Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 757/25503/15-ц

провадження № 61-85 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - комунальний заклад «Театрально-видовищний заклад культури «Театр пластичної драми на Печерську»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., від 25 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Театр пластичної драми на Печерську» (далі - КЗ «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську») про зобов'язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку, надання письмового розрахунку належних при звільненні сум, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, зайво утриманих із виплат при звільненні коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала за безстроковим трудовим договором у КЗ «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» на посаді головного бухгалтера. Зазначала, що 16 квітня 2015 року подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю. Однак, 30 квітня 2015 року її було звільнено з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Позивач вважала, що відповідач незаконно змінив правові підстави звільнення, чим порушив її права.

З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд: зобов'язати відповідача видати їй трудову книжку та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 травня 2015 року по 10 листопада 2015 року у сумі 15 065 грн; зобов'язати відповідача надати їй письмовий розрахунок належних при звільненні сум і стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 травня 2015 року по 8 липня 2015 у сумі 4 945 грн; змінити формулювання причини звільнення у наказі від 21 квітня 2015 року № 11-ВК і вказати точну причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (частина третя статті 38 КЗпП України); стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку у сумі

6 900 грн; стягнути з відповідача 15 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та зайво утримані із виплат при звільненні кошти у сумі 1 125 грн

22 коп.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 травня 2015 року по 10 листопада 2015 року у розмірі 15 065 грн; зобов'язано КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» надати ОСОБА_2 письмовий розрахунок належних при звільненні сум та стягнуто з КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1 травня 2015 року по 8 липня

2015 року у сумі 4 945 грн. Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_2 у наказі від 21 квітня 2015 року № 11-ВК і вказано точну причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (частина третя статті 38 КЗпП України), стягнуто з КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 6 900 грн та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача зайво утриманих виплат при звільнені коштів у сумі

1 125 грн 22 коп. відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавець самостійно змінив правову підставу розірвання трудового договору чим порушив права позивач. А також відповідач у день звільнення ОСОБА_2 не видав їй трудову книжку, що є підставою для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням апеляційного суду м. Києві від 25 травня 2016 року рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині відмовлено. Рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, про відшкодування моральної шкоди та в частині вирішення питання розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, за період з 1 травня

2015 року по 30 червня 2015 у розмірі 4 255 грн. Зменшено розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» на користь ОСОБА_2,

з 5 тис. грн до 1 тис. грн. Зменшено розмір судового збору, який підлягає стягненню з КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» у дохід держави, з 1 002 грн 40 коп. до 487 грн 20 коп. В решті рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено факт затримки видачі трудової книжки у період

з 1 липня 2015 року по 10 листопада 2015 року з вини роботодавця, оскільки ОСОБА_2 30 червня 2015 року отримала лист відповідача про необхідність з'явитися для отримання трудової книжки, проте за отриманням трудової книжки не з'явилася і не надала письмової згоди на отримання трудової книжки поштою. Крім того, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення, виходив з того, що КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську», змінюючи правову підставу розірвання трудового договору з ОСОБА_2, не порушив трудового законодавства.

23 липня 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення, апеляційний суд не взяв до уваги вимоги статті 38 КЗпП України та дійшов невірного висновку про відсутність порушень трудового законодавства з боку

КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську», а також не перевірив доводи щодо затримки видачі трудової книжки з вини відповідача у період

з 1 травня 2015 року по 10 листопада 2015 року, що в силу вимог частини четвертої статті 235 КЗпП України є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що рішення апеляційного суду в частині зменшення розміру моральної шкоди є немотивованим, оскільки не спростовує факту її моральних страждань.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

2 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що вересня 2013 року ОСОБА_2 працювала на посаді головного бухгалтера у комунальному закладі «Театрально-видовищний заклад культури «Театр пластичної драми на Печерську».

Рішенням Київської міської ради № 12/887 від 22 січня 2015 року реорганізовано Комунальний заклад «Театрально-видовищний заклад культури «Театр пластичної драми на Печерську» шляхом приєднання до театрально-видовищного закладу культури «Київський експериментальний театр «Золоті Ворота».

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 223

від 16 березня 2015 року утворено комісію з припинення Комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Театр пластичної драми на Печерську» та затверджено її склад.

16 квітня 2015 року ОСОБА_2 подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв'язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю.

Наказом комунального закладу «Театрально-видовищний заклад культури «Театр пластичної драми на Печерську» № 11-ВК від 21 квітня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з посади головного бухгалтера 30 квітня 2015 року за власним бажанням, на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Згідно із частиною четвертою статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 1 травня 2015 року по 30 червня 2015 року, оскільки ОСОБА_2

30 червня 2015 року отримала лист відповідача про необхідність з'явитись для отримання трудової книжки, проте за отриманням трудової книжки не з'явилася і не надала письмової згоди на отримання трудової книжки поштою.

Разом з тим, за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13.

Переглядаючи рішення районного суду, апеляційний суд зазначеного не врахував.

Вважаючи звільнення ОСОБА_2 на підставі частини першої статті 38 КЗпП України правомірним суд апеляційної інстанції, виходив із того, що включення позивача до складу комісії з припинення КП «ТВЗК «Театр пластичної драми на Печерську» та відкриття дверей приміщення, яке займала ОСОБА_2 та сейфуне потягло за собою істотного порушення трудових прав позивача.

При цьому апеляційний суд не врахував, що роботодавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи.

Крім того, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2912цс16.

Проте апеляційний суд зазначеного не врахував та залишив поза увагою те, що більш тривале порушення трудових прав позивача викликане невидачею трудової книжки.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю. В.Черняк