Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 757/33799/15-ц

провадження № 61-2846св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., КратаВ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

відповідач - Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_5, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року у складі колегії суддів Панченка М. М., Побірченко Т. І., Барановської Л. В.,

встановив :

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 грудня 2016 року справу № 757/33799/15-цпризначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 757/33799/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Міністерства внутрішніх справ України, у якому просив визнати недостовірною та такою, що порочить, принижує честь, гідність та його ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в ході проведення Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_6 брифінгу для засобів масової інформації, а саме: «Я впрямую обвиняю ОСОБА_4 и его партию «Свобода». Я считаю, что это преступление, а не политическая позиция… я не знаю, почему мы должны платить такую цену и зачем это. И зачем это ему… Из-за того, лишь, что он сейчас находится не во власти? Так служение Украине бывает таким. Реализуйте себя, служи и дальше уходи. Так будет с каждым. Со мной, со всеми остальными … ОСОБА_4 не привел протестующих под Верховную Раду. Он привел бандитов, которые убивали и калечили наших солдат. Вот моя позиция…».

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 безпідставно та бездоказово, не посилаючись на будь-які офіційні матеріали розслідування, звинуватив його у вчиненні дій, що призвели до побиття та вбивства правоохоронців, які під час мітингу охороняли Верховну Раду ІНФОРМАЦІЯ_1.

Оскільки внаслідок висловлювання ОСОБА_6 образливих звинувачень порушено його особисте немайнове право на недоторканність честі, гідності та ділової репутації, просив зобов'язати Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 спростувати указану недостовірну інформацію шляхом офіційного виступу на аналогічному найближчому брифінгу Міністерства внутрішніх справ України для засобів масової інформації після набрання рішенням чинності наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проведення мною брифінгу стосовно надання оцінки подіям, які мали місце під стінами Верховної Ради України цього ж дня, було поширено відомості, які не відповідають дійсності та принижують честь і гідність, ділову репутацію ОСОБА_4, а саме: «Я впрямую обвиняю ОСОБА_4 и его партию «Свобода». Я считаю, что это преступление, а не политическая позиция… я не знаю, почему мы должны платить такую цену и зачем это. И зачем это ему… Из-за того, лишь, что он сейчас находится не во власти? Так служение Украине бывает таким. Реализуйте себя, служи и дальше уходи. Так будет с каждым. Со мной, со всеми остальными … ОСОБА_4 не привел протестуючих под Верховную Раду. Он привел бандитов, которые убивали и калечили наших солдат. Вот моя позиция…». «Відомості про те, що ОСОБА_4, лідер ВО «Свобода», причетний до організації вибухів ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідають дійсності, не підтверджені жодними доказами і є такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року у складі судді Остапчук Т. В., позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність ОСОБА_4, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проведення брифінгу Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_6 на території Міністерства внутрішніх справ України, а саме: « … Я впрямую обвиняю ОСОБА_4 … Он привел бандитов, которые убивали и калечили наших солдат …».

Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України протягом одного місяця з дня набрання рішенням чинності провести брифінг та спростувати недостовірну інформацію, яка була поширена Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_6 у той же спосіб, а саме: «Спростування інформації: ІНФОРМАЦІЯ_1 на брифінгу на території Міністерства внутрішніх справ України була поширена інформація Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_6, в якій містились недостовірні відомості стосовно подій, які мали місце під стінами Верховної Ради України ІНФОРМАЦІЯ_1, такого змісту: « … Я впрямую обвиняю ОСОБА_4 … Он привел бандитов, которые убивали и калечили наших солдат …». «Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2016 року вказана інформація визнана недостовірною та такою, що принижує честь, гідність ОСОБА_4."

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 487 грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що характер висловлювань створює негативне враження і відношення до позивача щодо подій під Верховною Радою України та його безпосередню причетність до вчинення кримінального правопорушення, а інформацію, яка зазначена у виступі, можна перевірити на відповідність її факту, у зв'язку з чим вона не є оціночним судженням. Оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження викладених фактів на брифінгу, суд дійшов висновку про те, що вказана інформація є недостовірною.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_6 про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, здійснив втручання у право Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_6 на свободу вираження поглядів у спосіб, що не є необхідним у демократичному суспільстві, а тому допустив порушення статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Спірні висловлювання відповідача є лише оціночним судженням.

У квітні 2016 ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема частину другу статті 30, статтю 47-1 Закону України «Про інформацію», частину другу статті 19, частину третю статті 34, частину другу статті 62 Конституції України, частину другу статті 10 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод, та порушено норми процесуального права. Крім того, не було належним чином враховано практику Європейського суду з прав людини у подібних спорах.

У серпні 2016 року ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_7 подав заперечення, в яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_4 та залишити без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року як таке, що ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно, об'єктивно дослідивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний вислів є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, а тому його не можна перевірити на предмет відповідності дійсності та не підлягає спростуванню.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_6 під час брифінгу, який проводило Міністерство внутрішніх справ України з приводу подій, які сталися ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу приміщення Парламенту України, в ході яких мали місце поранення та загибель правоохоронців, повідомив засобам масової інформації наступне: «Я впрямую обвиняю ОСОБА_4 и его партию «Свобода». Я считаю, что это преступление, а не политическая позиция… я не знаю, почему мы должны платить такую цену и зачем это. И зачем это ему… Из-за того, лишь, что он сейчас находится не во власти? Так служение Украине бывает таким. Реализуйте себя, служи и дальше уходи. Так будет с каждым. Со мной, со всеми остальными … ОСОБА_4 не привел протестующих под Верховную Раду. Он привел бандитов, которые убивали и калечили наших солдат. Вот моя позиция…».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив із того, що інформація, яку він просить спростувати, за своїм змістом є оціночним судженням, що виражає суб'єктивну думку, та спростуванню не підлягає.

Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Згідно зі статтею 277 ЦК України і статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639 цс 17.

28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» Європейський суд із прав людини наголосив, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальної сфери, спорту чи в будь-якій іншій галузі).

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.

Судом встановлено, що Міністр внутрішніх справ України ОСОБА_6 під час брифінгу, що відбувся ІНФОРМАЦІЯ_1, висловив своє ставлення щодо загальновідомих подій, які сталися поблизу приміщення Парламенту України, в ході яких мали місце поранення та загибель правоохоронців, і з цього виступу не слідувало звинувачення у конкретних злочинних діях будь-кого, в тому числі й ОСОБА_4

З метою привернути увагу громадськості відповідач виразив суб'єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на події та власну оцінку поведінки позивача, оскільки саме останній був присутнім зі своїми однопартійцями на зазначеному мітингу, а також власну оцінку дій протестувальників.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що спірні висловлювання відповідача ОСОБА_6 є лише оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню.

Вирішуючи спір, суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 10, 58-60, 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи скарги про те, що суд неправильно застосував норми частини другої статті 30, статті 47-1 Закону України «Про інформацію», статті 62 Конституції України, а також не врахував практику Європейського суду з прав людини при розгляді справ «Мінеллі проти Швейцарії», «Аллєн де Рібмон проти Франції», у яких закріплено визначення поняття невинуватості, колегія суддів відхиляє, оскільки обставини у цих справах не є подібними.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_5, - залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат