Постанова
іменем України
30 червня 2020 року
м. Київ
справа № 667/1149/16-к
провадження № 51-301 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Короля В.В.,
суддів: Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області
від 25 лютого 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015230020002645, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Норакет Ечміадзинського району (Вірменія), мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 25 лютого 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 7 листопада 2019 року виправлено описку у вироку суду та вказано в тексті вироку прізвище засудженого « ОСОБА_1 », замість помилкового « ОСОБА_1 ».
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 5 липня 2015 року приблизно
о 5 годині, перебуваючи біля розважального комплексу НК «Аміго» у м. Херсоні по вул. Патона, 10, в ході раптово виниклого конфлікту умисно завдав ОСОБА_2 близько десяти ударів руками і ногами в ділянки голови, тулубу та правої руки, заподіявши їй тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я у виді закритого перелому головки 1 п`ясткової кістки правої кисті, легкі тілесні ушкодження у виді крововиливів в м`які тканини і садно обличчя.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить судові рішення щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, суперечать доказам, дослідженим під час судового розгляду. При цьому зазначає, що в порушення вимог ст. ст. 314, 342-345 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час підготовчого судового засідання 17 травня 2017 року сторонам не вручались пам`ятки про права та обов`язки, не з`ясовувалось, чи зрозумілі учасникам їх права й обов`язки та чи не заявляють вони відвід складу суду. Також вказує, що у суді було проведено дванадцять судових засідань, але в жодному з них права та обов`язки учасникам судового провадження не роз`яснювались. Крім того зазначає, що при заміні прокурора 29 жовтня 2018 року, 14 лютого 2019 року, 21 лютого 2019 року, 25 лютого 2019 року, 15 травня 2018 року та 26 червня 2018 року учасникам судового провадження право на відвід прокурора не роз`яснювалось. При цьому, на думку засудженого, не з`ясовувалось питання, чи включені прокурори Мінюкова-Лозицька З.В., Чумаш К.П., Горелко Д.В., Панчин О.С. до групи прокурорів по справі, чи відображено це в ЄРДР та чи приймалась відповідна постанова керівником. Крім того, зазначає, що всупереч ст. ст. 314-1, 374 КПК суд першої інстанції не вирішував питання про надання органом пробації досудової доповіді та не навів у вироку мотивів, з яких призначив йому за ч. 1 ст. 122 КК надто суворе покарання у виді трьох років позбавлення волі. Також вважає, що у вироку судом не вказано підстави для задоволення цивільного позову. Крім того, вказує на те, що він належним чином повідомлений про місце та час апеляційного розгляду не був і апеляційний суд розглянув кримінальне провадження без його участі. Зазначає, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Вараниця В.М. вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою і просив її залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, прокурора Вараниці В.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно ж із вимогами статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.
Обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на показання потерпілої ОСОБА_2 про обставини, за яких ОСОБА_1 завдав їй ударів руками і ногами в ділянки голови, тулубу та правої руки, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження у виді закритого перелому головки 1 п`ясткової кістки правої кисті та крововиливи м`яких тканин і садно обличчя; показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були безпосередніми очевидцями вчинення злочину та розповіли про обставини вчинення ОСОБА_1 злочину, а саме нанесення потерпілій тілесних ушкоджень.
Наведені вище показання потерпілої та свідків узгоджуються з даними протоколів проведення слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_5 , в ході яких вони розповіли про обставини вчинення злочину, зокрема про спосіб та механізм нанесення потерпілій тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ; висновку судово-медичної експертизи від 12 травня 2015 року про виявлення у ОСОБА_2 легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень; висновку додаткової судово-медичної експертизи від 4 листопада 2015 року, відповідно до якого утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 можливо за обставин, вказаних нею та свідком ОСОБА_5 у протоколах допиту і протоколах проведення слідчих експериментів, та відеозаписом з камери відеоспостереження нічного клубу «Аміго», в якому зафіксовано початок конфлікту та бійки між обвинуваченим, потерпілою та свідком ОСОБА_5 .
Поряд з тим апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про достовірність та послідовність показань потерпілої, оскільки вона після вчинення злочину одразу ж викликала працівників поліції, розповіла про вчинене ОСОБА_1 відносно неї насильство, звернулася до поліції із заявою про вчинений злочин, пройшла судово-медичне обстеження.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК.
Доводи ж засудженого щодо недотримання судом вимог кримінального процесуального закону під час підготовчого судового засідання також є безпідставними.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, в підготовчому судовому засіданні 17 травня 2017 року обвинуваченому ОСОБА_1 було вручено пам`ятку про його права та обов`язки, що підтверджується його підписом (т. 1
а. п. 131).
Згідно з журналом та аудіозаписом підготовчого судового засідання, який міститься на технічному носії, підтверджується, що явка учасників судового провадження була перевірена, їх прізвища оголошені, оголошено склад суду та роз`яснено сторонам право відводу, при цьому відводів заявлено не було (т. 1
а. п. 137-138).
Крім того, протягом усього перебігу судового провадження ОСОБА_1 жодного разу не заявляв про необізнаність з приводу своїх процесуальних прав, користувався правовою допомогою захисника, а тому доводи про порушення його права на захист та невиконання судом першої інстанції вимог ст. ст. 342-345 КПК є необґрунтованими.
Колегія суддів також не може визнати слушними доводи засудженого про відсутність у матеріалах кримінального провадження відомостей на підтвердження повноважень прокурорів.
Так на обґрунтування своїх доводів засуджений посилається на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року (справа №754/7062/15-к), але в цьому судовому рішенні суд касаційної інстанції встановив, що при призначені у кримінальному провадженні прокурори не мали повноважень у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з підстав відсутності підпису заступника прокурора відповідної прокуратури у постанові про призначення прокурорів.
Натомість у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 в судових засіданнях суду першої інстанції брали прокурори Горелко Д.В., Лозовська В.О., Панчин О.С., Мінюкова-Лозицька З.В. і Чумаш К.В., повноваження яких на участь у цьому кримінальному провадженні підтверджуються постановами про призначення прокурорів у кримінальному провадженні від 30 червня 2016 року, 16 травня 2017 року, 16 серпня 2017 року, 25 червня 2018 року, підписаними заступником керівника Херсонської місцевої прокуратури Херсонської області.
Поряд з тим, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, ні ОСОБА_1 , ні його захисник не звертались з клопотанням про відвід прокурорам.
Крім того, враховуючи, що ОСОБА_1 та його захиснику було роз`яснено право відводу, в тому числі і прокурору, та в судових засіданнях, а саме 17 травня 2017 року, 1 червня 2017 року, 16 серпня 2017 року, 31 січня 2018 року, 26 червня 2018 року, 29 жовтня 2018 року, 21 лютого 2019 року оголошувалось про участь певного прокурора, який входив до складу групи прокурорів, доводи засудженого про не роз`яснення права на відвід прокурорам, які брали участь у кримінальному провадженні, є безпідставними. До того ж, з огляду на положення ст. 77 КПК у касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить жодних доводів щодо можливої наявності підстав для відводу прокурорів, які входили до складу групи прокурорів та брали участь у судовому розгляді.
У касаційній скарзі засуджений також зазначає, що призначаючи покарання, місцевий суд порушив вимоги ст. ст. 50 і 65 КК, унаслідок чого призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, яке не відповідає його особі та за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Відповідно до ст. ст. 50і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК та врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, характеризується позитивно, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений вказує на порушення місцевим судом положень ст. 314-1 КПК у зв`язку з тим, що не вирішувалося питання про надання органом пробації досудової доповіді.
Так, згідно з п. 6 ч. З ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право постановити ухвалу, якою доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.
Ч. 5 ст. 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.
Відповідно до ч. 2 ст. 314-1 КПК України досудова доповідь складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, або тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п`яти років позбавлення волі. Досудова доповідь щодо неповнолітнього обвинуваченого віком від 14 до 18 років складається незалежно від тяжкості вчиненого злочину, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Із зазначених норм закону убачається, що вирішення питання під час підготовчого судового засідання щодо складання досудової доповіді є правом суду, яке обмежується винятковими випадками, коли складання такої досудової доповіді є обов`язковим. Разом з тим, складання досудової доповіді щодо ОСОБА_1 не було обов`язковим, при цьому учасниками судового провадження перед судом вказане питання не порушувалось.
З огляду на викладене, доводи про істотні порушення норм процесуального права у зв`язку з тим, що не було складено досудову доповідь щодо ОСОБА_1 , є безпідставними.
Окрім того, й суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи про суворість призначеного покарання та порушення місцевим судом вимог ст. 314-1 КПК і визнав їх необґрунтованими, належно мотивувавши своє рішення.
Необґрунтованими є і доводи засудженого у касаційній скарзі про ненаведення судом першої інстанції у вироку підстав для задоволення цивільного позову.
Так, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції у вироку зазначив, що цивільний позов підлягає задоволенню у сумі 5 000 грн, яку він вважав достатньою для компенсації спричиненої потерпілій моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
З огляду на встановлені обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину, колегія суддів вважає, що цивільний позов вирішено правильно, при цьому враховано приписи ст. 129 КПК та ст. 1167 ЦК.
Безпідставними є й доводи засудженого про позбавлення його права брати участь в апеляційному розгляді, у зв`язку з тим, що апеляційним судом було проведено розгляд за його відсутності.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що про день та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме на 30 травня 2019 року, 27 червня 2019 року, 19 вересня 2019 року, 3 жовтня 2019 року та 17 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 і його захисник були повідомлені належним чином.
Однак, 17 жовтня 2019 року обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники в судове засідання не з`явились і про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили. При цьому у суду апеляційної інстанції не було підстав для обов`язкового виклику обвинуваченого у судове засідання для участі в апеляційному розгляді, які передбачені ч. 4 ст. 401 КПК.
І з урахуванням того, що участь засудженого ОСОБА_1 не була обов`язковою, останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомляв про поважні причини свого неприбуття, суд апеляційної інстанції з дотриманням порядку, передбаченого процесуальним законом, здійснив апеляційний розгляд у його відсутність.
За таких обставин, проведення розгляду справи в апеляційному порядку за відсутності обвинуваченого не призвело до порушення вимог кримінального процесуального закону та обмеження його права брати участь в апеляційному розгляді.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому апеляційним судом не встановлено порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що за доводами касаційної скарги засудженого не спростовується, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 відповідають вимогам кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.
А тому касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
у х в а л и в:
Вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 25 лютого 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
В.В. Король М.М. Лагнюк Н.О. Марчук