Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 661/3272/15-ц

провадження № 61-1408св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Новокаховське житлово-експлуатаційне управління»,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області у складі судді Ведяшкіної Ю. В. від 08 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області у складі суддів: Склярської І. В., Цуканової І. В., Вейтас І. В. від 25 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство «Новокаховське житлово-експлуатаційне управління» (далі КП «Новокаховське ЖЕУ») 14 серпня 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, просило суд стягнути з відповідачів на свою користь 7 834,25 грн заборгованості за надання житлово-комунальних послуг та 243,60 грн витрат на оплату судового збору.

На обґрунтування позовних вимог КП «Новокаховське ЖЕУ» посилалося на те, що на його балансі перебуває житловий будинок на АДРЕСА_1.

Відповідно до договору від 25 липня 2015 року №67 про відступлення права вимоги КП «Новокаховське ЖЕУ» набуло права вимоги сплати боржниками заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані протягом періоду обслуговування споживачів Комунальним підприємством «Новокаховська дирекція єдиного замовника» (далі - КП «Новокаховська ДЄЗ»).

До Новокаховського міського суду Херсонської області КП «Новокаховське ЖЕУ» зверталося із заявою про видачу судового наказу, проте такий наказ згодом був скасований судом, з огляду на що звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позивач наполягає на тому, що раніше був позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом, оскільки не мав грошових коштів для сплати судового збору, а отже, вважає причини пропуску строку позовної давності поважними.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь КП «Новокаховське ЖЕУ» заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 3 595,64 грн, вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири № АДРЕСА_1.

Відповідачі є споживачами послуг з утримання будинку, споруд і прибудинкової території, які надаються позивачем з квітня 2011 року відповідно до рішення виконавчого комітету Новокаховської міської ради Херсонської області від 10 березня 2011 року № 102 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг в житловому фонді».

Новокаховським міським судом Херсонської області 04 липня 2012 року видано судовий наказ про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Ухвалою Новокаховського міського суду Херсонської області від 23 липня 2012 року за заявою ОСОБА_3 зазначений судовий наказ скасовано.

Суд першої інстанції встановив, що згідно із договором відступлення права вимоги від 25 липня 2012 року №67 КП «Новокаховська ДЄЗ» відступило, а КП «Новокаховське ЖЕУ» набуло право вимоги щодо стягнення заборгованості з населення за спожиті житлово-комунальні послуги, що виникли станом на 14 квітня 2011 року.

Судом встановлено, що позов подано за межами трирічного строку, позов підлягає задоволенню відповідно до статті 267 ЦК України в межах позовної давності, тобто за період із серпня 2012 року до липня 2015 року включно в розмірі 3 595,64 грн (з урахуванням проведеного заліку вартості сплати грошових коштів відповідачами в листопаді 2013 року за встановлення мешканцями будинку вхідних дверей).

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідачів, що між ними та позивачем не укладено договір про надання житлово-комунальних послуг, оскільки укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2016 року рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. У своїх висновках суд виходив з того, що позивач надає житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а відповідачі не виконують свого обов'язку з оплати наданих послуг. Посилання на відсутність укладеного між сторонами договору не звільняє відповідачів від обов'язку з оплати фактично отриманих послуг.

Апеляційний суд вважав доведеним належне здійснення позивачем свого обов'язку як виконавця житлово-комунальних послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Ці обставини відповідачами не спростовані.

ОСОБА_4, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2016 року в частині солідарного стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та розподілу судових витрат та в цій частині направити справу на новий розгляд.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 наводив такі доводи.

Під час відкриття провадження у справі суд першої інстанції не виконав вимоги частини третьої статті 118 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV), не перевіривши чи звертався позивач до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у період з 01 червня 2012 року до 01 серпня 2015 року. Такі обставини, на думку заявника, судом апеляційної інстанції також не враховані.

ОСОБА_4 стверджує, що предмети стягнення за заявою про видачу судового наказу, з якою зверталося КП «Новокаховський ЖЕУ», та позовної заяви відрізняються, а отже, позивач не мав права звертатися до суду з позовом, оскільки це є порушенням частини третьої статті 118 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV).

Також суди не дослідили акт приймання-передачі житлового будинку на баланс КП «Новокаховське ЖЕУ», зробили хибні висновки та безпідставно визнали встановленим факт, що КП «Новокаховський ЖЕУ» є балансоутримувачем будинку, в якому проживають відповідачі.

Судами не оцінено того доказу, що між ОСОБА_3 та КП «Новокаховська ДЄЗ» 06 липня 2006 року укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а отже, КП «Новокаховська ДЄЗ» вправі звернутися до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості.

Навіть якщо КП «Новокаховське ЖЕУ» надавало житлово-комунальні послуги відповідачам, то судами не враховано, що трирічний строк позовної давності сплив, та у задоволенні позовних вимог за період з 01 серпня 2012 року до 13 серпня 2012 року включно має бути відмовлено, оскільки позов подано 14 серпня 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом КП «Новокаховське ЖЕУ» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, ухвалою від 05 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 12 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV)рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначених статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV), а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, Верховний Суд враховує, що між сторонами існують цивільно-правові відносини, що виникли з договору про надання житлово-комунальних послуг. У зв'язку з невиконанням відповідачами умов цього договору виник спір, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 96 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV) у разі якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості, може бути видано судовий наказ.

Згідно з частиною третьою статті 118 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV) позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

Із системного аналізу наведених норм права просліджується висновок, що необхідною умовою звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є попереднє звернення до суду із заявою про видачу судового наказу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу, такий наказ скасований з підстав наявності спору про право цивільне.

Суд першої інстанції дотримався процесуального законодавства при вирішенні питання про відкриття позовного провадження за цим спором, врахував наявність спору у правовідносинах між КП «Новокаховське ЖЕУ» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а отже, такі доводи касаційної скарги не можуть бути взяті Верховним Судом до уваги.

Твердження заявника, що суди першої та апеляційної інстанцій під час встановлення фактичних обставин справи не встановили, чи є КП «Новокаховське ЖЕУ» балансоутримувачем житлового будинку, в якому мешкають ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також наявність правовідносин між сторонами спору, між відповідачем ОСОБА_3 та КП «Новокаховська ДЄЗ» Верховний Суд визнав помилковими.

Щодо балансоутримувача житлового будинку, в якому мешкають відповідачі, судом апеляційної інстанції досліджувалися рішення виконавчого комітету Новокаховської міської ради Херсонської області від 10 березня 2011 року №102 та акт приймання-передачі, який є додатком до нього, та встановлені такі обставини на користь позивача.

Верховним Судом відхиляються також доводи касаційної скарги щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій наявності договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 06 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та КП «Новокаховська ДЄЗ», що спростовуються встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи. Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що за договором від 25 липня 2015 року №67 КП «Новокаховська ДЄЗ» відступило права вимоги сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги за період обслуговування ним споживачів послуг КП «Новокаховська ДЄЗ» на користь КП «Новокаховське ЖЕУ», а отже, правовідносини між відповідачами та КП «Новокаховська ДЄЗ» припинені.

Оцінюючи доводи заявника про відсутність укладеного договору про надання послуг з позивачем, Верховний Суд звертає увагу, що аналіз змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» свідчить, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення як акта цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України в постанові від 10 жовтня 2012 року у справі №6-110цс12.

Хоч участиніпершійстатті19 ЗаконуУкраїни«Прожитлово-комунальні послуги» йпередбачено, щовідносиниміжучасникамидоговірнихвідносинусферіжитлово-комунальних послугздійснюютьсявиключнонадоговірнихзасадах, протевідповіднодопункту1 частинипершоїстатті20 цьогоЗаконуспоживачмаєправо, зокрема, одержувативчаснотавідповідноїякостіжитлово-комунальні послугизгідноіззаконодавствомтаумовамидоговорупронаданняжитлово-комунальних послуг.

Такому праву відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача сплачувати за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідноіззазначениминормамизаконуспоживачізобов'язані оплатитижитлово-комунальні послуги, якщовонифактичнокористувалисяними. Фактвідсутностідоговорупронаданняжитлово-комунальних послугнеможебутипідставоюдлязвільненняспоживачавідоплативартості послуг у повномуобсязі.

Наведене повною мірою узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15.

Дослідивши доводи касаційної скарги щодо застосування судами правил обчислення строку позовної давності, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статей 256, 257, частини першої статті 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

За правилами статті 253, частини третьої статті 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529, розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше ніж до визначеного договором числа місяця, що настає за розрахунковим.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено частково в межах трьох років, тобто починаючи з серпня 2012 року.

Застосовуючи системно наведені норми ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Верховний Суд робить висновок про правильне обчислення судами строку позовної давності, оскільки у цьому випадку строк обраховується місяцями, плата за користування житлово-комунальними послугами вноситься в наступному місяці, що слідує за розрахунковим, а отже, право позивача звертатись до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги існує протягом трьох років з моменту невиконання споживачем своїх обов'язків з внесення плати за користування послугами, тобто з наступного місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з огляду на положення статті 410 ЦПК України, Верховний Суд зробив висновок про необґрунтованість вимог касаційної скарги про скасування рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року та ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2016 року. З огляду на наведене оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 08 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді А. С. Олійник

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик