу приватизації,правильно зазначив про те, що передбачений Законом порядок оформлення приватизаційних документів відповідачами дотримано, а підтвердження вчинення з боку відповідачів будь-яких неправомірних дій під час подачі документів для проведення приватизації спірної квартири відсутні, з урахуванням того, що жодних вимог позивачем до відповідних органів місцевого самоврядування та клопотань про залучення до участі у справі в якості співвідповідачів заявлено не було.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо відсутності підстав для скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі, так як на момент її реєстрації (23 квітня 1991 року) остання була неповнолітньою, вселилася як член сім'ї та підопічна ОСОБА_3, а згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Лише з 1998 року було запроваджено заборону на прописку у житловому будинку АДРЕСА_2 інших осіб, тобто після набуття відповідачами права власності на квартиру НОМЕР_1 в цьому будинку.

Встановлено, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку обставин справи і висновків апеляційного суду не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на вАДРЕСА_2залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф.Хопта

Ю.В.Черняк