Постанова

Іменем України

1 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 203/1019/16-ц

провадження № 61-594 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4

представник позивача - ОСОБА_5

відповідач - Міське комунальне підприємство «Дніпропетровський

електротранспорт»

третя особа - ОСОБА_6

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Єдаменка С. В. від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів: Осіяна О. М., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М. від 27 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пунктів 4 і 14 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» (далі - МКП «Дніпропетровський електротранспорт») про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 2 лютого 2015 року на території трамвайного депо за адресою: пр. Карла Маркса, 119, м. Дніпропетровськ, ОСОБА_6, керуючи трамваєм, допустила наїзд на належний позивачу автомобіль, якому були спричинені механічні пошкодження.

Позивач просила суд стягнути із відповідача 72 210 грн 75 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником відповідача ОСОБА_6 за пошкодження автомобіля «Tоyota Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а також стягнути із відповідача судові витрати по справі в сумі 1 тис. грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково.

Стягнуто із МКП «Дніпропетровський електротранспорт» на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 36 605 грн 38 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 366 грн 6 коп., а разом 36 971 грн 44 коп.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_6, керуючи трамваєм під час виконання трудових обов'язків, скоїла наїзд на автомобіль позивача, а тому відповідач має відшкодувати останній завдану матеріальну шкоду. При цьому, суд у зв'язку із завданням шкоди через необережність позивача зменшив розмір відшкодування.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року апеляційну скаргу МКП «Дніпропетровський електротранспорт» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що третя особа, керуючи трамваєм та здійснивши наїзд на автомобіль, належний позивачу, своїми діями завдала шкоди під час здійснення діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, а тому, незважаючи на закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутністю в її діях складу такого правопорушення, має відшкодувати таку шкоду.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року МКП «Дніпропетровський електротранспорт» просить скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що саме необережність позивача, яка полягала в залишенні автомобіля у невстановленому для зупинки чи стоянки місці, створила перешкоду руху трамваю і призвела до настання дорожньо-транспортної пригоди. Крім того вказав, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази невжиття третьою особою заходів до зменшення швидкості.

Відповідач також зазначив, що автомобіль позивача під час дорожньо-транспортної пригоди був джерелом підвищеної небезпеки, а не як встановлено судом - великогабаритним рухомим майном.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

4 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 березня 2015 року встановлено, що 2 лютого 2015 року на території трамвайного депо за адресою: пр. Карла Маркса, 119, м. Дніпропетровськ, ОСОБА_6, керуючи трамваєм Т-3, інвентарний номер Т-51, допустила наїзд на належний позивачу автомобіль «Tоyota Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, якому були спричинені механічні пошкодження. Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_6 закрито за за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП.

Судами встановлено, що автомобіль позивача був припаркований та знаходився в заглушеному стані, водія ОСОБА_4 на момент дорожньо-транспортної пригоди в автомобілі не було.

В момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 перебувала у трудових відносинах з МКП «Дніпропетровський електротранспорт», яке є власником зазначеного трамвая.

Відповідно до висновку № 2682 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 24 лютого 2015 року, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля «Toyota Camry», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 72 210 грн 75 коп.

Вирішуючи спір, суди дійшли висновку, що внаслідок наїзду на автомобіль позивача водій трамваю ОСОБА_6 завдала шкоди позивачу під час здійснення діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, виконуючи свої трудові обов'язки, тому у відповідача є обов'язок відшкодувати завдану шкоду незалежно від вини водія трамваю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки він ґрунтується на обставинах справи та вимогах закону.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК України, особою, яка її завдала.

Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Частиною першою статті 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Матеріали справи не містять й відповідачем не доведено, що шкоду позивачу було завдано внаслідок непереборної сили або умислу останнього.

Таким чином місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши на підставі доказів, яким була надано належну оцінку, ті обставини , що автомобіль позивача було пошкоджено внаслідок використання трамвая як джерела підвищеної небезпеки, яким під час виконання свої трудових обов'язків керувала ОСОБА_6, дійшов обґрунтованого висновку про те, що МКП «Дніпропетровський електротранспорт», з яким ОСОБА_6 перебуває у трудових відносинах, повинен відшкодувати завдану позивачу майнову шкоду.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що закриття відносно ОСОБА_6 справи про притягнення її до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 КУпАП, унеможливлює покладення на відповідача обов'язку відшкодувати завдані позивачеві збитки.

Системний аналіз статей 1172, 1187 ЦК України дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати шкоду завдану працівником під час виконання трудових обов'язків, виникає у юридичної особи за умови, що дії завдавача шкоди були неправомірними, між ними та шкодою є причинний зв'язок, і коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини завдавача шкоди.

Посилання відповідача на норми статті 1188 ЦК України є безпідставними, оскільки даною нормою регулюється відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, однак у даній справі шкода завдана дією одного джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, з врахуванням того, що при здійсненні діяльності, яка є джерелом підвищеної небезпеки, ОСОБА_6 здійснила наїзд на автомобіль позивача, який не рухався та не використовувався за цільовим призначенням, а отже не був джерелом підвищеної небезпеки, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на відшкодування шкоди незалежно від вини водія трамваю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру відшкодування у зв'язку з необережністю позивача з 72 210 грн 75 коп. до 36 605 грн 38 коп., яка полягала в тому, що остання не врахувала габарити свого автомобіля, залишивши його в невстановленому для зупинки чи стоянки місці, оскільки таке зменшення розміру відшкодування відповідає положенням статті 1193 ЦК України. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували необережність позивача, не ґрунтуються на матеріалах справи.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і доказам по справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу міського комунального підприємства «Дніпропетровський електротранспорт» залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк