ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 733/702/15-ц

провадження № 61- 637св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О.,Погрібного С.О., Ступак О.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Державна акціонерна компанія «Хліб України»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 7 серпня 2015 року, ухвалене у складі судді Овчарика В. М., та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Губар В.С., ВисоцькоїН.В., ПозігунаМ.І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державної акціонерної компанії «Хліб України» (далі - ДАК «Хліб України), який згодом уточнив, і остаточно просив стягнути з ДАК «Хліб України» на його користь 2 508,84 грн за невиконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2006 року та наказу № 170-к від 26 травня 2006 року про поновлення його на роботі, 2 508,84 грн середнього заробітку за час затримки видачі дубліката трудової книжки за період з 5 червня 2006 року по 5 серпня 2006 року, 2 195,37 грн за невикористану відпустку та 2 195,37 грн матеріальної допомоги на оздоровлення. Крім цього, просив визнати робочими днями 30 березня 2005 року, 14 лютого 2006 року, 21 лютого 2016 року та 5 червня 2006 року, оскільки він був на роботі, та стягнути 132 грн заробітної плати за ці дні з розрахунку його заробітної плати згідно контракту у розмірі 1 000 грн.

Посилався на те, що з 2004 року він працював директором ДАК «Хліб України». В період з 7 вересня 2004 року по 26 травня 2006 року його тричі звільняли із займаної посади та двічі поновлювали на роботі. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2006 року його поновлено на роботі, проте вказане рішення залишено без виконання. Крім того, дублікат його трудової книжки знаходиться у відповідача.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 7 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що позивача неодноразово було звільнено та поновлено на посаді, а останнім наказом № 74-к від 2 березня 2006 року звільнено за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КзпП України, який у судовому порядку не оскаржено. При цьому на підставі судових рішень, ухвалених за позовами ОСОБА_4, що набрали законної сили, стягнено з ДАК «Хліб України» на користь ОСОБА_4 2 530,76 грн за вимушений прогул при затримці виконання рішення від 3 лютого 2006 року за період з 3 лютого 2006 року по 26 травня 2006 року та за період з 26 травня 2006 року по 5 червня 2006 року. Цим же рішенням стягнено середній заробіток за 4 дні в сумі 1 254,42 грн, які позивач просив визнати робочими. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі дубліката трудової книжки позивач не довів належними і допустимими доказами. Крім того, вирішуючи вимоги про стягнення відпускних та матеріальної допомоги, суд послався на пропуск позивачем без поважних причин встановленого законом тримісячного строку для звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Справа в апеляційному порядку переглядалась неодноразово і останньою ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_4, рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 7 серпня 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що з досліджених оригіналів книги обліку руху трудових книжок директорів дочірніх підприємств з 15 вересня 2001 року по 22 вересня 2010 року, журналу реєстрації трудових книжок та оригіналу особової справи позивача судом встановлено, що ОСОБА_4 надавав відповідачу трудову книжку та отримав її 16 вересня 2004 року і потім не повертав; записи про надання ОСОБА_4 відповідачеві дублікату трудової книжки відсутні. Крім того, апеляційний суд вказав на вирішення деяких заявлених позовних вимог судовими рішеннями, ухваленими у інших справах.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 7 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судові рішення не містять мотивів відмови у задоволенні позовних вимог і посилань на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, заявник вказує на не вирішення судом апеляційної інстанції заяви про відвід складу суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

ДАК «Хліб Україна» подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на те, що суди попередніх інстанцій всебічно та повно з?ясували обставини справи на які учасники посилались як на підставу своїх вимог і заперечень. Вважає, що оскаржувані позивачем судові рішення є законними та обґрунтованими і просить касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд .

29 грудня 2017 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 відповідно до контракту від 30 березня 2004 року працював на посаді директора ДП ДАК «Хліб України» «Ічнянський ХПП».

Із копії виписки з наказу № 415-к від 7 вересня 2004 року суди встановили, що ОСОБА_4 звільнено з посади директора ДП ДАК «Хліб України» «Ічнянський ХПП».

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2005 року, ухваленим у іншій справі ОСОБА_4 поновлено на роботі на посаді директора ДП ДАК «Хліб України» «Ічнянський ХПП» і додатковим рішенням цього ж суду від 5 квітня 2005 року його поновлено на вказаній посаді з 7 вересня 2004 року.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 14 липня 2005 року рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 лютого 2005 року та додаткове рішення цього ж суду від 5 квітня 2005 року залишені без змін.

На виконання рішення суду наказом ДАК «Хліб України» № 85-к від 29 березня 2005 року ОСОБА_4 поновлено на посаді з 7 вересня 2004 року.

Наказом № 86-к від 30 березня 2005 року ОСОБА_4 звільнено з посади директора ДП ДАК «Хліб України» «Ічнянський ХПП» у зв'язку із закінченням строку контракту.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2006 року ОСОБА_4 поновлено на роботі і 21 лютого 2006 року видано відповідний наказ № 53-к.

У подальшому наказом № 170-к від 26 травня 2006 року ДАК «Хліб України» внесені зміни до наказу № 53-к від 21 лютого 2006 року та зазначено про поновлення ОСОБА_4 на посаді директора з 30 березня 2005 року; з наказом позивач ознайомлений 5 червня 2006 року.

Також судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 29 червня 2006 року змінено рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 17 квітня 2006 року та стягнено з ДП ДАК «Хліб України» на користь ОСОБА_4 2 130,34 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з вересня 2004 року по 29 березня 2005 року.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 5 січня 2007 року стягнено з ДП ДАК «Хліб України» на користь ОСОБА_4 6 535,89 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2005 року по 2 лютого 2006 року. Цим же рішенням відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, матеріальної допомоги та відшкодування моральної шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 2 цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відмовляючи у задоволені позову в частині стягнення середнього заробітку за невиконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2006 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що на виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 3 лютого 2006 року відповідачем видано наказ № 53-к від 21 лютого 2006 року про поновлення ОСОБА_4 на роботі, за яким, з урахуванням змін, ОСОБА_4 поновлено на роботі з 30 березня 2005 року, і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Вирішуючи позов у частині стягнення середнього заробітку за невиконання наказу № 170-к від 26 травня 2006 року, суди попередніх інстанцій також дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, оскільки вказаним наказом внесені зміни до наказу № 53-к від 21 лютого 2006 року щодо зазначення дати поновлення позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі дубліката трудової книжки з 5 червня 2006 року по 5 серпня 2006 року, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з недоведення позивачем належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам, що ними встановлені, і ґрунтуються на законі.

Доводи заявника про те, що судами попередніх інстанцій на надано належної оцінки наданим у справі доказам безпідставні і спростовані змістом оскаржуваних судових рішень.

Повно і всебічно з?ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судових засіданнях, суди відобразили у судових рішеннях результати їх оцінки, навівши мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті, і ухвалили у вказаній частині законні та обґрунтовані судові рішення, висновки яких доводами касаційної скарги у цій частині не спростовані.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення коштів за невикористану відпустку та матеріальної допомоги на оздоровлення, а також в частині визнання робочими днями 30 березня 2005 року, 14 лютого 2006 року, 21 лютого 2016 року та 5 червня 2006 року і стягненні кошті за ці дні, суди попередніх інстанцій виходили з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, аналогічні позовні вимоги ОСОБА_4 вирішені.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Відповідно до пункту 2 частини першої 1 статті 205 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене або постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (частина 2 статті 223 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій).

Вирішуючи справу у цій частині, суди попередніх інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

За встановлених обставин ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення позову про стягнення коштів за невикористану відпустку та матеріальної допомоги на оздоровлення, а також в частині визнання чотирьох днів робочими і стягнення заробітної плати за роботу в ці дні не можуть вважатись законними й обґрунтованими і відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Такі встановлені законодавством процесуальні межі перевірки правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права дають касаційному суду підстави для висновку про додержання норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи в частині стягнення середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі і за затримку видачі дубліката трудової книжки.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанцій не розглянув заяви про відвід складу суду безпідставні, оскільки ухвалою колегії суддів апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року заяву ОСОБА_4 про відвід суддів відхилено.

Керуючись статтями 409, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 7 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ДАК «Хліб України» про стягнення коштів за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення, а також в частині визнання робочими днями 30 березня 2005 року, 14 лютого 2006 року, 21 лютого 2016 року та 5 червня 2006 року і стягнення заробітної плати за ці дні скасувати.

Провадження у справі в цій частині закрити.

У іншій частині рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 7 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С.О. Погрібний О. В. Ступак