Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

Справа №197/433/15-к

Провадження № 51-698км18

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,

прокурора Вергізової Л. О.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника засудженого ОСОБА_7.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження №120150406100000057 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року щодо ОСОБА_1.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, в силу ст. 89 КК України такого, що судимості не має, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 визнано винним та засуджено за:

- ч.1 ст.185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч.2 ст.186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- ч.2 ст.121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано у строк покарання ОСОБА_1 строк застосованого до нього в межах даного кримінального провадження попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі за період з 25 лютого 2015 року по 13 серпня 2015 року включно.

Як визнав встановленим суд, приблизно 20 грудня 2014 року біля 12 год 00 хв, ОСОБА_1, реалізуючи свій єдиний продовжуваний злочин, що складається із двох і більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, діючи умисно, переслідуючи корисливу мету та знаходячись за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 який належить потерпілому ОСОБА_3, з дозволу якого він там мешкав, за допомогою пилки по металу спиляв з обох боків саморобну металеву секцію паркану, який був виготовлений з двох кутків довжиною по 2,3 м кожний, шириною 6,5 см, металу 3 мм, та рифленої арматури діаметром 1,5 мм, відрізками довжиною по 1 м, у кількості 23 шт., вартістю 322 грн, згідно висновку товарознавчої експертизи та з якою з місця вчинення кримінального правопорушення зник розпорядившись викраденим на свій розсуд.

Після чого, приблизно 21, 22 та 23 грудня 2014 року в один і той же час доби, приблизно о 12 год 00 хв, ОСОБА_1, продовжуючи свій єдиний продовжуваний злочин, направлений на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливу мету, за аналогічних обставин вчинив таємне викрадення чужого майна кожного дня, аналогічної саморобної металевої секції паркану вартістю по 322 грн, з якою з місця вчинення кримінального правопорушення зник розпорядившись викраденим на свій розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 1288 грн.

Умисні дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

Крім того, 30 січня 2015 року о 23 год 18 хв ОСОБА_1, знаходячись біля магазину «Технодом» по вулиці Леніна, 92, в смт Широке Широківського району Дніпропетровської області, діючи повторно, та реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, переслідуючи корисливу мету, побачивши, що потерпілий ОСОБА_4 з банкомату «ПриватБанк» знімає гроші, відкрито із застосуванням насильства по відношенню до потерпілого ОСОБА_4, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, умисно наніс два удари кулаком руки в область обличчя потерпілого ОСОБА_4, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження, після чого вихопив з банкомату «ПриватБанк», який розташований за вищевказаною адресою, грошові кошти в розмірі 2220 грн, які належать потерпілому ОСОБА_4, та з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на свій розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_4 матеріальних збитків на суму 2220 грн.

Умисні дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.

Також близько 21 год 00 хв 19 лютого 2015 року ОСОБА_1, знаходячись у будинку, розташованому на території домоволодіння, яке перебуває в комунальній власності Широківської селищної ради Дніпропетровської області, де проживає та зареєстрована ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_5 і потерпілою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків у ході розпочатої сварки між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, ОСОБА_1, маючи умисел на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_6, реалізуючи свій злочинний намір, умисно протягом 10-15 хв, наносив потерпілій близько 25 ударів, ногами та кулаками, в область голови , обличчя, тулуба, рук, ніг, також наніс близько 3 ударів куском цеглини в область обличчя і голови потерпілої ОСОБА_6, спричинивши останній тілесні ушкодження від яких потерпіла ОСОБА_6 померла в ніч з ІНФОРМАЦІЯ_4Умисні дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, як умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року вирок Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_1 ставить питання про скасування постановлених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

В обґрунтування наведеного зазначає, що всупереч вимогам ч.3 ст.404 КПК апеляційний суд належним чином не розглянув апеляційної скарги захисника ОСОБА_7. в інтересах засудженого ОСОБА_1, не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції не повністю та з порушеннями вимог процесуального законодавства, стосовно відсутності в матеріалах цього провадження беззаперечних доказів винуватості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 121 КК. Вказує на незаконність та необґрунтованість вироку суду в частині пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 121 КК у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні указаних злочинів не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду кримінального провадження, а рішення суду в цій частині ґрунтується лише на припущеннях, суперечливих показах свідків та неналежних доказах. При цьому зазначає про порушення, допущені під час оформлення вилучених співробітниками поліції речових доказів.

Крім того, захисник вказує на невідповідність призначеного ОСОБА_1 за ч.1 ст. 185 КК покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, оскільки судом не враховано відсутність на момент ухвалення оскаржуваного вироку непогашених судимостей, а також за наявної в матеріалах цієї справи на нього посередньої характеристики за місцем його постійного проживання та відсутності до нього жодних майнових претензій з боку потерпілого ОСОБА_3, який в суді першої інстанції висловив прохання суворо його не карати.

Захисник також указує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону представниками органів досудового розслідування, у зв'язку з наявними в матеріалах справи формальними відповідями з місцевої прокуратури щодо нібито належно проведених перевірок усіх скарг ОСОБА_1 по застосування до нього оперативними працівниками міліцій недозволених методів ведення дізнання, внаслідок яких останній на досудовому слідстві був змушений оговорити себе.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник і засуджений касаційну скаргу підтримали та надали відповідні пояснення. Прокурор заперечив проти касаційної скарги захисника засудженого, вважаючи оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими, і просив залишити їх без змін.

Мотиви Суду

При розгляді даного кримінального провадження Суд виходить з того, що згідно ст. 438 КПК, до компетенції суду касаційної інстанції не відноситься перевірка обставин, зазначених у статтях 410 та 411 КПК, щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, які оскаржуються у касаційній скарзі захисника засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи те, що доведеність вини та кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюється, суд касаційної інстанції судові рішення в цій частині не переглядає.

Твердження захисника засудженого про те, що вирок суду про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186 і ч. 2 ст. 121 КК, ґрунтується лише на припущеннях, суперечливих показаннях свідків та неналежних доказах, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження.

Так, у вироку суду першої інстанції наведено належне обґрунтування висновків щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 121 КК, яке включає як оцінку кожного доказу окремо, так і всієї сукупності доказів.

Зокрема, судом першої інстанції враховано те, що ОСОБА_1 заперечував свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 121 КК, але суд дійшов висновків, що його винуватість підтверджується сукупністю досліджених і оцінених судом доказів, зокрема, показань обвинуваченого, потерпілого, свідків, письмових і речових доказів, у тому числі протоколу огляду трупа від 20 лютого 2015 року, огляду предметів від 24 лютого 2015 року, висновків судово-медичної експертизи № 26 від 23 лютого 2015 року, додаткової судово-медичної експертизи № 26 від 27 лютого 2015 року тощо.

Верховний Суд звертає окрему увагу на доводи касаційної скарги захисника в частині твердження про те, що судами першої та апеляційної інстанції в порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 87, ч. 1 ст. 94, ч. 4 ст. 95 КПК не були визнані недопустимими низка доказів, у тому числі протокол слідчого експерименту від 17 березня 2017 року за участю підозрюваного ОСОБА_1 Зокрема, захисник посилався на те, що до ОСОБА_1 були застосовані недозволені заходи фізичного і психологічного тиску з боку працівників поліції, у зв'язку з чим ОСОБА_1 під час проведення цього слідчого експерименту надавав пояснення, в яких визнавав свою вину, але в судовому засіданні він змінив ці показання на протилежні.

Так, судом першої інстанції повною мірою було перевірено доводи засудженого ОСОБА_1 в тій частині, що він себе оговорив під час досудового слідства, визнавши вину під впливом фізичного і психологічного тиску працівників поліції, при цьому суд правильно знайшов їх необґрунтованими та належним чином мотивував свої висновки у вироку. Зокрема, у зв'язку з твердженнями обвинуваченого про застосовування до нього працівниками міліції недозволених заходів психологічного та фізичного тиску в даному кримінальному провадженні з метою отримання його зізнання, суд першої інстанції у вироку зазначив, що, окрім заяв, будь-яких доказів вказаних обставин обвинуваченим та його захисником суду не надано. Судом були допитані названі обвинуваченим працівники правоохоронного органу, які в своїх свідченнях в суді заперечили вказані обвинуваченим обставини. Ці доводи також були предметом перевірки з боку прокуратури, яка також не знайшла підтверджень цих скарг. Суд звернув увагу на відсутність доказів наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_1, який не подавав відповідних заяв чи скарг з цього приводу ні до Широківського РВ, ні по прибуттю до слідчого ізолятору СІ № 3 м. Кривого Рогу. Таким чином, за висновком суду першої інстанції, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового слідства.

Під час судового засідання у Верховному Суді захисник пояснив, що ОСОБА_1 не повідомив йому про застосування до нього працівниками міліції недозволених заходів психологічного та фізичного тиску аж до судового розгляду, хоча він був призначений приблизно за місяць до направлення обвинувального акту до суду.

Як вбачається з матеріалів провадження, на підставі доручення Дніпропетровського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 було призначено захисника ОСОБА_7., який в подальшому неодноразово брав участь у слідчих діях разом із ОСОБА_1, зокрема, у допиті підозрюваного, слідчому експерименті, одночасному допиті осіб, врученні повідомлення про підозру, ознайомленні з матеріалами досудового розслідування.

Отже, ОСОБА_1 мав реальну можливість повідомити про ці обставини, якщо не компетентні правоохоронні органи, то хоча б свого захисника ОСОБА_7.

Таким чином, Верховний Суд не знаходить підстав ставити під сумнів висновки суду першої інстанції в цій частині, які також були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції.

У частині посилання захисника на недопустимість протоколу слідчого експерименту на підставі ч. 4 ст. 95 КПК, Суд зауважує, що положення цієї норми слід тлумачити в системному зв'язку з ч. 1 ст. 95 КПК, яка указує, що розуміється під показаннями в цій статті - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Тому в розумінні положень ст. 95 КПК протокол слідчого експерименту не може бути автоматично визнаний недопустимим, а навпаки він може вважатися доказом в силу ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК.

Разом із тим, Верховний Суд вважає, що оцінка протоколу слідчого експерименту, в якому зазначені пояснення підозрюваного, які він в подальшому змінив під час судового розгляду, має оцінюватися судом особливо прискіпливо та критично з урахуванням того, чи є цей доказ винуватості особи єдиним, маючи вирішальне значення в даному кримінальному провадженні, або навпаки підтверджується сукупністю інших переконливих доказів, чи посилався обвинувачений на примусовий характер цих показань і наскільки переконливими є докази та обставини, що підтверджують ці його скарги тощо. Однак у даному кримінальному провадженні доводи ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених заходів психологічного та фізичного тиску не знайшли свого підтвердження, а протокол слідчого експерименту був лише одним із доказів, які були досліджені й оцінені судом першої інстанції в їх сукупності.

Отже, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 121 КК України, ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК з точки зору належності, достовірності, допустимості та відповідно достатності.

Також, не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги захисника про неналежне оформлення вилучених співробітниками поліції частини речових доказів, оскільки судом першої інстанції було прийняте передбачене кримінальним процесуальним законодавством рішення про визнання частини доказів недопустимими.

Порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК під час розгляду провадження в апеляційному порядку не вбачається, оскільки повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, необхідне тільки за умови, якщо судом першої інстанції відповідні докази досліджені судом неповністю або з порушеннями.

Суд також вважає безпідставним посилання захисника засудженого у касаційній скарзі на невідповідність призначеного ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, оскільки призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Так, при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1, судом повною мірою враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться як до злочинів середньої тяжкості, так і до тяжких, дані про особу засудженого, який не працював офіційно, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-психіатра і лікаря-нарколога не перебуває, в силу ст. 89 КК раніше не судимий, обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин , що пом'якшують покарання.

З огляду на викладене, враховуючи принципи індивідуалізації та співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, Суд вважає, що визначене місцевим судом засудженому ОСОБА_1 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції покарання, у вказаному виді та розмірі є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним вчиненому.

Крім того, доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_7. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, є аналогічні доводам його апеляційної скарги, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і Суд касаційної інстанції.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для скасування судових рішень, як того просить захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 433, 434, 436-438 КПК, Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

МазурМ. В. Матієк Т. В. ЯковлєваС. В.