ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 622/440/20

провадження № 51-1666км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області

від 25 листопада 2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду

від 10 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220310000047, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Молодова Вовчанського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 25 листопада

2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_7 в доход держави 3454,22 грн процесуальних витрат.

Вироком установлено, що 23 лютого 2020 року близько 13:00 ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в домоволодінні

АДРЕСА_2 , під час сварки з ОСОБА_8 з неприязні з метою вбивства завдав останньому три удари ножем у грудну клітку. Внаслідок отриманого проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з пошкодженням правої легені, яке ускладнилося крововиливом в праву плевральну порожнину, потерпілий помер.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, а апеляційні скарги ОСОБА_7 та захисника задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено, пом`якшено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 115 КК до позбавлення волі на строк 7 років.

У решті вирок щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог, посилаючись на неправильну кваліфікацію дій підзахисного за ч. 1 ст. 115 КК, зазначає, що ОСОБА_7 не мав наміру вбивати потерпілого, а лише захищався від неправомірних дій останнього, тому дії

ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК із призначенням мінімального покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. Вважає, що вина ОСОБА_7 в умисному вбивстві потерпілого не доведена поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами. Крім того захисник посилається і на те, що місцевим судом порушені приписи ст. 32 КПК стосовно територіальної підсудності, стороною обвинувачення не надано доказів того, що удари потерпілому наносилися ножем, безпідставно взято до уваги показання свідка ОСОБА_9 , а показання потерпілої ОСОБА_10 є показаннями з чужих слів, які суд, порушуючи вимоги

ч. 2 ст. 97 КПК, визнав допустимим доказом. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув та, відхиляючи доводи апеляційних скарг сторони захисту із цього приводу, свого рішення належним чином не мотивував. Вважає судові рішення такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК, а ухвалу апеляційного суду, також, вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримала доводи касаційної скарги.

Прокурор вважала, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_7 мають бути залишені без зміни.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому за правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У справі, що розглядається встановлено, що ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час сварки з ОСОБА_8 завдав останньому три ножових поранення в грудну клітку, від яких потерпілий помер.

Місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що, завдаючи ОСОБА_8 удари ножем, ОСОБА_7 діяв з умислом на вбивство потерпілого та кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК.

Колегія суддів погоджується саме з таким висновком, оскільки він ґрунтується на підставі належних, допустимих та достовірних доказах, які були розглянуті в судовому засіданні й оцінені в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК.

Доводи захисника, наведені в касаційній скарзі, щодо відсутності в ОСОБА_7 наміру вбивати потерпілого, про те, що дії ОСОБА_7 мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК (умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони), оскільки той захищався від небезпечного посягання (нападу) ОСОБА_8 , були предметом ретельної перевірки судових інстанцій, і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.

В основі розмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) перебуває мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

У справі, що розглядається, з показань ОСОБА_7 в суді першої інстанції стосовно обставин події, яка мала місце 23 лютого 2020 року у будинку

АДРЕСА_2 , вбачається, що у цей день він та ОСОБА_8 допомагали ОСОБА_9 по господарству, а потім втрьох вживали спиртні напої. Згодом ОСОБА_9 пішов відпочивати, а вони з потерпілим залишилися та продовжили випивати. В подальшому між ними виникла сварка, під час якої потерпілий ударив ОСОБА_7 мискою по голові, а той, у відповідь, схопивши кухонного ножа, який лежав на столі, ударив ОСОБА_8 в грудну клітку, після чого одягнувся та пішов додому. При цьому ОСОБА_7 зазначав про те, що завдав потерпілому один удар, захищаючись.

Під час слідчого експерименту ОСОБА_7 розповів та продемонстрував, як і куди він завдав ножове поранення потерпілому в ході їх сварки у будинку ОСОБА_9 .

Зазначеним показанням ОСОБА_7 та даним протоколу проведення слідчого експерименту від 26 лютого 2020 року за його участю місцевий суд надав оцінку в сукупності з висновком експерта № 12/18-зл/20.

З цього висновку вбачається, що потерпілому ОСОБА_8 , труп якого було виявлено у будинку АДРЕСА_2 (протокол огляду місця події від 24 лютого 2020 року) було заподіяно, зокрема, 3 колото-різаних рани на передній поверхні грудної клітки (рана А - проникаюча в праву плевральну порожнину з пошкодженням хрящевої частини 2-го правого ребра та правої легені; рани Б, В - непроникаючі поранення м`яких тканин); смерть потерпілого настала внаслідок проникаючого колото-різаного поранення правої половини грудної клітки з пошкодженням правої легені, яке ускладнилося крововиливом в праву плевральну порожнину (гемопневмоторакс); всі ушкодження є прижиттєвими і виникли незадовго до настання смерті; колото-різані рани правої і лівої половини грудної клітки ОСОБА_8 виникли від дії знаряддя, яке має колючо-ріжучі властивості; виходячи з розташування поранень на потерпілому, нападник знаходився по відношенню до нього обличчям до обличчя.

З досліджених місцевим судом показань свідка ОСОБА_9 (який допитувався слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК), а також з даних протоколу проведення слідчого експерименту за його участю від 25 лютого 2020 року видно, що випивши з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , він пішов спати, але від крику прокинувся та побачив, як ОСОБА_7 стоїть перед ОСОБА_8 з кухонним ножем. Самого удару він не бачив, проте ОСОБА_7 по відношенню до потерпілого висловлювався та поводив себе агресивно. Також, під час слідчого експерименту свідок продемонстрував, як по відношенню до ОСОБА_8 (який сидів на стільці), знаходився ОСОБА_7 з ножем в руці, куди було спрямовано лезо та зазначив, що він спробував відвести ОСОБА_7 від потерпілого, хапаючи того за руку, однак ОСОБА_7 був значно сильніший за нього. Після події ОСОБА_7 поклав ніж до кишені, одягнувся та пішов.

Наведені, а також інші, покладені в основу обвинувального вироку докази, яким суд дав належну оцінку в сукупності та взаємозв`язку, свідчать про те, що між

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мав місце обоюдний конфлікт, за обставин якого, з боку потерпілого не було акту суспільно небезпечного посягання, а відтак й необхідності захисту в ОСОБА_7 . У поведінці останнього в даному випадку було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду ОСОБА_8 (розправитися), про що свідчать дії ОСОБА_7 - нанесення трьох ударів, якими він спрямовував знаряддя злочину (ніж) безпосередньо у місце розташування життєво важливих органів потерпілого (грудну клітку), і такі дії за своїми ознаками не становили необхідної оборони, а були умисними, протиправними, спрямовані на заподіяння смерті ОСОБА_8 .

Отже, судові інстанції надали правильну кримінально-правову оцінку діям

ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК.

Доводи у касаційній скарзі захисника про те, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що удари потерпілому наносилися ножем, що місцевий суд безпідставно взяв до уваги показання свідка ОСОБА_9 та про порушення місцевим судом вимог ч. 2 ст. 97 КПК під час визнання допустимим доказом показань потерпілої ОСОБА_10 , є безпідставними.

Так, дослідженими та наведеними у вироку доказами (у тому числі і показаннями засудженого в судовому засіданні), достеменно встановлено знаряддя злочину - ніж, використовуючи який ОСОБА_7 вчинив умисне вбивство ОСОБА_8 .

Свідка ОСОБА_9 , як свідчать матеріали справи, було допитано в порядку

ст. 225 КПК під час досудового розслідування в судовому засіданні на підставі ухвали слідчого судді від 02 березня 2020 року, з дотриманням вимог ст. 352 КПК. Цим показанням свідка місцевий суд надав оцінку згідно з приписами ст. 94 КПК в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами та обґрунтовано поклав їх в основу обвинувального вироку.

У судовому засіданні місцевого суду, як видно з вироку, потерпіла ОСОБА_10 надала показання про те, що вона, на прохання її мати ОСОБА_11 , приїхала у

с. Івашки, де, зайшовши в будинок ОСОБА_9 , побачила свого батька

ОСОБА_8 , який сидів на стільці біля столу та був мертвий. Також показала, що

ОСОБА_8 було 78 років, і хоча він і вживав алкогольні напої, проте ніколи нікого не бив.

Ці показання потерпілої, на відміну від показань з чужих слів (ст. 97 КПК), стосуються тих обставин та фактів, які були їй відомі та які вона сприймала особисто, приїхавши в будинок ОСОБА_9 . Отже, зазначені показання

ОСОБА_10 правильно визнані судом допустимим доказом.

Безпідставними є доводи захисника і стосовно порушень місцевим судом приписів ст. 32 КПК.

Як убачається з матеріалів справи, обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 був направлений за підсудністю до Золочівського районного суду Харківської області. Проте через відсутність необхідної кількості суддів у місцевому суді для розподілу справи, за поданням голови Золочівського районного суду Харківської області, ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 травня 2020 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 було направлено для розгляду до Дергачівського районного суду Харківської області.

За таких обставин, порушень правил територіальної підсудності місцевим судом не допущено.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 65 КК визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених

у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Як видно з вироку, місцевий суд при призначенні ОСОБА_7 покарання

(з урахуванням змін, внесених апеляційною інстанцією, у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 115 КК) врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є особливо тяжкий; дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра і нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно; пом`якшуючу покарання обставину - вік ОСОБА_7 , а також обтяжуючі покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та у стані алкогольного сп`яніння.

Отже призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років відповідає вимогам статей 65 50 КК.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням приписів статей 404 405 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив та проаналізував наведені в апеляційних скаргах, зокрема, сторони захисту доводи та надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо їх безпідставності. Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК, колегія суддів не вбачає підстав.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_7 . Судом не встановлено.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 25 листопада

2021 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3