Постанова
Іменем України
01 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 501/2511/15-ц
провадження № 61-2757св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт»,
треті особи: Незалежна профспілка працівників Іллічівського морського торговельного порту,
Профспілка робітників морського транспорту Іллічівського морського торговельного порту,
Спілка професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торговельного порту,
ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області у складі судді Журавля П. І. від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Станкевича В. А., Варикаші О. Д., Бабія А. П. від 19 вересня 2016 року,
В С Т А Н О В И В :
27 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»
(далі - ДП «Іллічівський морський торговельний порт») про визнання наказів незаконним та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з квітня 2001 року позивач працювала у відповідача на різних посадах, а з 07 квітня 2008 року вона переведена на посаду тальмана четвертого терміналу. Наказом № 46-О від 26 січня
2015 року позивача переведено без її згоди на посаду тальмана третього терміналу. Наказом № 239/О-6 від 30 квітня 2015 року її було звільнено з займаної посади у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивач вважала своє переведення та звільнення незаконним, оскільки вони відбулися з порушенням норм чинного трудового законодавства.
Ураховуючи викладене, позивач просила суд поновити строк на оскарження наказів директора ДП «Іллічівський морський торговельний порт»
№ 33 від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» та № 46-О від 26 січня 2015 року про переміщення ОСОБА_3; визнати незаконним та скасувати наказ директора ДП «Іллічівський морський торговельний порт» № 33 від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» в частині виключення зі штатного розкладу четвертого терміналу посади тальмана, яку займала ОСОБА_3; визнати незаконним та скасувати наказ директора ДП «Іллічівський морський торговельний порт» № 46-О від 26 січня 2015 року про переміщення ОСОБА_3; визнати незаконним та скасувати наказ № 239/О-6 від 27 квітня 2015 року про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_3 ДП на посаді тальмана четвертого терміналу «Іллічівський морський торговельний порт»; стягнути з ДП «Іллічівський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2015 року до дня ухвалення рішення судом; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області
від 20 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 вересня 2016 року, у задоволенні позову
ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд виходив із того, що позивач була переміщена на іншу посаду, а згодом і звільнена з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому суди вважали, що відмова профспілкової організацій у наданні згоди на звільнення позивача є необґрунтованою.
12 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було переведено, а згодом звільнено з роботи з порушенням норм чинного законодавства. Суди не встановили фактичних обставин справи, взявши за основу рішення апеляційного суду в іншому провадженні, не врахували відсутність згоди профспілкового комітету на звільнення, не надали жодної правової оцінки діям відповідача стосовно безпідставного утримання позивача на підприємстві у зв'язку з її відмовою від переведення. Також судами не враховані правові позиції Верховного Суду України в аналогічних справах, які є обов'язковими для усіх судів України.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
17 жовтня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ДП «Іллічівський морський торговельний порт» про визнання наказів незаконним та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»
(далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
22 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що з 25 квітня 2001 року позивач працювала у відповідача на різних посадах, з 07 квітня 2008 року переведена на посаду тальмана четвертого терміналу.
Наказом ДП «Іллічівський морський торговельний порт» № 33 від 26 січня 2015 року у зв'язку з необхідністю забезпечення заходів щодо реорганізації підприємства згідно із Законом України «Про морські порти України» та з метою підвищення ефективності виробничої діяльності ДП «Іллічівський морський торговельний порт», а також у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з передачею в оренду основних засобів структурного підрозділу «третій термінал», зі штатних розписів структурних підрозділів були виключені робочі місця та посади за переліком, викладеним у наказі, в тому числі посади тальманів четвертого терміналу. Відповідно до пункту 2 цього наказу було здійснено переміщення з 26 січня 2015 року працівників у структурний підрозділ «третій термінал».
Відповідно до наказу № 46-О від 26 січня 2015 року ОСОБА_3 було переміщено постійно з 02 лютого 2015 року на посаду тальмана третього терміналу з оплатою згідно зі штатним розписом та з багатозмінним, цілодобовим режимом роботи на підставі статті 32 КЗпП України.
Установлено, що ОСОБА_3 відмовилася від переміщення.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін.
Згідно зі статтею 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
У частині другій статті 32 КЗпП України вказано, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору, а його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору. В межах цих умов переміщення працівника можливе, поза ними - протизаконне. При переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).
У відповідному розділі Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, є посада «тальман». Наказом директора порту від 23 грудня 2013 року затверджено посадову інструкцію тальмана терміналу, тобто в порту діє єдина посадова інструкція посади «тальман», незалежно від структурного підрозділу, в якому працівник виконує посадові обов'язки тальмана.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що переміщення ОСОБА_3 з посади тальмана четвертого терміналу на посаду тальмана третього терміналу проведено роботодавцем без порушення вимог чинного трудового законодавства, оскільки таке переміщення відбулося на тому ж підприємстві, у тій же місцевості, на інше робоче місце (місце безпосереднього виконання роботи) в інший структурний підрозділ в межах спеціальності (професії), обумовленої трудовим договором, та змін істотних умов трудового договору не відбулося. Фактично ОСОБА_3 працювала і залишилась працювати на посаді тальмана ДП «Іллічівський морський торговельний порт».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 01 листопада 2017 року № 6-1429цс17 та № 6-1568цс17.
З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування наказів директора ДП «Іллічівський морський торговельний порт» № 33 від 26 січня 2015 року «Про переміщення працівників підприємства» та № 46-О від 26 січня 2015 року про переміщення ОСОБА_3 є законними і обґрунтованими.
В той же час колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій в іншій частині з наступних підстав.
Судами встановлено, що згідно з наказом директора ДП «Іллічівський морський торговельний порт» від 23 січня 2015 року у зв'язку з укладенням з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансгрейтермінал» (далі - ТОВ «Трансгрейтермінал») 22 січня 2015 року договору оренди державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі третього терміналу, з
23 квітня 2015 року структурний підрозділ «третій термінал» ліквідовано з усіма робочими місцями та посадами відповідно до штатного розпису.
Пунктом 3.1 цього наказу передбачено звільнення у зв'язку з переведенням до ТОВ «Трансгрейтермінал» працівників, зазначених у листах-клопотаннях щодо звільнення у зв'язку з переведенням до вказаного підприємства, за їхніми заявами відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України.
Пунктом 3.2 цього наказу передбачено вивільнення працівників, які відмовилися від звільнення у зв'язку з переведенням до ТОВ «Трансгрейтермінал» і робочі місця та посади яких ліквідуються цим наказом на підставі статті 49-2 КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення».
23 лютого 2015 року позивачу було вручено письмове попередження про майбутнє звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією з 23 квітня 2015 року третього терміналу та її робочого місця тальмана третього терміналу.
Одночасно їй було запропоновано звільнитися за переведенням до ТОВ «Трансгрейтермінал» на посаду тальмана. У разі відмови від звільнення за переведенням, у зв'язку з відсутністю вакантних робочих місць та посад, які б відповідали її професії та кваліфікації, запропоновано вакантне робоче місце прибиральника службових приміщень.
Позивач відмовилась поставити підпис на вказаному попередженні, про що
27 лютого 2015 року працівниками відділу кадрів було зроблено відповідний запис (т. 1, а. с. 83).
Наказом № 239/О-6 від 27 квітня 2015 року ОСОБА_3 була звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з роботи з посади тальмана третього терміналу ДП «Іллічівський морський торговельний порт» з 30 квітня 2015 року.
Судами установлено, що відповідно до заяви ОСОБА_3 про прийняття у члени профспілки, позивач на час її звільнення з роботи була членом Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту і входила до профгрупи четвертого терміналу первинної профспілки «Складських працівників», яка входить до складу Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту.
Згідно з протоколами № 20 від 21 жовтня 2015 року та № 5 від 13 січня
2016 року засідання Президії Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту згоди на звільнення
ОСОБА_6 з роботи в ДП «Іллічівський морський торговельний порт» з посади тальмана відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України профспілковою організацією не надано. Протоколи складені за запитами місцевого суду (т. 1, а. с. 238; т. 2, а. с. 32-34).
Протокол профспілкового органу № 5 від 13 січня 2016 року містить обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача. В його тексті містяться аргументи на підтвердження висловленої позиції, зокрема вказано, що ліквідація структурного підрозділу не є ліквідацією чи реорганізацією юридичної особи, а всі заходи були проведені адміністрацією без консультацій з профспілковим органом.
Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).
Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок). Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів.
Оскільки ОСОБА_3 є членом виборного органу Незалежної профспілки працівників порту, то для її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідач повинен був отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації та вищестоящого виборного органу цієї профспілки.
Суди, відмовляючи в задоволенні позову, послалися на вказані вище протоколи, згідно яких профспілкова організація відмовила в наданні згоди на звільнення ОСОБА_3, та виходили з того, що така відмова є необґрунтованою, оскільки позивач була звільнена з дотриманням вимог чинного законодавства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.
При цьому судами не було враховано, що, перевіряючи дотримання відповідачем при звільненні з роботи позивача вимог пункту 1 частини першої статті 40, статті 43, частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суди повинні з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови, не даючи при цьому оцінки обґрунтованості самого рішення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року № 6-104цс14, від 01 липня 2015 року № 6-703цс15 та від 16 грудня 2015 року № 6-1178цс15.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, у порушення вимог статей 212 - 214, 303, 316 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень), на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили, залишили поза увагою, що звільнення члена виборного органу Незалежної профспілки працівників порту без попередньої згоди на це профспілкової організації є порушенням вимог діючого трудового законодавства та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним і скасування наказу про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.
При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити наявні у справі докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 вересня 2016 року в частини відмови у задоволенні позову про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Іллічівського міського суду Одеської області
від 20 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області
від 19 вересня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк