Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 р.

м. Київ

Справа № 148/2435/15-к

Провадження № 51-316км17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого - Мазура М. В.,

суддів: Білик Н.В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Миколюка Я.О.,

прокурора - Ємця І.І.

розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року в межах кримінального провадження № 12015020310000492 про обвинувачення:

ОСОБА_1, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Мазурівка Тульчинського району Вінницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 02 грудня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за: ч. 3 ст. 191 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом, строком на 1 рік 6 місяців; ч. 1 ст. 366 КК до покарання у виді штрафу в розмірі30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом, строком на 1 рік. Відповідно до вимог ст. 72 КК ухвалено основні покарання, призначені ОСОБА_1, у виді позбавлення волі та штрафу виконувати окремо. Відповідно до вимог ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом, строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено визначені п. п. 1, 2 ст. 76 КК обов'язки.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року зазначений вирок місцевого суду змінений в частині призначеного ОСОБА_1 покарання. Постановлено викласти резолютивну частину вироку в такій редакції:

«Вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 3 ст. 191 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади ,пов'язані з виборчим процесом строком на 1 (один) рік 6 (місяців).

За ч. 1 ст. 366 КК України визнати винною та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом строком на 1 (один) рік.

Згідно ч.70 КК України остаточне основне та додаткове покарання ОСОБА_1 призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначивши його у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виборчим процесом строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік».

В решті вирок залишений без зміни.

Згідно з встановленими судом першої інстанції та апеляційним судом обставинами, ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, будучи призначеною 09.10.2014 р. секретарем Нестерварської дільничної виборчої комісії Тульчинського району та наділеною у зв'язку з цим на період проведення виборчої компанії у вересні-жовтні 2014 року, відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України», організаційно-розпорядчими повноваженнями, зокрема, щодо організації, підготовки, проведення відповідних виборів, забезпечення додержання та однакового застосування законодавства, вела протоколи засідання комісії, які разом з головуючим мала право підписувати, тобто була державною службовою особою і отримувала гроші за рахунок Державного бюджету, діючи умисно, за попередньою змовою з головою дільничної виборчої комісії ОСОБА_2, яка вироком Тульчинського районного суду від 01.09.2015 визнана винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, шляхом складання 28 жовтня 2014 року завідомо неправдивих офіційних документів, а саме протоколу № 8 засідання дільничної виборчої комісії №051189 та постанови № 2 про виплату одноразової грошової винагороди членам ДВК, привласнила та розтратила на свою користь та на користь третіх осіб бюджетні грошові кошти, виділені з Державного бюджету України, на загальну суму 2597,40 грн., чим спричинила Державному бюджету матеріального збитку на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду відносно ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК, не вказав своїх висновків за результатами розгляду апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_1 Крім того зазначає, що апеляційний суд у резолютивній частині ухвали, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, не вирішив питання щодо покладення на засуджену обов'язків, визначених ст. 76 КК, які були на неї покладені згідно з вироком суду першої інстанції.

Правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК у касаційній скарзі прокурора не оскаржується.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, який взяв участь у судовому засіданні, підтримав касаційну скаргу в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Суд першої інстанції, розглянувши матеріали кримінального провадження, визнав ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, та призначив їй покарання із застосуванням положень ст. ст. 72, 70 КК з подальшим звільненням від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК, з покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу зі змінами, в якій порушував питання про зміну вироку суду першої інстанції. В обґрунтування зазначав про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 70 КК.

Крім того, на вирок суду першої інстанції обвинуваченою ОСОБА_1 також було подано апеляційну скаргу, в якій обвинувачена порушувала питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку з невідповідністю призначеного їй покарання внаслідок його суворості. Поряд з цим, наводила доводи, відповідно до яких вона кримінальних правопорушень не вчиняла.

Згідно з положеннями п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК у резолютивній частині ухвали апеляційного суду має бути зазначено висновок суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги.

Разом з тим вказаних вимог процесуального закону суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали не дотримався.

Так, апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора та апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_1, погодився з доводами, наведеними в апеляційній скарзі зі змінами прокурора і дійшов висновку, з наведенням відповідних мотивів, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання - зміні, про що, в подальшому зазначив у резолютивній частині ухвали.

Разом з тим, перевіривши, також, і доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_1 та навівши мотиви на їх спростування, апеляційний суд своїх висновків по суті вимог вказаної апеляційної скарги обвинуваченої в резолютивній частині ухвали взагалі не виклав.

Наведене, як вважає Суд, є порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а тому доводи касаційної скарги прокурора щодо невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК є слушними.

Поряд з цим, Суд вважає обґрунтованими і доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом апеляційного суду положень ст. 76 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 75 КК у випадках, передбачених частинами першою, другою ст. 75 КК, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

За змістом положень ч. 1 ст. 76 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого обов'язки, які визначені даною нормою закону.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік та поклав встановлені ст. 76 КК обов'язки.

Разом з тим, апеляційний суд, змінивши вирок суду фактично лише в частині призначення ОСОБА_1 остаточного покарання на підставі ст. 70 КК, постановляючи рішення щодо викладення резолютивної частини вироку відносно ОСОБА_1 в зміненій редакції, при звільненні ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, не зазначив про застосування положень ст. 76 КК і, відповідно, не вказав, які саме обов'язки, виходячи з положень ст. 76 КК, покладені на ОСОБА_1

Виходячи з наведеного, Суд вважає, що доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, є обґрунтованими, оскільки апеляційний суд при постановлені ухвали допустився істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. У зв'язку з цим, керуючись статтями 433, 434, 436-438 КПК, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора задовольнити, а ухвалу апеляційного суду - скасувати з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно усунути наведені недоліки та постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді:

МазурМ. В. Білик Н.В. Матієк Т.В.