Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 710/1444/15-ц

провадження № 61-654 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - орган опіки та піклування Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року у складі судді Красюк Г. П. та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2016 року у складі суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року орган опіки та піклування Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - орган опіки та піклування Шполянської РДА Черкаської області) подав позовну заяву про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є матір'ю малолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач зловживає спиртними напоями, не піклується про фізичний та духовний розвиток своїх дітей, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду. Відсутні належні умови для проживання дітей, що може негативно вплинути на їхній фізичний розвиток.

У зв'язку з цим позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також стягнути з відповідача аліменти на дітей з урахуванням вимог чинного законодавства України, але не менше 30 % прожиткового мінімуму на кожного для дитини відповідного віку.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_4 аліменти в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму доходів громадян на кожну дитину на користь фізичних чи юридичних осіб, які в подальшому будуть утримувати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 275,60 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як мати, не забезпечує належного догляду за дітьми, не проявляє щодо них батьківської турботи та піклування, не виховує їх належним чином. Крім ухиляння від своїх обов'язків з виховання дітей, відповідач зловживає алкогольними напоями, перебуває на «Д» обліку в Шполянській центральній районній лікарні.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2016 року рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 10 березня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність законних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дітей.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач пройшла курс лікування від алкогольної залежності та у квітні 2016 року працевлаштована прибиральницею. Під час складання акта обстеження житлових умов, орган опіки та піклування не з'ясував чи має відповідач можливість зробити ремонт в помешканні та придбати необхідні для побуту речі, а на цей час ремонт зроблений. Відповідач постійно відвідує старшого сина та вважає, що незважаючи на скрутне матеріальне становище докладає усіх зусиль для забезпечення дітей всім необхідним для фізичного та духовного розвитку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

20 грудня 2017 року вказана вище цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Судами встановлено, що орган опіки та піклування Шполянської РДА Черкаської області у висновку від 9 липня 2015 року № 395/01-11 вважав за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав стосовно малолітніх дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Встановлено, що сім'я, що проживає у будинку за адресою АДРЕСА_1 складається з чотирьох осіб: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, її малолітній син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, її малолітня донька - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4. Санітарний стан житлового приміщення незадовільний та потребує ремонтних робіт. Крім того, в приміщенні брудно та неналежне освітлення. Мати не працює, зловживає спиртними напоями, у результаті вживання яких у неї виникають постійні сварки та бійки із співмешканцем. У будинку не створено належних умов для розвитку і навчання дітей.

ОСОБА_4 за місцем проживання зарекомендувала себе посередньо, громадський порядок не порушувала, але вживає спиртні напої.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, перебуває на «Д» обліку у лікаря-нарколога із діагнозом алкогольна залежність.

ОСОБА_4 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків.

Відповідач на засідання комісії з питань захисту прав дитини Шполянської РДА Черкаської області, яке відбулося 11 червня 2015 року, була доправлена працівниками Шполянського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області у стані алкогольного сп'яніння.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 СК України).

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (частина друга статті 166 СК України).

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

В абзаці 2 пункту 16 Постанови роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції й обґрунтувань.

Суд, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Європейським судом з прав людини при вирішенні справи № 39948/06 «Савіни проти України» в пунктах 49-52 рішення від 18 грудня 2008 року зазначено, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції» (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (mutatis mutandis, справа «Хазе проти Німеччини» (Haase v. Germany), N 11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» (Wallova and Walla v. the Czech Republic), N 23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки» (Havelka and Others v. the Czech Republic), N 23499/06, пункт 57, від 21 червня 2007 року).

З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії» (K.A. v. Finland), N 27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії» (Moser v. Austria), N 12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).

Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (mutatis mutandis, ухвали у справах: «Шульц проти Польщі» (Schultz v. Poland), N 50510/99, від 8 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини» (Remmo and Uzunkaya v. Germany), N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки» (Polasek v. Czech Republic), N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини.

У будь-якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов'язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

З огляду на вказану правову позицію та принципи проголошені Європейським судом з прав людини, можна зробити висновок, що для розлучення дитини з батьками (з позбавленням батьківських прав або без такого) суду потрібно встановити: 1) винну поведінку батьків, 2) справжню небезпечність умов для дитини, 3) доказову базу вказаних обставин, 4) наявність вжиття тимчасових проміжних заходів до батьків, 5) обов'язкове слухання показань самих дітей.

Пунктом 3 статті 215 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) мотивувальна частина рішення повинна містити висновки про встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення; мотиви, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, застосовує нормативно-правові акти із зазначенням, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

У абзаці 1, 5 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення з позовом).

У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги не спростував та передчасно залишив рішення місцевого суду без змін.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що рішення місцевого суду не містить оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при задоволенні позову, з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, не наведено обґрунтування доведеності тривалої винної поведінки матері та свідоме нехтування нею своїх обов'язків та чи такі висновки судів відповідають насамперед інтересам дітей.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2016 року не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик