Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 601/809/15-ц

провадження № 61-2077 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

представники відповідача: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 1 серпня 2016 року у складі судді Мочальської В. М. та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 3 листопада 2016 року у складі суддів: Костіва О. З., Жолудько Л. Д., Сташківа Б. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_7 про визнання батьківства, стягнення аліментів та коштів на її утримання до досягнення дитиною трьох років.

Позовна заява мотивована тим, що 30 грудня 2014 року у позивача народилась дочка ОСОБА_11, батьком якої є відповідач ОСОБА_7 Проте відповідач відмовляється визнати своє батьківство щодо дитини, жодної матеріальної допомоги на утримання дитини та на її утримання до досягнення дитиною трьох років добровільно не надає, хоча має достатній дохід, працює. На цей час позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною, коштів, які отримує від держави, не достатньо для утримання дитини.

Позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини до досягнення повноліття в розмірі 2 000 грн та кошти на її утримання до досягнення дитиною трьох років в розмірі 1 000 грн щомісячно.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 1 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Встановлено батьківство ОСОБА_7 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженої ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліменти на дитину ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно в розмірі 1/4 частини із всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 8 квітня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліменти в розмірі 1/5 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 8 квітня 2015 року і до досягнення дитиною ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 4 563 грн 37 коп. судових витрат.

У решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що факт батьківства ОСОБА_7 підтверджений належними та допустимими доказами, а тому він зобов'язаний надавати матеріальну допомогу матері та дитині.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 3 листопада 2016 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 1 серпня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок повторної судово-генетичної експертизи від 26 червня 2016 року № 114, яким підтверджено батьківство відповідача, містить докладний опис проведеного експертом дослідження, належно мотивований та науково обґрунтований з поставлених запитань, виконаний кваліфікованим спеціалістом, який попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, відповідно до Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ та Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 252/788. Указаний висновок молекулярно-генетичної експертизи підтверджує біологічне батьківство ОСОБА_7 стосовно його дитини - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1. Підстави вважати вищезазначений висновок судової експертизи необґрунтованим відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів ґрунтуються на припущеннях, оскільки висновки експертиз суперечливі, суди не надали відповідної оцінки кримінальному провадженню, порушеному за заявою ОСОБА_7 по факту вчинення посадовою особою підробки документів, що призвело до завдання майнової шкоди потерпілому, та не зупинили провадження у справі до його вирішення.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подано до суду заяву, в якій вона не підтримує касаційну скаргу та просить залишити судові рішення без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

20 грудня 2017 року вказана вище цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7. у зареєстрованому шлюбі не перебували.

30 грудня 2014 року у ОСОБА_4 народилась дочка - ОСОБА_12, про що 23 січня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременецького районного управління юстиції у Тернопільській області складено відповідний актовий запис № 13, де в графі «батько» виконано запис «ОСОБА_16».

Дитина народилася у ОСОБА_4 як матері, яка не перебувала в шлюбі.

Відомості про батька в актовому записі про народження ОСОБА_12 записані за вказівкою матері у зв'язку з відсутністю заяви батька відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Малолітня ОСОБА_12 проживає з матір'ю ОСОБА_4 з грудня 2014 року, між батьками відсутня домовленість про сплату аліментів на дитину.

Відповідач є військовим пенсіонером і працює командиром військової частини А4554, начальником військового госпіталю Луцького гарнізону.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 СК України.

У частині першій статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

У разі відсутності такої заяви батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (частини перша та друга статті 128 СК України).

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (далі - Постанова) роз'яснено, що справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема частини другої статті 128 цього Кодексу, на підставі будь-яких фактичних доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Пунктом 8 Постанови роз'яснено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом), згідно з якою жоден доказ не має для суду насамперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

За клопотанням позивача ухвалою суду від 15 липня 2015 року у справі була призначена судово-генетична експертиза, на вирішення якої поставлено питання: чи є ОСОБА_7 біологічним батьком ОСОБА_12 Проведення експертизи, за клопотанням представника відповідача ОСОБА_8, було доручено експертам Київського міського бюро судово-медичної експертизи.

З висновку експерта від 18 вересня 2015 року № 274 вбачається, що молекулярно-генетичним дослідженням встановлено: вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_7 стосовно ОСОБА_12 складає величину не менш ніж 99,99 %. Біологічне батьківство ОСОБА_7 стосовно ОСОБА_12 практично доведено.

Допитана судом першої інстанції у режимі відеоконференцзв'язку експерт ОСОБА_13 свій висновок від 18 вересня 2015 року № 274 підтримала та пояснила, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_7 стосовно ОСОБА_12 складає величину не менш ніж 99,99 %. Біологічне батьківство ОСОБА_7 стосовно ОСОБА_12 практично доведено. Виділення ДНК проводилося згідно з методикою, викладеною в методичних рекомендаціях: «Дослідження ДНК з об'єктів біологічного походження методом полімеразної ланцюгової реакції» Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України 2003 року.

За клопотанням представника відповідача ОСОБА_8 ухвалою суду від 26 лютого 2016 року відповідно до частини другої статті 150 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) у справі було призначено проведення повторної судово-генетичної експертизи, на вирішення якої поставлено питання: чи є ОСОБА_7 батьком ОСОБА_12 Виконання експертизи, за клопотанням представників відповідача ОСОБА_8 та ОСОБА_10, було доручено експертам Дніпропетровського обласного бюро судово-медичних експертиз Дніпропетровської обласної ради.

Підставою призначення повторної експертизи стало те, що судом першої інстанції було встановлено, що судово-генетична експертиза, яка була виконана фахівцем Київського міського бюро судово-медичної експертизи 18 вересня 2015 року, проведена з порушенням вимог закону щодо проведення судово-генетичної експертизи, а тому викликає сумніви в її правильності.

У висновку експерта від 26 червня 2016 року № 114 вказано, що відповідно до законів успадкування в генотипі дитини присутні тільки такі алелі, які виявляються у біологічної матері та біологічного батька. Молекулярно-генетичним аналізом встановлено: у дитини серед досліджених локусів не виявлено алелів умовно батьківського (не материнського) походження, які б не виявлялись у припустимого батька. Встановлено, що ОСОБА_7 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, народженої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вірогідність того, що ОСОБА_7 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_12 і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв'язків, за результатами цієї експертизи складає не менше 99.99999 %.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 150 СК України).

Батьки мають рівні права на виховання дитини та спілкування з нею, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватись з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 182 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною першою статті 183 СК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

У пункті 17 Постанови роз'яснено, що у разі відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Частиною другою статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу (частині четверта статті 84 СК України).

Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої спільної дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 СК України (частина друга статті 91 СК України).

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що матеріалами справи підтверджено факт походження ОСОБА_12 від ОСОБА_7, а тому з нього на користь ОСОБА_4 слід стягувати аліменти на дитину ОСОБА_12 щомісячно в розмірі ј частини із всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та на утримання позивача в розмірі 1/5 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно.

Доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ґрунтуються на припущеннях, оскільки висновки експертизи суперечливі не знайшли свого підтвердження.

Так, висновком повторної експертизи від 26 червня 2016 року № 114, встановлено, що вірогідність того, що ОСОБА_7 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_12 і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв'язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99.99999 %.

Висновок відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ та Правилам проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 252/788. Указаний висновок молекулярно-генетичної експертизи підтверджує біологічне батьківство ОСОБА_7 стосовно його дитини - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1. Підстави вважати вищезазначений висновок судової експертизи необґрунтованим відсутні.

Не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги щодо ненадання судами оцінки кримінальному провадженню, порушеному за заявою ОСОБА_7 по факту вчинення посадовою особою підробки документів, оскільки апеляційним судом взято до уваги, що 3 жовтня 2016 року до Дніпровського районного відділення поліції (с. Слобожанське) Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_7 про те, що 24 червня 2016 року посадова особа вчинила підроблення документів, чим спричинила майнову шкоду потерпілому (ЖЄО № 11932 від 3 жовтня 2016 року), проте будь-які дані про пред'явлення підозри у вказаному кримінальному провадженні, складання обвинувального акта та передачу його в суд, у справі відсутні.

Крім того, апеляційним судом обґрунтовано відхилено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення кримінального провадження, оскільки пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) було передбачено обов'язок суду зупинення провадження у справі у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається.

Інші доводи касаційної скарги щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, не впливають на правильність прийнятих судами рішень та не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах судових рішень.

При вирішенні справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи, наведені в касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 1 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 3 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик