-
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 276/1922/20
провадження № 51-4016км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
представника потерпілих ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , представника потерпілих
ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2022 року й ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12020060140000173, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 124 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 124 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Цим же вироком ОСОБА_6 відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КК визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296,
ч. 1 ст. 121 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 2 липня 2020 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь: ОСОБА_9 28 742,80 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 100 000 грн моральної шкоди, ОСОБА_11 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.
Відмовлено у задоволенні цивільних позовів ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та арешту у кримінальному провадженні.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 15 вересня 2022 року зазначений вирок залишив без змін.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_18 , що спричинили смерть потерпілого, у разі перевищення меж необхідної оборони за таких обставин.
21 червня 2020 року близько 00:07 біля кафе «Шутерс» на вул. Шкільній, 1
в смт Іршанськ Хорошівського району Житомирської області до ОСОБА_6 підбіг ОСОБА_18 з криками погроз вбивством і завдав йому правою рукою один удар в ліву частину голови та замахнувся лівою ногою в праву частину тулуба для нанесення другого удару. В цей час, ОСОБА_6 , зважаючи на поведінку ОСОБА_18 , який був агресивно налаштований, погрожував вбивством та подій, які передували цьому, маючи достатні підстави вважати, що його життю та здоров`ю загрожує небезпека, з метою припинення протиправних дій останнього, діючи з раптовим умислом на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_18 , усвідомлюючи, що його дії явно не відповідають небезпечності посягання та обстановці захисту, завдав йому ножем один удар в ліве стегно, спричинивши колото-різану рану, яка ускладнилась гострою крововтратою, внаслідок чого потерпілий помер.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 286, ч. 1 ст. 121 та ч. 1
Так, 21 червня 2020 року близько 00:05 біля кафе «Шутерс» на вул. Шкільній, 1 в
смт. Іршанськ Хорошівського району Житомирської області ОСОБА_6 під час розмови з ОСОБА_13 з надуманого приводу намагався розпочати конфлікт, однак останній, уникаючи цього, відійшов від ОСОБА_6 та знаходився на прилеглій до закладу території.
У цей час у ОСОБА_6 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , реалізуючи який він, перебуваючи біля зазначеного кафе, тобто у громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням заздалегідь заготовленого предмету для нанесення тілесних ушкоджень, підійшов до ОСОБА_13 та завдав йому один удар ножем по тулубу.
Коли особи, які були разом із ОСОБА_13 , намагалися припинити протиправні дії ОСОБА_6 , він також завдав їм удари ножем в різні частини тіла.
Внаслідок таких дій ОСОБА_6 ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_19 - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Тоді як о 00:07 до місця події прибув ОСОБА_18 і почав наближатись до ОСОБА_6 , останній з метою умисного вбивства цілеспрямовано, зі значною силою прикладання, завдав ОСОБА_18 один удар клинком ножа в пахову частину тіла, спричинивши колото-різане ушкодження лівого стегна, яке ускладнилось гострою крововтратою, внаслідок чого потерпілий помер.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 15 вересня 2022 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 в частині визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК, та вирішення цивільного позову потерпілих і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2
ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, не врахували правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду з аналогічних питань, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК.
Наводячи свій аналіз доказів, сторона захисту вважає, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони, а тому згідно з ч. 5 ст. 36 КК не підлягає кримінальній відповідальності, але відповідні доводи не отримали належної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, захисник не погоджується з вирішеним у справі цивільним позовом на користь потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , а їх позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди вважає необґрунтованими.
У касаційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невірну правову оцінку судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Суть доводів у скарзі зводиться до тверджень про те, що суди не надали належної оцінки доказам в їх сукупності та взаємозв`язку у зв`язку з чим необґрунтовано визнали ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4
ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК, а також дійшли неправильного висновку, що він не вчиняв кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК і кваліфікували вчинені ним діяння за ст. 124 КК, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони. Зазначає, що наявні у справі докази підтверджують пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення, однак вони безпідставно не взяті до уваги і суд мотивував своє рішення тільки показаннями ОСОБА_6 .
Прокурор у поданій скарзі просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим призначене судом покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
На переконання прокурора суди дійшли необґрунтованого висновку про недоведеність обвинувачення ОСОБА_6 , оскільки стороною обвинувачення було надано достатні, допустимі та логічні у своєму взаємозв`язку докази винуватості останнього у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Крім того, прокурор вважає призначене ОСОБА_6 покарання явно несправедливим внаслідок м`якості, через те, що суди не врахували усіх обставин справи та думку потерпілих.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції, не встановив та не усунув порушень, допущених місцевим судом, формально провів апеляційний розгляд, відповідним чином не перевірив доводів, викладених у скарзі прокурора і не дав на них вичерпних відповідей.
Вважає, що ухвала не відповідає вимогам статей 370 419 КПК.
Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав на касаційні скарги прокурора та представника потерпілих заперечення, в яких просив залишити їх без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 , його захисник - адвокат
ОСОБА_7 та представник потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 підтримали свої касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника засудженого й частково підтримав касаційні скарги прокурора і представника потерпілих та просив судові рішення скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів попередніх інстанцій.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК.
Ці обвинувачення в судовому засіданні свого підтвердження не знайшли і суд визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК та відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КК дійшов висновку про його виправдання за ч. 4
ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінальних правопорушень. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, адже вони ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку.
Суди попередніх інстанцій ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах і обґрунтовано визнали їх безпідставними.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфікувати за ст. 124 КК. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
Також, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.
Зазначені положення закону судами першої і апеляційної інстанції враховані.
Аналіз доказів, зібраних у кримінальному провадженні, свідчить, що характер дій потерпілого ОСОБА_18 був таким, що засуджений усвідомлював реальну загрозу для свого здоров`я, тому ОСОБА_6 діяв з метою захисту від його протиправних дій. Разом з тим, не маючи умислу на вбивство, він перевищив межі необхідної оборони і заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть, які явно не відповідали небезпечності посягання.
Зокрема, під час судового слідства, суд з достатньою повнотою перевірив послідовні, як під час досудового розслідування, так і протягом всього судового розгляду пояснення ОСОБА_6 та його позицію про обставини вчинених злочинів. Він стверджував, що перебував у стані необхідної оборони, оскільки відчував загрозу своєму життю і не мав умислу на вчинення хуліганських дій і спричинення шкоди життю та здоров`ю потерпілих. Наполягав, що не починав першим конфлікт і усіляко намагався його уникнути, першим не завдавав ударів та тілесних ушкоджень потерпілим, які завдавали йому численні удари, погрожували вбивством, а лише захищався від їх неправомірних дій. Також ОСОБА_6 показав, що напад на нього припинився біля магазину «Смак», він був шокований, не міг орієнтуватися на місцевості, оскільки втратив окуляри, кликав ОСОБА_19 . Потім почув як ОСОБА_20 комусь кричав пошкодити його автомобіль і він попрямував до авто, але двоє осіб, які перебували поруч, не давали можливості в нього сісти. З криків він зрозумів, що на нього знову мають намір напасти, а тому встав біля своєї машини, спиною до капоту. В цей час в автомобілі, який стояв навпроти відчинилися двері і він почув слова «з цим ми зараз його замочимо», «так, бери це», «мочи його». Один із силуетів почав бігти до нього з криками «я тебе зараз вб`ю», він розумів, що ця особа могла щось мати з собою. Підбігши до нього нападник завдав йому удар правою рукою в ліву частину голови та одразу підняв ліву ногу для нанесення другого удару і він, для самозахисту, щоб не підпустити його до себе, підняв праву руку, в якій був ніж, та відмахнувся від удару. Після цього нападник відбіг від нього та пішов в напрямку автомобіля навпроти. Побачивши, що доступ до салону автомобіля вільний і на нього більше ніхто не нападає він сів всередину, заблокував двері, хтось ще бив по авто, але йому вдалося поїхати.
Проаналізовано судом і показання свідка ОСОБА_17 , який пояснив суду, що події добре не пам`ятає, оскільки був у стані алкогольного сп`яніння, однак бачив як до ОСОБА_6 , в руках якого був ніж, біг ОСОБА_18 з криками «я тебе вб`ю».
Взято до уваги показання свідка ОСОБА_21 , про те, що після бійки, яку точно розпочав не ОСОБА_6 і він не може сказати чи останній когось бив, бачив як натовп побіг за засудженим, а потім хлопці падали. Свідок також уточнив, що ОСОБА_18 завдав удар кулаком правої руки в голову ОСОБА_6 , а потім удар лівою ногою, але ОСОБА_6 відвернув цей удар рукою з ножем.
Свідки ОСОБА_22 і ОСОБА_23 показали, що після того як ОСОБА_18 завдав ОСОБА_6 удар кулаком в голову та підняв ногу для другого удару останній виставив руку з ножем для захисту вперед та поранив потерпілого. Зауважили, що ОСОБА_6 першим не нападав та ударів не завдавав, ніж побачили у нього лише тоді, коли ОСОБА_18 намагався нанести йому удар ногою.
Дав суд належну оцінку і показанням свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,
ОСОБА_26 .
Досліджені судами і процесуальні докази у провадженні, а саме: дані протоколів слідчого експерименту, обшуку, огляду предмету та відеозаписи з камери спостереження, висновки судово-медичних експертиз від 22 червня 2020 року
№ 568, від 22 липня 2020 року № 1489/47 щодо локалізації, механізму утворення, часу та ступеню тяжкості спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, висновок токсикологічного дослідження від 21 червня 2020 року № 2274 про виявлення в крові ОСОБА_18 етилового алкоголю в концентрації 1,71 %.
Так згідно з відеозапису з камери відеоспостереження з місця події, коли напад на ОСОБА_6 групою осіб було припинено він стояв біля автомобіля. Через
20 секунд до нього підбіг ОСОБА_18 та наніс удар правою рукою в голову, а ОСОБА_6 виставив ліву руку вверх, блокувавши цим удар. Далі
ОСОБА_18 підняв ліву ногу для завдання другого удару, а ОСОБА_6 викинув праву руку з ножем вперед, внаслідок чого наніс удар в стегно нападника.
Суди встановили, що події відбувалися через 20 секунд після нападу на
ОСОБА_6 іншими особами і він з урахуванням поведінки ОСОБА_18 , який з погрозами вбивством підбіг до нього та першим завдав удар, сприймав загрозу нападу як реальну. Тому дії ОСОБА_6 були направлені на відвернення посягання на його фізичну недоторканість з боку ОСОБА_18 , а не на умисне заподіяння смерті останньому.
Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_6 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_18 , яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров`ю, і не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з боку останнього та спричинення більш тяжкої шкоди нападнику, використав ніж, який тримав у руках.
Отже, такі дії ОСОБА_6 полягали у тому, що у нього виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання.
Водночас застосований спосіб захисту і заподіяння шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень від яких настала смерть потерпілого за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а отже ОСОБА_6 вийшов за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищив межі необхідної оборони.
Наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за
Суд, всебічно, повно та об`єктивно дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази в сукупності, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Враховуючи викладене доводи, наведені в касаційних скаргах представника потерпілих і прокурора, про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ст. 124 КК, необхідність їх кваліфікації за ч. 1 ст. 115 цього Кодексу та захисника засудженого, що ОСОБА_6 діяв у стані необхідної оборони, а тому згідно з ч. 5 ст. 36 КК не підлягає кримінальній відповідальності, позбавлені підстав. Крім того, як слушно зауважив суд апеляційної інстанції, з відеозапису вбачається, що груповий напад на ОСОБА_6 був припинений і він вільно переміщався по території та вже мав можливість залишити місце події.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання ОСОБА_6 невинуватим відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КК у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК, та його виправданні у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінальних правопорушень.
При вирішенні питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Отже закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами.
Суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність в діянні ОСОБА_6 необхідної оборони, межі якої не були перевищені. Мотивуючи таке рішення вони врахували поведінку нападників, яких було більше семи, спрямованість умислу, інтенсивність і характер їх дій, що давали ОСОБА_6 , який захищався, підстави сприймати загрозу реальною.
Суд правильно встановив, що ОСОБА_6 під час раптового конфлікту, який виник через неправомірну поведінку потерпілих, які перебували в стані алкогольного сп`яніння, напали на нього групою осіб, переслідували, завдали поранення колюче-ріжучим предметом, з метою припинення їх дій, вирвав із рук одного з нападників ніж та, продовжуючи тікати, розмахував ним, щоб не підпустити до себе і в такий спосіб спричинив їм тілесні ушкодження.
Так, за матеріалами справи у своїх показаннях потерпіла ОСОБА_19 повідомила, що ОСОБА_6 жодних хуліганських дій щодо потерпілих та оточуючих не вчиняв, всіляко уникав конфліктів, у зв`язку з чим покинув кафе, однак на її прохання повернувся. Зауважила, що саме компанія потерпілих напала на ОСОБА_6 , переслідувала його, а він лише захищався. Коли вона намагалася зупинити потерпілих отримала ножові поранення. ОСОБА_6 в цей час був попереду неї на певній відстані і вона не могла до нього наблизитися, тому що перед нею були хлопці й удар вона отримала в задню і бокову частину тулуба. Також потерпіла зазначила, що декілька разів телефонувала дільничному інспектору поліції і просила приїхати в кафе, оскільки нетвереза молодь чіпляється до ОСОБА_6
і показання в цій частині підтверджуються роздруківкою з її мобільного телефону.
Свідок ОСОБА_27 пояснила, що спочатку компанія молодих людей напала на
ОСОБА_6 , а потім бігали за ним по території, у нього не було можливості втекти, була реальна загроза його життю, він був один проти натовпу молоді, які перебували у стані алкогольного сп`яніння. Крім того, вказала, що бійки в кафе молоді завжди закінчуються травмами і у того хто захищається немає шансів втекти.
Дав суд оцінку і показанням свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , які підтвердили, що почала конфлікт саме група молоді, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння.
Перебування потерпілих у стані алкогольного сп`яніння різного ступеню тяжкості підтверджується висновками проведених токсикологічних досліджень.
Дослідили суди і належно оцінили відеозапис з камер відеоспостереження зазначивши, що ОСОБА_6 будь-яких хуліганських дій не вчиняв, громадський порядок не порушував, першим не нападав.
На вказаному відеозаписі зафіксовано обставини події, що сталася, дії усіх її учасників, зокрема завдання удару одним із чоловіків з групи осіб в голову
ОСОБА_6 , після чого останній, відступаючи назад, почав втікати, а група осіб почала його переслідувати. ОСОБА_6 під час бігу повертався до переслідувачів обличчям, махав рукою, а потім знову продовжував тікати.
Натомість цей запис не підтверджує встановлені досудовим розслідуванням обставини, а саме, що ОСОБА_6 грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, за допомогою заздалегідь заготовленого предмету підійшов до ОСОБА_13 та завдав один удар ножем по тулубу, а в подальшому наніс удари ножем решті потерпілих.
Суди правильно зазначили, що відеозапис не містить даних про те, що
ОСОБА_6 розпочав бійку, або на когось нападав, що узгоджується з його показаннями та спростовує показання потерпілих ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_20 , даних ними під час судового розгляду і під час слідчих експериментів.
Крім того, відеозапис, зважаючи на висновок експерта від 16 лютого 2022 року
№ 18, згідно якого ОСОБА_6 має захворювання зору, що супроводжується зниженням зору та має хронічний перебіг, підтверджує покази засудженого, що після першого завданого йому в голову удару він втратив окуляри, у зв`язку з чим, враховуючи темну пору доби (ніч), не міг добре бачити і орієнтуватися на місцевості щодо розташування нападаючих осіб.
Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що висновки експертів від 15 грудня 2021 року № СЕ-19/106-21/12418-БД та від 2 липня 2020 року № 1290 доводять показання ОСОБА_6 про те, що під час нападу йому було спричинено різану рану ноги, тобто у нападників був ніж і це давало засудженому підстави сприймати загрозу реальною.
Суд першої інстанції дав належну оцінку всім доказам у справі та зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_6 діяв, перебуваючи в стані необхідної оборони.
Доводи, наведені в касаційних скаргах представника потерпілих та прокурора про необґрунтоване виправдання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК не є слушними.
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, які би викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу судового рішення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК.
Цивільний позов у кримінальному провадженні вирішено відповідно до вимог кримінального процесуального та цивільного законів.
Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційних скаргах сторони захисту, представника потерпілих та прокурора, визнав висновок місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КК у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК, та доведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК, обґрунтованим. На всі доводи в апеляціях суд надав мотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, як безумовних підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, з наведених у скаргах мотивів під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційні скарги захисника засудженого, представника потерпілих та прокурора без задоволення.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 27 квітня 2022 року й ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 , представника потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3