ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 389/766/20

провадження № 51-2347 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_7 та засудженого на вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2022 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2022 року, залишеним без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2022 року, ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 25 січня 2020 року приблизно о 21 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у будинку АДРЕСА_2 , під час сварки з ОСОБА_8 , що виникла раптово на ґрунті неприязних відносин, діючи з метою умисного протиправного заподіяння смерті, наніс йому ножем не менше шести ударів у шию, грудну клітину, живіт та передпліччя, заподіявши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від якихОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в КНП «Знам`янська міська лікарня імені А.В. Лисенка» Знам`янської міської ради.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник та засуджений у касаційних скаргах, доводи яких за своїм змістом є аналогічними, не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивують тим, що суд першої інстанції:

- неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки останній захищався від неправомірних дій потерпілого, а тому його дії мають бути кваліфіковані за ст. 118 КК України;

- не надав належної оцінки наявним у ОСОБА_6 тілесним ушкодженням;

- не врахував того, що смерть ОСОБА_8 настала в лікарні через 9 днів після спричинених йому тілесних ушкоджень, що, на їхню думку, свідчить про неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов`язків;

- ухвалив вирок, який не відповідає вимогам КПК України.

Крім того, посилаються на те, що суд апеляційної інстанції:

- безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів;

- не перевірив належним чином доводів їхніх апеляційних скарг та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції;

- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали подані касаційні скарги, просили їх задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Доводи касаційних скарг захисника та засудженого щодо безпідставного засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.

Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

При цьому суд першої інстанції урахував, зокрема:

- показання свідка ОСОБА_9 про те, що вона перебувала з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах, проживали разом у її будинку на АДРЕСА_2 . 25 січня 2020 року у вечірній час вона, ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та її колишній чоловік ОСОБА_10 , знаходячись за вищевказаною адресою, розпивали спиртні напої. Приблизно о 20:40 між нею та ОСОБА_6 виник конфлікт, під час якого останній наніс їй 2-3 удари долонею в ліву частину голови. В цей час ОСОБА_8 вирішив за неї заступитись, внаслідок чого виник конфлікт між ним та ОСОБА_6 . ОСОБА_8 , підійшовши впритул до ОСОБА_6 , запитав у нього, що він робить, а ОСОБА_6 , замахнувшись, вдарив його ножем. Вказала про те, що все відбулося за лічені хвилини, не знає, де ОСОБА_6 узяв ніж, бачила тільки лезо, вона злякалася та сховалася в іншу кімнату. В ОСОБА_8 в руках ніяких предметів вона не бачила. Коли вона вийшла пізніше з кімнати, то побачила на підлозі ОСОБА_8 , який був ще живий та сказав, що саме ОСОБА_6 завдав йому тілесні ушкодження. Такі показання свідок ОСОБА_9 підтвердила під час проведення слідчого експерименту за її участю 10 лютого 2020 року;

а також дані, що містяться у:

- протоколах огляду місця події від 26 січня 2020 року з фототаблицями та відеозаписами до них;

- аудіозаписі повідомлення, зареєстрованого в інформаційно-телекомунікаційній системі інформаційний портал Національної поліції України (журнал єдиного обліку) Знам`янський відділ поліції № 635 від 25 січня 2020 року, на якому зафіксовано телефонний дзвінок ОСОБА_6 на лінію «102», який повідомив, що наніс ножові поранення ОСОБА_14, так як той хотів захистити його дружину - ОСОБА_11 , яку він бив;

- висновку медичного огляду № 5 від 26 січня 2020 року щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп`яніння;

- висновках експертів № 128, № 27, складених відповідно у період з 10 по 20 лютого 2020 року та з 10 по 13 лютого 2020 року, згідно з якими в змивах з поверхні килима, ручки та клинка складаного ножа, вилучених при оглядах місця події, знайдено кров людини, яка може походити від потерпілого ОСОБА_8 ;

- висновку експерта №12, складеного у період з 04 по 25 лютого 2020 року, відповідно до якого при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: а) проникаючих колото-різаних ран грудної клітки справа і зліва з пораненнями легень, двосторонній пневмогемоторакс; б) проникаючих колото-різаних ран в лівому підребер`ї і в ділянці правої реберної дуги з пошкодженнями печінки, шлунково-ободової зв`язки, ободової кишки, шлунку, гемоперитоніум; в) колото-різаних ран на шиї зліва і в ділянці лівого передпліччя. Вищевказані тілесні ушкодження утворилися від 6-ти травматичних дій колото-ріжучого предмету, яким може бути ніж. Колото-різані поранення, проникаючі в грудну і черевну порожнини з пошкодженнями легень, печінки, шлунку, ободової кишки, шлунково-ободової зв`язки, пневмогематорексу, гемоперитоніуму, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння. Після отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 знаходився на стаціонарному лікуванні в Знам`янській міській лікарні, що свідчить про прижиттєве спричинення тілесних ушкоджень, однак о 15:50 ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпілий помер. Проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини з пошкодженнями шлунку і ободової кишки, ускладнене перитонітом та інтоксикацією, є небезпечним для життя в момент заподіяння і знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Суд першої інстанції також проаналізував надані в судовому засіданні показання ОСОБА_6 і дав їм належну оцінку, співставивши їх із сукупністю інших досліджених доказів.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження та технічного запису судових засідань, під час судового розгляду в суді першої інстанції учасникам процесу, в тому числі й стороні захисту, було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

З огляду на вищезазначене Суд уважає, що розгляд даного кримінального провадження здійснювався з дотриманням вимог ст. 22 КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому злочині доведена поза розумним сумнівом.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, детально дослідивши зібрані у справі докази, встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом, з дотриманням вимог статей 85-87 89 94 95 КПК України, правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Що стосується доводів касаційних скарг захисника та засудженого щодо неправильної кваліфікації дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України та необхідність їх кваліфікації за ст. 118 КК України, то Суд уважає за необхідне зазначити наступне.

Так, за нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні й для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України).

Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Відповідно до ст. 115 КК України умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині є умисним вбивством.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.

Суд першої інстанції, врахувавши спосіб, обставини, характер, послідовність, локалізацію тілесних ушкоджень, механізм їхнього спричинення, знаряддя злочину, динаміку дій ОСОБА_6 , правильно встановив, що обвинувачений при заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , який не погрожував, не ображав обвинуваченого й не мав у руках зброї, тобто не представляв для нього небезпеки, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їхні негативні наслідки та бажав їхнього настання.

Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні докази на підтвердження того, що дії ОСОБА_8 за своїми об`єктивними ознаками могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди ОСОБА_6 , які у подальшому викликали б невідкладну необхідність у нанесенні потерпілому ножем не менше шести ударів у шию, грудну клітину, живіт та передпліччя.

Виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження у виді трьох саден на задньо-боковій поверхі шиї не можуть самі по собі свідчити про наявність суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_8 .

Під час судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_8 вчинив дії, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого для злочину, і викликали би у ОСОБА_6 стан необхідної оборони.

Відтак доводи касаційних скарг про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 118 КК України Суд уважає безпідставними.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, наявність як обставини, що пом`якшує покарання - активне сприяння розкриттю злочину, так і обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, а також дані про його особу, зокрема, те, що він раніше неодноразово судимий, в тому числі за корисливі умисні злочини та злочин проти життя і здоров`я, офіційно не працює, позитивно характеризується.

Колегія суддів касаційного суду уважає, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК Україниє справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50 65 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами захисника та обвинуваченого, доводи яких за своїм змістом аналогічні доводам їхніх касаційних скарг, з дотриманням вимог статей 404 405 407 412-414 КПК України перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави.

За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Що стосується тверджень сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив повторно докази, то Суд уважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Частиною 3 статті 404 КПК України встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.

Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції проаналізував доводи сторони захисту про необхідність повторного дослідження доказів й, з`ясувавши позицію учасників процесу, не знайшов для цього обґрунтованих підстав, передбачених указаною нормою закону, тому доводи захисника не заслуговують на увагу і в цій частині.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Надані захисником під час касаційного провадження нові письмові докази (копія скарги на бездіяльність працівників КНП «Знам`янська міська лікарня імені А.В. Лисенка», копія відповіді директора Департаменту охорони здоров`я Кіровоградської обласної військової адміністрації з додатком на 1 аркуші) суд касаційної інстанції не має права досліджувати, виходячи з положень ч. 1 ст. 433 КПК України.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженого залишити без задоволення, а вирок Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2022 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_12 ОСОБА_13