Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 167/281/16-ц

провадження № 61-504св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Копачівська сільська рада Рожищенського району Волинської області, приватний нотаріус Рожищенського районного нотаріального округу Павлюк Раїса Пантелеймонівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 18 травня 2016 року у складі судді Сіліча І. І. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року у складі суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 30 березня 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Рожищенського районного нотаріального округу після смерті батька, ОСОБА_4, визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його батько ОСОБА_4, після смерті якого спадкоємцями залишились ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 До складу спадкового майна входить житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці, переданій в користування померлого, який він заповів за життя онуку, ОСОБА_5 Онук померлого не скористався правом на спадщину у зв'язку з пропуском строку подання заяви про прийняття спадщини.

Позивачу випадково стало відомо, що приватним нотаріусом у 2014 році оформлено на ім'я відповідача свідоцтво на спадщину після смерті батька. На думку ОСОБА_1, приватний нотаріус не мав права видавати свідоцтво про право на спадщину відповідно до Закону України «Про нотаріат», оскільки такими повноваженнями приватні нотаріуси наділені лише з 01 червня 2009 року, в той час як спадщина відкрилася у 2007 році, а також свідоцтво видане особі, яка не мала одноособового права на оформлення спадщини в такому порядку.

ОСОБА_1, обґрунтовуючи позов, посилався на положення статей 15, 16, 216, 328, 1301 ЦК України та статей 49, 50 Закону України «Про нотаріат».

Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 21 квітня 2016 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб Копачівську сільську раду Рожищенського району Волинської області та приватного нотаріуса Рожищенського районного нотаріального округу Павлюк Р. С.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 18 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, відповідно до заповіту заповідав належне йому майно - житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку своєму внукові ОСОБА_5

Спадкоємець ОСОБА_5 спадщину в установлені законом строки не прийняв, рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 27 грудня 2013 року йому у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено, тому спадкування здійснювалося за законом відповідно до статті 1261 ЦК України.

Спадкодавець ОСОБА_4 був батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на день смерті проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, проживав разом з сином ОСОБА_2 та його сім'єю.

Відповідач 14 січня 2014 року звернувся до приватного нотаріуса Рожищенського районного нотаріального округу ПавлюкР.П. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. 16 січня 2014 року йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом - житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4

Позивач ОСОБА_1 спадщину після смерті батька в установлені строки не прийняв, пропустивши строк для подачі заяви про прийняття спадщини, а тому не набув право на спадщину.

Суд першої інстанції не встановив порушень щодо оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом, дії нотаріуса відповідають вимогам статті 68 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Керуючись статтями 1217, 1268, 1272 ЦК України, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не набув право на спадщину, а визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 18 травня 2016 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, спростував твердження позивача про неправомірність оформлення спадщини приватним нотаріусом. Зазначив, що наказ Міністерства юстиції України від 12 грудня 2008 року №2152/5 «Про затвердження Порядку підвищення рівня кваліфікації нотаріусів із спадкового права», згідно з яким оформлення спадкових прав здійснюється приватними нотаріусами щодо спадщини, яка відкрилася з 01 червня 2009 року за місцем відкриття спадщини в межах нотаріального округу, втратив чинність відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 серпня 2012 року №1282/5 «Про визнання такими, що втратили чинність наказів Міністерства юстиції України від 01 грудня 2006 року №87/5, від 12 грудня 2008 року №2152/5 та від 07 лютого 2009 року №224/5».

Тому для оформлення своїх спадкових прав спадкоємці мають право без будь-яких обмежень звернутися як до державного, так і до приватного нотаріуса незалежно від часу відкриття спадщини.

Заявник ОСОБА_1, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернувся із касаційною скаргою, у подальшому уточненою, просив суд скасувати рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року, постановити нове рішення, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог касаційної скарги навів такі доводи.

На думку заявника, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався нормами матеріального права, які не регулюють спірні правовідносини, та не застосував належні норми матеріального права. Зокрема, відповідно до Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону від 01 жовтня 2008 року №614-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат»)зрівнялись права державних та приватних нотаріусів щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, але лише у тих справах, спадщина у яких відкрилась після набрання чинності змінами до закону. Судами не взято до уваги, що спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрита у 2007 році, тобто до набрання чинності змінами до законодавства щодо прав приватних нотаріусів здійснювати видачу свідоцтв про право на спадщину.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено докази у справі не в повному обсязі, надано перевагу доказам, поданим відповідачем, а отже, суд невірно встановив фактичні обставини справи. Суд апеляційної інстанції не в повному обсязі розглянув доводи апеляційної скарги та визнав допустимими докази відповідача, що не відповідають фактичним обставинам справи.

З огляду на наведене, заявник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року №1618-IV) порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Третя особа, приватний нотаріус Рожищенського районного нотаріального округу Павлюк Р. П., 22 листопада 2016 року надала суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін. Нотаріус зазначила, що свідоцтво про право на спадщину за законом видано на ім'я відповідача без будь-яких порушень, зокрема, для оформлення спадкових прав спадкоємці мають право звернутися без будь-яких обмежень як до приватного, так і до державного нотаріуса незалежно від часу відкриття спадщини.

Відповідач ОСОБА_2 30 листопада 2016 року надав суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без змін оскаржувані судові рішення, з огляду на те, що доводи касаційної скарги є надуманими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове нерухоме майно призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положенння» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 04 січня 2018 року.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом статті 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості відповідно до правил статті 213 ЦПК України (в редакції Закону від 18 березня 2004 року), а касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Визначаючи підстави для скасування оскаржуваних судових рішень ОСОБА_1 зазначає про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом неповноважним нотаріусом особі, яка не мала одноособового права на отримання спадщини в такому порядку.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За правилами частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частин першої та третьої 1296 ЦК України, частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат» (в редакції Закону від 01 жовтня 2008 року №614-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат») нотаріуси вчиняють, в тому числі, такі нотаріальні дії - видають свідоцтва про право на спадщину.

Законом України від 01 жовтня 2008 року №614-VI внесені зміни до статті 66 Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 жовтня 2008 року №614-VI наведені зміни набрали чинності починаючи з 03 червня 2009 року.

За пунктом 7 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 жовтня 2008 року №614-VI нотаріуси, які на день набрання чинності цим Законом займаються приватною нотаріальною діяльністю, допускаються до вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, лише після обов'язкового підвищення рівня кваліфікації із спадкового права в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Від обов'язкового підвищення рівня кваліфікації із спадкового права звільняються приватні нотаріуси, які мають стаж нотаріальної діяльності не менше 10 років.

Відповідно до пункту 4 наказу Міністерства юстиції України від 12 грудня 2008 року №2152/5 «Про затвердження Порядку підвищення рівня кваліфікації приватних нотаріусів із спадкового справа» оформлення спадкових справ здійснюється приватними нотаріусами щодо спадщини, яка відкрилась з 01 червня 2009 року, за місцем відкриття спадщини в межах нотаріального округу.

Проте запроваджені зазначеним наказом обмеження скасовані наказом Міністерства юстиції України від 29 серпня 2012 року №1282/5, відповідно до якого попередній наказ №2152/5 втратив чинність, а отже, обмеження прав приватних нотаріусів щодо оформлення спадкових справ, що відкриті до 01 червня 2009 року, також не застосовуються.

Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Верховний Суд виходить з того, що хоча право на спадщину у відповідача виникло з моменту її відкриття, новий акт цивільного законодавства надав йому право звернутися за оформленням спадщини до приватного нотаріуса. На момент вчинення оскаржуваної нотаріальної дії щодо порядку ведення нотаріальної діяльності підлягає застосуванню той акт, що є чинним на момент вчинення нотаріальної дії.

Будь-яких обмежень для вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом на той час не існувало.

Згідно з частиною четвертою статті 1 Закону України «Про нотаріат» документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

З огляду на наведене чинним на момент вчинення приватним нотаріусом оскаржуваної нотаріальної дії законодавством не було встановлено обмежень приватним нотаріусам щодо видачі свідоцтв про право на спадщину, відкриту до 01 червня 2009 року.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» підставами для визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, а суд апеляційної інстанції, переглядаючи його в апеляційному порядку, повинні встановити, чи уповноважений приватний нотаріус на вчинення такої нотаріальної дії, як видача свідоцтва про право на спадщину, а також чи мала особа право на спадкування, чи отримано спадкоємцем спадщину, чи стосується прав та інтересів третіх осіб видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину.

З огляду на наведене суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Верховний Суд наголошує, що доводи касаційної скарги щодо визнання допустимими тих чи інших доказів у справі судами першої та апеляційної інстанцій щодо оцінки доказів та переваги одних доказів над іншими, виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції відповідно до правил статті 400 ЦПК України, а отже, не можуть бути взяті судом до уваги.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що відповідач проживав разом із спадкодавцем на момент його смерті, а тому фактично прийняв спадщину після смерті батька, а також, що позивач не звертався із заявою про прийняття спадщини, не прийняв її, із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до суду не звертався. Саме тому доводи касаційної скарги щодо дослідження та оцінки доказів не можуть бути взяті Верховним Судом до уваги. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено докази у справі у сукупності, надано їм правову оцінку, порушень норм процесуального права Верховним Судом не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлення судом дотримання норм процесуального права й правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, беручи до уваги положення статті 410 ЦПК України, Верховний Суд зробив висновок про необґрунтованість вимог касаційної скарги про скасування рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 18 травня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року. З наведених підстав оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 18 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

С. О. Погрібний