Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 340/173/13-ц

провадження № 61-1198 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (надалі - ПАТ «Альфа-Банк»),представник позивача відповідач- -ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» на ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області у складі судді Данилюк М. П. від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області у складі суддів: Ковалюка Я. Ю., Горблянського Я. Д., Максюти І. О., від 19 жовтня 2016 року.

Встановив:

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (надалі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2013 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Верховинського районного суду Івано- Франківської області від 20 вересня 2013 року в задоволені позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року (з урахуванням ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року про виправлення описки у резолютивній частині рішення) зазначене вище рішення суду скасовано і ухвалено нове рішенням, яким позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2501/0707/88-361 від 13 липня 2007 року, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк» до ОСОБА_5 у розмірі 124 881, 42 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 66,1 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 2004 року та земельну ділянку площею 0,1500 га, що розташована смт. Верховина, Верховинського району Івано-Франківської області, яка належить відповідачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 080435.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

15 липня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду та просив відстрочити виконання вказаного вище рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року.

Заява про відстрочку виконання рішення суду мотивувавана тим, що на виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року Верховинським районним судом було видано два виконавчі листи. Відповідно до вимог статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Процедура виселення з іпотечного житла в даному випадку підлягає проведенню після набрання чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року, що і стало підставою для подання ОСОБА_5 вказаної заяви.

На підставі наведеного, керуючись положеннями статті 373 ЦПК України (в редакції чинній станом на момент подачі заяви), статті 36 Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_5 просив суд задовольнити вимоги його заяви.

Ухвалою Верховинського районного суду від 22 серпня 2016 року заяву ОСОБА_5 задоволено. Відстрочено виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року не виконано, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» покращує умови та виконання рішення суду для відповідача (стаття 58 Конституції України) і має зворотню силу. Судом також враховано висновок Верховного Суду України, викладену у постанові від 25 березня 2015 року у справі № 6-44цс15.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» відхилено, а ухвалу Верховинського районного суду від 22 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення апеляційного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки від 20 грудня 2013 року на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ є правильним, відповідає встановленим обставинам та зібраним доказам у справі. Разом з тим, судом першої інстанції помилково застосовані норми статті 58 Конституції України, оскільки мораторій (відстрочення) не є пом'якшенням чи скасуванням відповідальності особи, а тому з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції слід виключити посилання на норми статті 58 Конституції.

У касаційні скарзі, поданій у листопаді 09 листопада 2016 року, ПАТ «Альфа-Банк» просить скасувати ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2016 року, постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні вимог заяви ОСОБА_5, а також стягнути судові витрати з відповідача.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ПАТ «Альфа-Банк» посилається на те, що суд апеляційної інстанції не відобразив у резолютивній частині ухвали висновків про необхідність виключення з мотивувальної частини ухвали районного суду посилання на норми Конституції України, незважаючи на те, що у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду міститься відповідне застереження.

Крім того, ПАТ «Альфа-Банк» зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно застосовано в даному випадку положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ, оскільки звернення стягнення на іпотечне майно відбулося 20 грудня 2013 року, тобто до появи даного Закону який зворотної дії не має, а його вимоги стосуються часу після набрання ним чинності.

На переконання ПАТ «Альфа-Банк», для застосування статті 373 ЦПК України для відстрочення виконання рішення суду у даній справі суди мали оцінити докази які вимагаються саме цією статтею, а не докази відсутності іншого житла, чого зроблено не було. Апеляційний суд Івано-Франківської області в ухвалі від 19 жовтня 2016 року не зазначив жодних посилань на докази тих обставин, які передбачені в статті 373 ЦПК України і можуть слугувати підставою для відстрочення виконання судового рішення, а також суд послався на неіснуючі вимоги статті 5 Закону України «Про іпотеку».

Відповідач не скористався правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

27 грудня 2017 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2018 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Підпунктом 1 пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 року, визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Саме такі висновки щодо тлумачення та застосування зазначеного вище Закону викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року, № 6-57цс15 від 27 травня 2015 року, № 6-492цс15 від 16 вересня 2015 року, № 6-969цс16 від 06 липня 2016 року.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Разом з тим мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.

Зазначене вище відповідає висновку, висловленому Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі № 6-44 цс15.

Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності (витяг з постанови Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16).

Відповідно до статті 373 ЦПК України ( у редакції, чинній на момент подачі заяви про відстрочку) за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у відповідача наявні визначені судовим рішенням зобов'язання перед позивачем за споживчим кредитом в іноземній валюті, на виконання яких на підставі рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 66,1 кв.м., житловою площею 39,6 кв.м та земельну ділянку площею 0,1500 га, що розташована смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області.

Дане судове рішення апеляційного суду набрало законної сили 20 грудня 2013 року і станом на час розгляду судами заяви ОСОБА_5 фактично не виконано.

Також судами встановлено, що зазначений вище житловий будинок, на який рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року звернуто стягнення, використовується як місце постійного проживання ОСОБА_5 та його сім'ї. Іншого житла у відповідача немає, що встановлено судами.

За таких обставин, враховуючи, що рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили 20 грудня 2013 року, не виконано в порядку, передбаченому приписами Закону України «Про виконавче провадження», а спеціальним актом - Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 07 червня 2014 року прямо передбачено, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії цього Закону, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та обґрунтовано задовольнили заяву відповідача.

Доводи позивача, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, при цьому, помилкове посилання суду першої інстанції на норми статті 58 Конституції України виправлено судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення і судових рішень без змін.

Враховуючи, що судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, до відшкодування не заявлено.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк».

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик