П о с т а н о в а

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 2604/29253/12

провадження № 61-2741 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третя особа - комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у складі судді Яровенко Н. О. та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2016 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Ратнікової В. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2012 року комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - КП УЖГ Дніпровського району м. Києва) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачам на праві спільної сумісної власності належить 81/100 частка квартири АДРЕСА_1. Підприємством надавались житлово-комунальні послуги до квартири відповідачів, проте останні лише частково виконували свої зобов'язання по сплаті за житлово-комунальні послуги, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 23 665 грн 65 коп. Позивач вважав, такими діями відповідачів порушено його права.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог КП УЖГ Дніпровського району м. Києва просило суд стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 29 508 грн 38 коп.

У січні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_6 звернулися до суду з зустрічним позовом до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 січня 2013 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_6 до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва відмовлено.

У лютому 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, звернулися до суду з позовом до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва про зобов'язання вчинити певні дії, захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що договори про надання житлово-комунальних послуг не були укладені з вини КП УЖГ Дніпровського району м. Києва, останній відмовляв у праві на безкоштовне отримання довідок та реєстрацію у квартирі новонароджених дітей, онуків, примушував сплачувати за вищевказані дії грошові кошти.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, просили суд застосувати строк позовної давності та визнати дії відповідача такими, що порушили їх права.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року справу за позовом ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження зі справою за позовом КП УЖГ Дніпровського району м. Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 лютого 2013 року роз'єднано в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди передано на розподіл автоматизованої системи документообігу суду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у задоволенні позовів: КП УЖГ Дніпровського району м. Києва та ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у період, за який у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, між КП УЖГ Дніпровського району м. Києва та відповідачами були відсутні договірні відносини, у зв'язку з чим у відповідачів не виникло зобов'язань перед комунальним підприємством, а, отже, ними не порушено прав КП УЖГ Дніпровського району м. Києва. Зустрічний позов є безпідставним і не доведеним.

Апеляційним судом справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2016 року апеляційна скарга КП УЖГ Дніпровського району м. Києва задоволена частково. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову КП УЖГ Дніпровського району м. Києва скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП УЖГ Дніпровського району м. Києва заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 2 101 грн 66 коп. та 38 грн 38 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП УЖГ Дніпровського району м. Києва заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 4 035 грн 79 коп. та 38 грн 38 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь КП УЖГ Дніпровського району м. Києва заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 2 101 грн 66 коп. та 38 грн 38 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КП УЖГ Дніпровського району м. Києва заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 4 203 грн 45 коп. та 38 грн 38 коп. судового збору.

Попередні судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відсутність відповідного договору між споживачами житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачами. Таким чином, заборгованість за надані житлово-комунальні послуги підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача у межах строку позовної давності, з 1 грудня 2009 року по 1 березня 2013 року, так як позов подано у грудні 2012 року.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять скасувати оскаржувані судові рішення й залишити позов КП УЖГ Дніпровського району м. Києва без розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заборгованість відповідачів за отримані житлово-комунальні послуги є необґрунтованою та не підтвердженою належними доказами. Крім того, відповідачі не є споживачами житлово-комунальних послуг позивача, оскільки сплачували кошти на рахунки комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі - КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр»), наявність підведення комунікацій теплопостачання, газопостачання, водопостачання не свідчить про фактичне користування житлово-комунальними послугами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належить 81/100 частка квартири АДРЕСА_1.

КП УЖГ Дніпровського району м. Києва надавались житлово-комунальні послуги до квартири АДРЕСА_1.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (частина перша статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

У статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до пункту 1 частини першої, пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 162 ЖК УРСР встановлено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Судом установлено, що позивачем надавалися житлово-комунальні послуги відповідачам, проте останні з січня 2001 року лише частково сплачували кошти за отримані житлово-комунальні послуги.

Відповідно до довідки та розрахунку по квартирі АДРЕСА_1 за період з 1 січня 2001 року по 1 березня 2013 року нарахована заборгованість відповідачів по квартирній платі та платі за житлово-комунальні послуги становить 29 508 грн 38 коп.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, на підставі вищевказаних положень закону та належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що відсутність відповідного договору між споживачами житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачами.

Такий висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року № 6-59 цс 13.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, про те, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову комунального підприємства, фактично звільнив відповідачів від сплати за отримані ними послуги, хоча законодавством не передбачено такого звільнення, а згідно зі статтею 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання лише у випадку доведення відсутності її вини у порушенні такого зобов'язання.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що оскільки відповідачами не спростовано факт надання до належної їм квартири житлово-комунальних послуг та не доведено відсутності їх вини у виникненні заборгованості за вказані послуги, то наявні підстави для стягнення з них цієї заборгованості.

Крім того, у статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідачами заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 50-51 т. 1), що відповідає змісту частини четвертої статті 267 ЦК України.

Апеляційний суд, на підставі вищевказаних положень закону, дійшов правильного висновку про те, що у грудні 2012 року КП УЖГ Дніпровського району м. Києва звернулося до суду з позовом, унаслідок чого, з урахуванням визначеного законом строку позовної давності, стягненню з відповідачів підлягає заборгованість за отримані житлово-комунальні послуги за період з 1 грудня 2009 року по 1 березня 2013 року.

Визначаючи розмір заборгованості, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем нараховані, а відповідачами не сплачено кошти, за надані житлово-комунальні послуги за період з грудня 2009 року по березень 2013 року. Нарахована комунальним підприємством сума за комунальні послуги відповідачами частково сплачувалася, унаслідок чого загальний розмір їх заборгованості становить 12 442 грн 77 коп. Зазначений розрахунок боргу відповідачами не спростовано.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а посилання на відсутність у позивача права вимоги сплати грошових коштів за надані комунальні послуги, оскільки такі послуги надавало інше комунальне підприємство, безпідставні. Такі доводи спростовуються наявними у справі доказами про те, що у спірний період виникнення заборгованості відповідачів саме КП УЖГ Дніпровського району м. Києва було виконавцем житлово-комунальних послуг у будинку АДРЕСА_1. Заборгованість відповідачів за отримані житлово-комунальні послуги підтверджена позивачем належними та допустимими доказами, а часткова сплата ними цієї заборгованості свідчить про визнання відповідачами вищевказаних обставин.

Доводи про те, що наявність підведення відповідних комунікацій до квартири не свідчить про фактичне користування житлово-комунальними послугами відповідачами, безпідставні та спростовуються, у тому числі, частковим виконанням відповідачами свого обов'язку по сплаті комунальних послуг.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю.В. Черняк