Постанова

іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 175/3434/18

провадження № 51-5845 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,

прокурора Сидоренко А.Л.,

в режимі відеоконференціі

захисника Носача С.С.

потерпілих ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_3 - Носача С.С. на вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 9 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040390000935, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 115 та частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року ОСОБА_3 засуджено за пунктом 2 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, за частиною 1 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній - у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання визначено обчислювати з 3 червня 2018 року.

Задоволено частково цивільний позов, стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави визначену суму на відшкодування процесуальних витрат та вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком 01 червня 2018 року близько 22:00 години ОСОБА_3 разом з раніше йому знайомою малолітньою ОСОБА_5 перебуваючи в закладі «Ель бар», розташованому на вул. Центральній, 2-В у смт Іларіонове Синельниківського району Дніпропетровської області, де вживали спиртні напої. Близько 01:40 ОСОБА_5 для подальшого проведення дозвілля запропонувала ОСОБА_3 піти до Тисенського ставка, розташованого на околиці смт Іларіонове, на що останній погодився.

ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 02:10 біля вказаного водоймища між неповнолітнім ОСОБА_3 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, та ОСОБА_5 виникла сварка, під час якої ОСОБА_3 став умисно завдавати потерпілій численних ударів руками в ділянки голови та тулуба, а потім із застосуванням фізичної сили схопив ОСОБА_5 обома руками за шию та став утримувати до моменту втрати нею свідомості. Упевнившись, що потерпіла не подає ознак життя, розуміючи, що заподіяні тілесні ушкодження у ділянку шиї були небезпечні для життя малолітньої та призвели до настання її смерті, ОСОБА_3 перетягнув труп до струмка, розташованого біля Тисенського ставка в смт Іларіонове, де його і залишив.

Смерть малолітньої ОСОБА_5 настала у короткий проміжок часу від асфіксії внаслідок здавлювання органів шиї рукою, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці скоєння злочину.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 02:20 неповнолітній ОСОБА_3 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, після скоєння вбивства малолітньої ОСОБА_5 умисно, з корисливих мотивів таємно викрав мобільний телефон марки «HUAWEI», котрий належав потерпілій та лежав на землі біля неї, вартість якого становить 1719 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 9 вересня 2019 року вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що сторона обвинувачення не надала достатніх доказів, які би вказували на те, що в його підзахисного був умисел на вчинення умисного вбивства.

Крім того, зазначає, що судами не взято до уваги та належним чином не перевірено показань самого ОСОБА_3 , який вказує на те, що сварка між ним та потерпілою переросла в бійку, при цьому він взяв за горло ОСОБА_5 лише з метою відштовхнути її від себе та не мав наміру вбивати потерпілу.

Тобто захисник не погоджується з кваліфікацією дій його підзахисного та вважає, що суди належним чином не надали оцінку зібраним у кримінальному провадженні доказам.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Носача С.С., який підтримав касаційну скаргу, доводи прокурора і потерпілих, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви Суду.

Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що сторона захисту не заперечує факту завдання потерпілій тілесних ушкоджень, однак заперечує наявність умислу у засудженого на вчинення вбивства.

Натомість такі доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання засудженого, потерпілих, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.

Так, у судовому засіданні було досліджено ряд висновків експертиз, які вказують на механізм, характер, спосіб та локалізацію заподіяння тілесних ушкоджень, частина яких відноситься до легких тілесних ушкоджень, а з висновку експерта № 187 від 30 червня 2018 року вбачається, що у ОСОБА_5 було виявлено численні дрібні садна шкіри в ділянці лоба зліва, верхньої і нижньої повік лівого ока, перенісся зліва, синці півовальної форми на передньобокових поверхнях шиї справа і зліва з крововиливом під кон`юнктуру очей, а також дрібні садна на животі, колінах, суглобах та лівій молочній залозі; в сукупності ушкодження ділянки шиї свідчать про наявність загальноасфіксичних ознак, а саме про здавлювання органів шиї рукою людини, що призвело до розвитку асфіксії, яка і стала причиною смерті.

Відповідно до висновку додаткової судово - медичної експертизи №299 від 6 серпня 2018 року тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_5 , у вигляді численних синців піворальної форми на передньобоковій поверхні шиї справа та зліва в середній і нижній її третинах, а також численних дрібних саден шкіри у цих ділянках, деяких з них переривчастого смугоподібного характеру, деяких - півмісячної форми, свідчать про те, що вони виникли від дії тупих твердих предметів, якими могли бути пальці та нігті кисті людини при здавлюванні шиї.

При цьому суд належним чином дослідив та проаналізував показання самого ОСОБА_3 та зазначив, що механізм виникнення тілесних ушкоджень у ділянці шиї на трупі ОСОБА_5 , визначений під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_3 , суперечить механізму виникнення цих ушкоджень, установленому при дослідженні, тобто проведенні експертизи, усі тілесні ушкодження є прижиттєві та могли виникнути лише під час здавлювання шиї кистю людини (т.2 а.п.212-213), що не узгоджується з поясненнями самого засудженого, а тому суд, убачає недостовірність його показань, оскільки вони направлені на уникнення відповідальності, й правильно поклав в основу вироку саме проведену експертизу.

Таким чином суд першої інстанції, дослідивши надані у кримінальному провадженні докази, правильно дійшов висновку щодо спрямованості умислу на спричинення смерті ОСОБА_5 , а також спростував позицію сторони захисту про вчинення ОСОБА_3 дій у межах необхідної оборони, відсутність умислу та нездатність керувати своїми діями, що також спростовується висновком судово-медичної експертизи №298-Е від 6 серпня 2018 року та висновком судово-психіатричної експертизи №201 від 6 липня 2018 року.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив правильний висновок, що наведені докази, які є належними, допустимими і достовірними, повністю узгоджуються між собою та у своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні вбивства.

Суд апеляційної інстанції під час перевірки доводів, наведених в апеляційних скаргах сторони захисту, що аналогічні доводам у касаційній скарзі, зазначив, що з показань самого ОСОБА_3 убачається, що він під час бійки руками здавив горло ОСОБА_5 та утримував до тих пір, поки вона не перестала подавати ознаки життя, потім перетягнув її до струмка, узяв телефон потерпілої та пішов додому, був наляканий.

Тобто, проаналізувавши ці та інші докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в ОСОБА_3 наявний умисел на вчинення вбивства, про що свідчать встановлені експертизою характер та локалізація здавлення шиї потерпілої та показання самого винного, що вказує на правильну кваліфікацію його дій судом першої інстанції за частиною 2 статті 115 КК за кваліфікуючою ознакою «вчинення вбивства малолітньої особи».

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про кваліфікацію дій засудженого, оскільки в ході судового розгляду підтверджено наявність тілесних ушкоджень на тілі потерпілої, що належать до тяжких тілесних ушкоджень, а механізм та локалізація їх заподіяння узгоджується з показаннями експерта та іншими письмовими доказами.

Суд апеляційної інстанції надав належні та вмотивовані відповіді на доводи в апеляційних скаргах захисника та засудженого, при цьому проаналізував висновки судово-медичних експертиз з протоколами слідчих експериментів за участю винного та правильно дійшов висновку про залишення без зміни вироку районного суду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_3 , не встановлено.

Як убачається з касаційної скарги захисника, він, посилаючись на відсутність умислу на вбивство потерпілої, зазначає, що суд не має права покласти в основу обвинувального вироку неналежні та недопустимі докази, а також, зазначаючи про презумпцію невинуватості, вказує на відсутність належного аналізу наданих стороною обвинувачення доказів як судом першої, так і апеляційної інстанції.

Однак, під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не виявила порушень вимог закону, на які вказує захисник. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що захисник у своїй касаційній скарзі не конкретизує своїх доводів і не зазначає, яких саме доказів, наданих під час досудового розслідування, належним чином не проаналізували суди першої та апеляційної інстанцій.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки суду апеляційної інстанції у частині кваліфікації дій ОСОБА_3 , а також свідчили б про допущення порушень кримінального процесуального закону, колегія суддів не встановила.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

Таким чином, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а судові рішення не викликають у колегії суддів сумнівів щодо їх відповідності нормам закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 9 вересня 2019 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

М.М. Лагнюк В.В. Король В.П. Огурецький